Несподівана вакансія
Шрифт:
— Що найголовніше, Арфе? — запитав Жирко після довгої замріяної паузи.
Відчуваючи, як його голова приємно кудись відпливає, Ендрю відповів:
— Секс.
— Так, — захоплено підтвердив Жирко. — Трахання. Це найголовніше. Відтверд… відтворення роду. Геть гандони. Плодіться!
— Ага! — розреготався Ендрю.
— І смерть, — додав Жирко. Його приголомшив вигляд труни: які тонкі стінки відгороджували справжнє мертве тіло від тих цікавських стерв’ятників. Він не шкодував, що пішов звідти до того, як труну опустили в землю. — Від цього не втекти, скажи? Смерть.
—
— Так, — сказав Жирко. — Потрахатись і вмерти. Ось і все, скажи? Потрахатись і вмерти. Оце і є життя.
— Потрахатись — і постаратися не вмерти.
— Або й постаратись померти, — сказав Жирко. — Є й такі люди. Що ризикують.
— Ага. Ризикують.
Знову запала мовчанка. Їхня схованка була прохолодна й імлиста.
— І ще музика, — тихенько додав Ендрю, дивлячись на сизі клуби диму, що зависли під темною скелястою стелею.
— Ага, — погодився звідкись здалека Жирко. — І музика.
Річка стрімко плинула повз їхню «каббінку».
Частина друга
Сумлінне тлумачення
7.33.Сумлінне тлумачення питання, що стосується інтересів громади, не дає підстави для порушення судової справи.
Чарльз Арнольд-Бейкер
«Управління місцевими радами»
Сьоме видання
І
На могилу Баррі Фербразера лив дощ. Чорнило на картках розлізлося. Цупкий соняшник Шіван не постраждав від зливи, а от Меріні лілії та фрезії пов’яли й пообсипалися. Весло з хризантем потроху тьмянішало і підгнивало. Дощ підняв рівень води у річці, струменів у придорожніх канавах, а крута дорога до Пеґфорда зробилася слизька й ненадійна. Вікна шкільного автобуса запітнявіли, підвісні кашпо на Майдані вкрилися брудними бризками; двірники в автомобілі Саманти Моллісон працювали на повну потужність, коли вона, повертаючись з роботи додому, потрапила в незначну аварію.
Примірник газетки «Ярвіл і околиця» цілих три дні стримів у дверях будинку місіс Кетрін Відон на вулиці Надії, аж поки промок настільки, що став нечитабельний. Врешті-решт соціальна працівниця Кей Баден витягла його із прорізу поштової скриньки і, піднявши заіржавілу заслінку, зазирнула в передпокій: там вона побачила стареньку жінку, що лежала пластом біля підніжжя сходів. Поліцейський допоміг зламати вхідні двері, і місіс Відон повезли в кареті швидкої допомоги до південно-західної лікарні.
Дощ лив безперестанку, змусивши маляра, якого найняли намалювати нову вивіску над старою взуттєвою крамничкою, відкласти роботу на пізніше. Злива не вщухала ні вдень, ні вночі, тож Майдан був залюднений згорбленими пішоходами в дощовиках, а на вузеньких тротуарчиках раз у раз зчіплялися парасольки.
На Говарда Моллісона це лагідне шелестіння за темним вікном діяло заспокійливо. Він сидів у кабінеті, що раніше був спальнею його дочки Патриції, і розмірковував над електронним листом, отриманим від редакції місцевої газетки. Там таки вирішили надрукувати статтю члена ради Фербразера, у якій він доводив, що Поля мають залишатися в межах Пеґфорда, але для балансу думок вони сподівалися, що інший член ради зможе висловити протилежну думку в наступному випуску газети.
« Ну, що, Фербразере, не так сталося, як гадалося? — втішено подумав Говард. — А ти вже, мабуть, думав, що твоя взяла…»
Він закрив сторінку з листом і зайнявся невеличким стосиком паперів, що лежали поряд. То були листи, в яких мовилося про необхідність проведення виборів для заміщення вакантного місця Фербразера. Згідно зі статутом потрібно було отримати дев’ять таких звернень для проведення загальних виборів, а він вже отримав десять. Говард ще раз перечитав їх, а з кухні тим часом долинали голоси його дружини та партнерки по бізнесу, які розбирали по кісточках скандальну історію про те, як стара місіс Відон понад добу пролежала без свідомості і як її дивом знайшли.
— …не випадково нарікала на свою лікарку, га? Карен казала, що вона верещала як навіжена…
— …і скаржилася, що їй дали погані ліки, так, я знаю, — втрутилася Шерлі, котра вважала, що лише їй належить монополія на медичні гіпотези, зважаючи на її волонтерство в лікарні. — Сподіваюся, в неї тепер візьмуть усі необхідні аналізи.
— На місті Джаванди я б зараз місця собі не знаходила.
— Вона, певно, сподівається, що такі невігласи, як Відони, навіть не знатимуть, як подати на неї до суду, але це її не врятує, якщо аналізи покажуть, що вона приписала не ті ліки.
— На ній тоді поставлять хрест, — втішено усміхнулася Морін.
— О, так, — підтвердила Шерлі, — і я гадаю, що багато людей будуть раді її здихатися. Щасливої дороги.
Говард методично сортувавав листи, розкладаючи їх стосиками. Окремо він поклав заповнений бланк заяви Майлза. Решта листів прийшло від його колег з місцевої ради. Це не було для нього сюрпризом. Як тільки Парміндер повідомила йому імейлом, що хтось зацікавлений подаватися на посаду Баррі, він знав, що її підтримають ці шестеро членів ради, вимагаючи проведення виборів. Він прозвав цю шістку разом із самою Безнадійдер-Бандою «фракцією вар’ятів», лідер якої недавно канув у Лету. Зверху на цей стосик він поклав заяву Коліна Вола, висунутого ними кандидата.
На третю купку він поклав ще чотири листи, що теж надійшли з очікуваних Говардом джерел: це були професійні пеґфордські скаржники, вічно всім невдоволені й до всього підозрілі, постійні й плодовиті дописувачі в газетку «Ярвіл і околиця». Кожен з них мав якусь нав’язливу ідею, пов’язану з інтересом до певних утаємничених місцевих питань, і кожен вважав себе «незалежно мислячою» особою. Якби Майлза кооптували, вони б одними з перших кричали про «кумівство», проте всі вони належали до найзатятіших антиполян у містечку.