Несподівана вакансія
Шрифт:
— Сказала… сказала, що так.
Вона насупилася. Ґевін зрозумів, що не варто було запитувати про це так агресивно. Але він віддав би багато чого, якби Кей і Саманта взагалі ніколи не зустрілися.
— У будь-якому випадку, — вела далі трохи ображеним тоном Кей, — вона запросила нас на вечерю наступної п’ятниці. Через тиждень.
— Чортзна-що, — сердито пробурмотів Ґевін.
Життєрадісний настрій Кей остаточно зіпсувався.
— Що сталося?
— Та нічого. Просто… нічого, — буркнув він, помішуючи киплячі спагеті. — Просто я й так забагато бачу Майлза на роботі, якщо чесно.
Саме цього він найбільше й боявся. Боявся, що вона вчепиться за нього, як слимак, і вони стануть нероздільною парочкою Ґевін-і-Кей, зі спільними знайомими, і тоді йому буде значно важче позбутися її назавжди. І як він допустив до такого? Як допустив, щоб вона сюди переїхала? Роздратування плавно перетекло в лють. Чому вона не може зрозуміти, як мало він її потребує, чому не забереться геть сама, щоб не змушувати його робити цю брудну справу? Він зцідив у раковину воду з каструлі зі спагеті, лайнувшись собі під ніс, бо на нього бризнув окріп.
— Ну, то подзвони Майлзу з Самантою і скажи їм «ні», — буркнула Кей.
Сказала це сердитим голосом. Ґевін, за своєю глибоко вкоріненою звичкою, спробував уникнути неминучого конфлікту в надії, що потім усе якось розсмокчеться само собою.
— Ні-ні, — заперечив він, витираючи рушничком забризкану сорочку. — Підемо. Все нормально. Підемо.
Але сказав це, не приховуючи свого небажання, немовби встановлюючи позначку, на яку він міг би посилатися в майбутньому. « Ти знала, що я не хотів іти. Ні, мені там зовсім не подобалось. Ні, я не хочу, щоб це повторилося».
Кілька хвилин вони їли мовчки. Ґевін боявся, що вибухне чергова сварка, і Кей тоді знову змусить його обсмоктувати їхні накопичені проблеми. Він думав, що б такого їй сказати, і почав розповідати про Мері Фербразер і страхову компанію.
— Це справжні виродки, — поскаржився він. — Він був перфектно застрахований, але їхні юристи вишукують різні лазівки, щоб не виплачувати страховку. Вони намагаються довести, що він не все їм розповів.
— Як це?
— Ну, річ у тім, що його дядько теж помер від аневризми. Мері присягається, що Баррі сказав про це страховому агенту, коли підписував страховий поліс, але це ніде не зафіксовано. Можливо, той тип не усвідомив, що ця штука може передаватися генетично. Не знаю, чи й Баррі це розумів, судячи з…
Ґевінові відібрало мову. Нажахано і зніяковіло він похилив своє розпашіле лице над тарілкою. До горла підкотився клубок жалю, і він ніяк не міг його проковтнути. По підлозі тернули ніжки Кеїного стільця. Він мав надію, що вона пішла в туалет, але раптом відчув на плечах її руки, що пригортали його до неї. Він підсвідомо теж її обняв.
Було так гарно почуватися в цих обіймах. Якби ж то їхні стосунки можна було звести до цих простих і мовчазних жестів розради. І чого це люди взагалі навчилися говорити?
На її сорочку крапнули його сльозливі шмарклі.
— Вибач, — пробубнів він, витираючи їх серветкою.
Відхилився від неї й висякався. Вона підсунула до нього стільця й поклала руку йому на плече. Вона подобалась йому набагато більше тоді, коли мовчала, а її обличчя ставало лагідне й стурбоване, як оце зараз.
— Я й досі не можу… то був такий добрий чоловік, — зітхнув він. — Баррі… такий добрий чоловік.
— Еге ж, про нього всі так кажуть, — мовила Кей.
Кей так і не трапилось нагоди зустріти цього славетного Баррі Фербразера, але її заінтригували такі Ґевінові емоції.
— Він був кумедний? — запитала вона, бо могла уявити Ґевіна, захопленого якимось коміком, або веселуном-дебоширом, який постійно сидить біля барної стійки.
— Ну, до певної міри. Хоч не зовсім. Він був нормальний. Любив посміятися… але він був такий… такий приємнийчоловік. Він любив людей, розумієш?
Вона зачекала, але Ґевін, здається, був уже не в змозі уточнювати, у чому ж полягала приємність Баррі.
— А діти… і Мері… бідолашна Мері… Боже, ти цього навіть не уявляєш.
Кей і далі погладжувала його плече, але вже не з таким щирим співчуттям. « Не уявляю, — думала вона, — що таке бути самотньою? Не уявляю, як це важко лишитися єдиним опікуном сім’ї?.. Чому ж ти не жалієш мене?»
— Вони були такі щасливі, — сказав надтріснутим голосом Ґевін. — Вона тепер геть розклеїлася.
Кей мовчки гладила йому плече, думаючи про те, що вона ніколи не могла дозволити собі розклеїтись.
— Я вже в нормі, — сказав він, висякавшись у серветку і беручи в руку виделку. Легенько смикнувши плечем, він дав їй знати, щоб вона забрала руку.
IV
Саманта запросила Кей із мстивості і нудьги. Таким чином вона хотіла відплатити Майлзу, що постійно розробляв якісь плани, в які її не посвячував, хоча й очікував від неї беззастережної підтримки.
Вона хотіла побачити, як йому сподобається, якщо вона домовиться про щось, не порадившись із ним. А ще вона таким робом утре носа цим старим нишпоркам Морін і Шерлі, котрих страшенно цікавили особисті справи Ґевіна, але які майже нічого не знали про його стосунки з лондонською приятелькою. І ще, не в останню чергу, це дасть їй втішну нагоду погострити свої кігтики об Ґевіна за його малодушність і нерішучість стосовно особистого життя. Вона зможе в присутності Кей розпочати розмову про весілля або сказати, як приємно бачити, що Ґевін нарешті вирішив зробити відповідальний вибір.
Однак її плани загнати декого в незручне становище принесли Саманті менше втіхи, ніж вона сподівалася. Коли в суботу зранку вона повідомила Майлза про своє рішення, він відреагував на це з підозрілим ентузіазмом.
— Чудово, так, бо ми вже сто років не запрошували Ґевіна. І дуже добре, що ти запізналася з Кей.
— Чому це?
— Ну, ти ж була в гарних стосунках з Лайзою, правда?
— Майлзе, та я терпіти не могла Лайзу.
— Ну, що ж… може, Кей тобі більше сподобається!