Несподівана вакансія
Шрифт:
Ще по одному листу він поклав на обидві долоні і порівняв їх на вагу. Один був від жінки, якої він ще ніколи не зустрічав і яка стверджувала (Говард нічого не приймав на віру), що працює в наркоклініці «Белчепел» (те, що вона величала себе «міс», схиляло Говарда повірити в її слова). Трохи повагавшись, він поклав листа зверху на бланк заяви Каббі Вола.
В останньому листі, що був не підписаний і набраний на комп’ютері, містилася вимога негайно провести вибори. Лист був написаний поспіхом і недбало, рясніючи друкарськими помилками. У ньому возвеличувалися чесноти Баррі Фербразера і особливо наголошувалося на тому, що Майлз і нігтя його «не вартий». Говард подумав, що Майлз, мабуть, мав справу з якимсь невдоволеним клієнтом, який ще може завдати йому чимало клопотів. Завжди треба бути заздалегідь готовим до таких потенційних ризиків. Проте Говард сумнівався, що цей анонімний лист можна вважати додатковим голосом на підтримку виборів. Тому він запхав його в невеличку настільну паперорізку, подаровану йому Шерлі на Різдво.
II
Пеґфордська адвокатська контора «Едвард Коллінз і компанія» займала верхній поверх цегляного будиночка, на першому поверсі якого була розташована майстерня місцевого оптика. Сам Едвард Коллінз уже помер, а його фірму представляли двоє партнерів: Ґевін Х’юз, який отримував фіксовану платню і мав кабінет з одним вікном, і Майлз Моллісон, що брав участь у розподілі прибутків фірми і працював у кабінеті з двома вікнами. Вони мали одну на двох секретарку, двадцятивосьмирічну, неодружену, з простуватим личком, але чудовою фігуркою. Шона аж занадто сміялася з будь-якого Майлзового жарту, а до Ґевіна ставилася з майже образливою зверхністю.
У п’ятницю після похорону Баррі Фербразера Майлз постукав о першій годині в двері Ґевінового кабінету і увійшов, не чекаючи відповіді. Його партнер споглядав у цей час темно-сіре небо за поцяткованим дощовими краплями вікном.
— Я збігаю пообідати, — повідомив Майлз. — Якщо Люсі Бевен прийде раніше, чи не міг би ти їй сказати, що я повернуся о другій? Шони немає.
— Ага, добре, — погодився Ґевін.
— У тебе все нормально?
— Дзвонила Мері. Там якесь непорозуміння зі страхуванням Баррі. Вона хоче, щоб я їй допоміг це владнати.
— Гаразд, ну, то можеш цим зайнятися, добре? А я повернуся о другій.
Майлз накинув плаща, збіг стрімкими сходами вниз і хутко покрокував омитою дощем вуличкою до Майдану. У хмарах прорізався маленький просвіт, і сонце на мить осяяло лискучий від дощу військовий меморіал і висячі кошики. Майлз відчув приплив якоїсь майже атавістичної гордості, чимчикуючи у напрямку крамнички «Моллісон і Лоу», цього шикарного гастрономчика, цього першокласного пеґфордського закладу. Родинна близькість не тільки не затьмарювала цю гордість, а навпаки — поглиблювала і зміцнювала її.
Коли Майлз штовхнув, прочиняючи, двері, вони озвалися бринінням дзвіночка. Там панувала метушня, типова для обідньої пори: біля прилавка вишикувалася черга з восьми осіб, а Говард, у своїх регаліях продавця, в мисливському капелюсі, на якому поблискували рибальські наживки, не змовкав ні на мить.
— …і чверть фунта чорних оливочок для вас, Розмарі. Більше нічого? Більше нічого для нашої Розмарі… це буде вісім фунтів шістдесят два пенси, але для вас, моя любонько, буде просто вісім, на честь нашої довгої і плідної співпраці…
Хихотіння, слова подяки, грюкіт і дзенькання каси.
— А ось і мій юрист, прийшов мене перевірити, — прогудів Говард, шкірячись і підморгуючи Майлзові над головами покупців, що стояли в черзі. — Будьте такі ласкаві, сер, пройти отуди до мого кабінету, а я постараюся не сказати місіс Говсон нічого протиправного.
Майлз усміхнувся дамам бальзаківського віку, а ті теж розквітли посмішками у відповідь. Майлз, високий, синьоокий, з густим, коротко підстриженим сивуватим волоссям і черевцем, вдало замаскованим під темним плащем, слугував доволі привабливим додатком до спеченого по-домашньому печива й місцевих сирів. Він обережно рушив повз заставлені делікатесами маленькі столики й зупинився біля великої арки, витесаної поміж гастрономчиком і колишньою взуттєвою крамничкою, з якої вперше забрали захисну пластикову завісу. На рекламному щиті посеред арки рукою Морін (Майлз упізнав її почерк) було написано: « Не заходити. Скоро відкриваємося… Кав’ярня «Мідний чайник». Майлз зазирнув у чисте невеличке приміщення, де невдовзі відкриється найновіша і найкраща у Пеґфорді кав’ярня. Воно було свіжооштукатурене й пофарбоване, а підлога встелена щойно полакованими чорними мостинами.
Він протиснувся бочком повз прилавок і повз Морін, що орудувала м’ясорізкою й не проминула нагоди зустріти його появу грубуватим і не надто пристойним сміхом, а тоді пірнув у двері, що вели в маленьку і тьмяну підсобну кімнатку. Там був столик з вогнетривкої пластмаси, на якому лежав складений удвоє примірник Моріниної газети «Дейлі мейл». На гачках висіли пальта Говарда й Морін, а з дверей, що вели в туалет, долинав запах штучної лаванди. Майлз повісив плащ і підсунув до столика старенький стілець.
За хвилину-другу з’явився Говард з двома тарелями їжі.
— Остаточно спинилися на «Мідному чайнику»? — поцікавився Майлз.
— Ну, Мо це подобається, — відповів Говард, ставлячи один таріль перед сином.
Він вийшов і повернувся з двома пляшками пива, зачинивши двері ногою, від чого кімната без вікон стала зовсім темною, якщо не зважати на тьмяне освітлення від висячої лампи. Говард умостився на стільці, тяжко зітхнувши. Зранку по телефону він не хотів усе казати, та й зараз примусив Майлза чекати, відкриваючи пивну пляшку.
— Вол прислав заяву, — сказав він нарешті, подаючи Майлзу пляшку.
— Ого, — відповів на це Майлз.
— Я хочу встановити крайній термін. Два тижні віднині, впродовж яких можна подавати заяви.
— Цілком слушно, — погодився Майлз.
— Мамуня гадає, що той типус Прайс ще й далі зацікавлений. Ти питав С'aму, що вона про нього знає?
— Ще ні, — відповів Майлз.
Говард почухав черево, що ледь не торкнулося йому до колін, коли він сів на рипучий стілець.
— А в тебе з С'aмою все добре?
Майлз, як завжди, був ошелешений батьковою інтуїцією, гідною якогось ясновидця.
— Не дуже.
Матері він у цьому не зізнався б, не бажаючи ще більше розпалювати постійну холодну війну, що точилася між Шерлі й Самантою, у якій він був одночасно і заручником, і головним трофеєм.
— Їй не подобається, що я балотуюся, — уточнив Майлз. Говард вигнув світлі брови, не перестаючи працювати щелепами. — Я просто не знаю, яка її муха вкусила. Вона знову сіла на свого антипеґфордського коника.