Несподівана вакансія
Шрифт:
— Хоцу глатися в палку.
Вона інколи водила його в парк, де були гойдалки і карусель.
— Не сьогодні, Роббі.
Він трохи порюмсав, поки вона не крикнула, щоб він заткався.
Незабаром, коли стемніло — після того, як Кристал зварила для Роббі бульйон з макаронових кружалець і скупала його, — у двері постукав Оббо. Кристал помітила його з вікна спальні Роббі і спробувала прошмигнути до дверей першою, але Террі її випередила.
— Як діла, Тер? — привітався він і, не чекаючи
Хоч Кристал і наказала Роббі сидіти в своїй кімнаті, але він теж спустився слідом за нею. Запах шампуню від його помитого волосся перебивав навіть сморід від дешевих цигарок і застарілого поту, яким просякла заношена шкіряна куртка Оббо. Той уже був під газом. Коли він скоса осміхнувся, Кристал обдало пивним перегаром.
— Як воно, Оббо? — привіталася Террі з досі незнаною Кристал ноткою в голосі. Це був сумирний і люб’язний тон, що свідчив про те, ніби в їхньому будинку Оббо теж має певні права. — Ти де був?
— У Брістолі, — відказав він. — То шо там у тебе, Тер?
— Вона нічо не хоче, — відповіла за неї Кристал.
Він витріщився на неї крізь товсті скельця окулярів. Роббі так міцно вчепився за Кристал, що вона аж відчула його нігті.
— А це в нас хто, Тер? — глузливо спитав Оббо. — Твоя мамуся?
Террі реготнула. Кристал люто глянула на нього, а Роббі ще міцніше вчепився їй у стегно. Оббо перевів затуманений погляд на Роббі.
— А як там мій хлопчик?
— Ніякий він, курва, не твій, — огризнулася Кристал.
— А як ти знаєш? — вишкірився до неї Оббо.
— Пішов на фіг. Вона нічо не хоче. Скажи йому, — мало не заверещала Кристал до Террі. — Скажи, шо ти нічо не хочеш.
Перелякана Террі, опинившись між двома сильнішими за неї особистостями, пробелькотіла:
— Та він просто зайшов у гості…
— Ні, — урвала її Кристал. — Ні, блядь, не в гості. Скажи йому. Їй нічого не треба! — розлючено гарикнула Кристал у вишкірену мармизу Оббо. — Вона вже кілька тижнів без ширки.
— Це правда, Террі? — поцікавився Оббо. Посмішка не сходила йому з лиця.
— Так, правда, — відповіла Кристал замість Террі. — Вона ше в «Белчепелі».
— Ненадовго, — сказав Оббо.
— Йди на фіг! — ще більше розлютилася Кристал.
— Його закривають, — додав Оббо.
— Справді? — запанікувала раптом Террі. — Та ні, не може бути…
— Ше й як може, — сказав Оббо. — Їх скорочують, отак-то.
— Шо ти там знаєш, — заперечила йому Кристал. — Фігня це все, — сказала вона матері. — Ніхто такого не казав.
— Скорочують, — повторив Оббо, обмацуючи обвислі кишені штанів у пошуках цигарок.
— У нас перегляд справи, — нагадала Кристал Террі. — Ти не можеш колотися. Ніяк.
— Шо за перегляд? — поцікавився Оббо, граючись запальничкою, але ніхто йому не відповів.
Террі на якусь мить зустрілася поглядом з донькою, після чого її погляд безсило ковзнув по Роббі, що стояв у піжамі і не відпускав ногу Кристал.
— Ну, то я вже йду спати, Оббо, — промимрила вона, не дивлячись на нього. — Мо’, якось іншим разом, га?
— Чув, шо померла твоя баба, — сказав він. — Мені сказала Шеріл.
Біль пронизав обличчя Террі; раптом вона ніби й сама постаріла, як баба Кет.
— Ага, я йду спати. Ходи, Роббі, ходи зі мною.
Але Роббі не хотів відпускати Кристал, поки там стояв Оббо. Террі простягла до нього свою клешнеподібну руку.
— Давай, Роббі, йди, — підштовхнула його Кристал. Інколи Роббі був необхідний матері, щоб учепитися за нього, як за плюшевого ведмедика; краще вже Роббі, ніж героїн. — Іди. Йди з мамою.
Щось у голосі Кристал заспокоїло його, і він дозволив Террі відвести його нагору.
— Бувай, — кинула Кристал, не дивлячись на Оббо, й подалася на кухню, де витягла з кишені останню самокрутку від Жирка Вола й нахилилася, щоб припалити її від газової конфорки. Почула, як зачиняються вхідні двері, й полегшено зітхнула. Пішов він на фіг.
— А в тебе нічогенький задок, Кристал.
Вона відстрибнула так рвучко, що з купи тарілок на столі злетіла горішня, розбившись об брудну підлогу. Він не пішов додому, а підкрався до неї ззаду. А тепер розглядав її груди, що випиналися з-під тісної футболки.
— Пішов на фіг, — огризнулася Кристал.
— Шо, вже велика дівчинка?
— На фіг.
— Я чув, шо ти даєш на шару, — сказав Оббо, наближаючись до неї. — А могла б заробляти більше за маму.
— Пішов…
Його рука вже обмацувала її ліву грудь. Вона спробувала відштовхнути руку. Другою рукою він схопив її за зап’ястя. Її запалена цигарка зачепила йому обличчя і він двічі вдарив її в голову; ще кілька тарілок впали й розбилися, а Кристал, вириваючись від нього, послизнулася і впала потилицею на підлогу.
Оббо миттєво навалився зверху і зісмикнув з неї спортивні штани.
— Ні… сука… ні!
Уп’явшись кісточками пальців їй у живіт, він розстібав собі ширіньку… Кристал спробувала закричати, але він заліпив їй ляпаса… Його сморід не давав їй дихати. Він прохрипів їй у вухо:
— Крикнеш, блядь, — заріжу.
Він боляче увійшов у неї; вона чула його хрип і своє жалюгідне скигління, якого соромилась, — таке перелякане, таке безсиле.
Оббо кінчив, зліз із неї й підвівся. Вона миттю підтягла спортивні штани й підскочила, ставши з ним віч-у-віч. Він шкірився до неї, а в неї з очей бризнули сльози.