Несподівана вакансія
Шрифт:
Увесь той місяць, що Роббі був у своїх названих батьків, Кристал регулярно його відвідувала. Він липнув до неї, хотів, щоб вона лишалася на чай, плакав, коли вона йшла. Здавалося, ніби її ріжуть по живому. Його тримали як заручника. Звісно, було б найкраще, аби Роббі жив у баби Кет, бо в дитинстві Кристал дуже часто тікала до неї, коли Террі втрачала над собою контроль. Але баба Кет була вже старенька й квола і їй було вже не до Роббі.
— Я розумію, Кристал, що ти любиш свого брата й робиш для нього все, що можеш, — сказала Кей, — але ти для Роббі не є законною…
— Чому ні? Я ж, блін, його сестра!
— Гаразд, — рішуче мовила Кей. — Террі, я думаю, що ми
Террі, цей дивний гібрид беззубої дитини-старушенції, дивилася на неї порожнім і невтішним поглядом.
— Мені здається, єдине, що ви могли б зробити для того, щоб вас не викинули, — вела далі Кей, — це відверто зізнатися в тому, що вживали наркотики, взяти на себе повну відповідальність за цей ляпсус і зобов’язатися почати все з чистого аркуша.
Террі далі дивилася на неї. Вона не знала іншого способу, яким можна було відповідати своїм звинувачувачам, крім брехні. «Ага, добре, давай, сюди», а тоді « Ні, я ніколи, не я, ніколи, курва, цього не…»
— Була якась особлива причина вживати цього тижня героїн, якщо ви й так прийняли велику дозу метадону? — запитала Кей.
— Так, — відповіла Кристал. — Це все довбаний Оббо, вона йому ніколи не може сказати «ні»!
— Заткайся! — огризнулася Террі, але доволі мляво. Здавалося, вона намагається переварити те, що їй сказала Кей: цю дивну, небезпечну пораду сказати правду.
— Оббо, — повторила Кей. — Хто такий Оббо?
— Та один мудак, — відповіла Кристал.
— Ваш постачальник? — запитала Кей.
— Заткайся, — знову порадила Террі дочці.
— Чому ти, блін, просто не послала його на фіг? — крикнула матері Кристал.
— Та годі вже, — вкотре повторила Кей. — Террі, я зателефоную вашій лікарці. Спробую її переконати, що для вашої родини буде корисно, якщо ви продовжите лікування в клініці.
— Справді? — здивовано перепитала Кристал. Вона думала, що Кей — звичайна стерва, гірша навіть за ту названу матір з її стерильною кухнею і манерою так пестливо розмовляти з Кристал, що вона почувалася останнім лайном.
— Так, — відповіла Кей. — Справді. Але знайте, Террі, що ми, тобто група захисту дітей, дуже серйозно стурбовані. Ми будемо постійно стежити за тим, у якому стані перебуватиме вдома Роббі. Мусимо побачити зміну на краще, Террі.
— Ага, добре, — погодилась Террі, так, як погоджувалася з усім і з усіма.
Але Кристал сказала:
— Ти змінишся, чуєш. Вона зміниться. Я допоможу їй. Вона зміниться .
II
Щосереди Шерлі Моллісон бувала в південно-західній ярвілській лікарні. Там вона разом із дюжиною колег-волонтерів виконувала різні речі, не пов’язані безпосередньо з медициною, скажімо, штовхала від ліжка до ліжка візочок для книжок, поливала пацієнтам квіти і купувала різні дріб’язки в крамничці, розташованій у приймальні лікарні, для тих, хто був прикутий до ліжка й до кого ніхто не приходив. Найбільше Шерлі любила ходити поміж хворими, приймаючи від них замовлення на різні харчі. Якось, коли вона тримала дощечку із записами і мала в себе на шиї ламіновану перепустку, один лікар переплутав її з адміністратором лікарні. .
Ідея стати волонтером прийшла Шерлі в голову під час довгої, як завжди, розмови з Джулією Фаулі на одній з тих чудових Різдвяних вечірок у маєтку Світлавів. Саме там вона довідалася, що Джулія займалася збиранням коштів для педіатричного відділення місцевої лікарні.
— Нам необхідно організувати якийсь королівський візит, — сказала Джулія, дивлячись повз Шерлі на двері за її спиною. — Я хочу, щоб Обрі ненав’язливо поговорив про це з Норманом Бейлі. Вибач, але я мушу привітатися з Лоренс…
Шерлі так і зосталася стояти біля рояля, кажучи кудись у порожнечу: «Звичайно, звичайно». — Не знала, хто такий Норман Бейлі, але почувалася напівпритомною. Однак на другий день, навіть не кажучи нічого Говарду, вона зателефонувала в південно-західну лікарню й розпитала про волонтерську роботу. З’ясувавши, що для цього не потрібно нічого, крім спокійного характеру, здорового глузду й міцних ніг, вона попросила в них бланк заяви.
Волонтерська робота відкрила Шерлі цілком новий, чудовий світ. Сама того не очікуючи, Джулія Фаулі подарувала їй біля того роялю дивовижне видиво, як вона стоїть, скромно склавши перед собою руки, з ламінованою перепусткою на шиї, а королева тим часом неквапливо обходить усміхнених помічниць, які вишикувались рядочком перед нею. В уяві Шерлі робить елегантний реверанс. Королева це зауважує й зупиняється, щоб сказати їй пару слів. Вона дякує Шерлі за те, що так щедро дарує людям свій вільний час… спалахи фотокамер, і наступного дня в газетах фото… « Королева розмовляє з волонтеркою лікарні місіс Шерлі Моллісон…». Іноді, коли Шерлі зосереджувала всю свою увагу на цій уявній сцені, вона проймалася відчуттям майже неземного блаженства.
Волонтерство в лікарні подарувало Шерлі нову розкішну зброю, з допомогою якої вона тепер могла боротися з показною претензійністю Морін. Коли вдова Кена, немов та Попелюшка, перетворилася з помічниці продавця на бізнес - партнера, її манірний вигляд почав страшенно дратувати Шерлі (хоч вона й терпляче зносила це все з солодкою посмішкою на вустах). Але тепер Шерлі знову почувалася на висоті. Вона працювала не заради прибутку, а за покликом свого доброго серця. Волонтерство було ознакою вищого класу, ним займалися жінки, які не потребували зайвих грошей, такі як вона або Джулія Фаулі. Крім того, в лікарні Шерлі отримала доступ до бездонного колодязя пліток, що були значно цікавіші, ніж занудні Морінині теревені про нову кав’ярню.
Цього ранку Шерлі рішуче заявила керівнику волонтерів, що воліла б опікуватися палатою номер двадцять вісім, і її направили в онкологічне відділення. Відповідальною за палату двадцять вісім була єдина тут медсестра, з якою вона заприятелювала. Деякі молоді медсестри ставилися до волонтерів зверхньо й різкувато, але Рут Прайс, яка після шістнадцятирічної перерви знову почала працювати медсестрою, відразу була дуже милою. Вони обидві, за словами Шерлі, були пеґфордчанками, і це їх пов’язувало.
(Хоча, правду кажучи, Шерлі не була родом із Пеґфорда. Вона виростала разом з молодшою сестрою і матір’ю в маленькій задрипаній квартирці в Ярвілі. Мати Шерлі багато пила. Вона так і не розвелася з батьком дівчат, якого вони й не бачили. Здавалося, що всі місцеві чоловіки знали ім’я матері Шерлі і, називаючи його, вони завжди гиготіли… але це було дуже давно, а Шерлі дотримувалася думки, що минуле, якщо про нього не згадувати, просто зникає. Вона й не хотіла нічого пам’ятати.)
Шерлі й Рут приязно привіталися, але зранку вони були завантажені роботою, тож мали час тільки на те, щоб обмінятися найзагальнішими фразами про раптову смерть Баррі Фербразера. Домовилися зустрітися на обіді о пів на першу, і Шерлі пішла по візочок для книг.