Незнайко на Місяці
Шрифт:
— Це все ж таки треба перевірити, — сказала Рибка. — Зона невагомості на Місяці може бути значно більшою, ніж на Землі. Адже тут сила тяжіння менша.
— Правильно! — вигукнув Зірочка.
Він одразу ж заходився робити математичні обчислення, які показали, що шнур має бути утричі довший, тобто близько ста двадцяти кроків. Коли ж почали перевіряти на практиці, то виявилося, що цю цифру треба збільшити ще вдвоє. Коли вмикали прилад невагомості, то силу ваги можна було відчувати, лише перебуваючи приблизно за двісті сорок кроків від ракети.
Нарешті практичну перевірку закінчили. До ракети прив'язали довгий
Як відомо, всі речі, втрачаючи вагу, завжди піднімаються вгору (якщо вони, звісно, не закріплені). Адже, перебуваючи під впливом ваги, кожна річ ніби стискається або сплющується, хоча б і зовсім-зовсім трошечки. Але як тільки річ утратить вагу, вона ширшає, випростовується і тому відштовхується, як пружина, від поверхні, на якій стояла.
Помітивши, що ракета піднялася на достатню висоту, Знайко тихесенько потягнув за шнур і, не поспішаючи, рушив по місячній доріжці. Ракета повернулась горизонтально і слухняно попливла над поверхнею Місяця. Правда, часом вона опускалась, але торкнувшись поверхні Місяця, відштовхувалась від неї і знову піднімалася вгору.
Коротульки, що сиділи в ракеті, дивилися в ілюмінатори. Всі раділи, бачивши, як Знайко зовсім без будь-яких зусиль тягне величезну ракету на прив'язі.
А проте їхня радість була передчасна. Знайко вже був недалеко від печери і вважав, що завдання виконано, але в цей час ракета знову опустилася вниз. Цього разу Знайко побачив, що вона не відштовхнулася від поверхні Місяця, і відчув, що йому стало важко її тягти, а ще за кілька кроків він і зовсім не міг зрушити її з місця. Впевнившись, що зусилля його марні, Знайко вирішив, що коротульки, які лишилися в ракеті, задумали з ним пожартувати, і закричав сердито:
— Гей! Що там за жарти! Ви навіщо вимкнули прилад невагомості?
— Прилад увімкнуто. Ніхто й не думав жартувати, — відповіла по радіотелефону Фуксія.
— Ось я зараз подивлюся сам.
Знайко швидко вернувся в ракету і заходився перевіряти прилад невагомості, але хоч скільки вмикав його, скільки вимикав, невагомість не виникала.
— Що ж трапилось? — розгублено бурмотів Знайко. — Одне з двох: або вичерпалась енергія, випромінювана місячним каменем…
— Або що? — нетерпляче запитав Зірочка.
— Або що? Або що? — загомоніли коротульки, що з'юрмилися навкруг.
Замість відповіді Знайко схопив прилад і, вибравшись з ракети, побіг назад, тобто в тому напрямку, де стояла ракета колись.
— Держіть його! Він з досади, певно, збожеволів! — закричала Рибка.
Інженер Клепка, а за ним і Зірочка вискочили з ракети й кинулися за Знайком.
Відбігши від ракети кроків на сто, Знайко зупинився і ввімкнув прилад невагомості. Він одразу відчув, що виникла невагомість, і в ту ж мить помітив, як Клепка та Зірочка, що бігли за ним, відокремились від поверхні Місяця і полетіли вгору. Побачивши цей фантастичний стрибок, Знайко зараз же вимкнув невагомість, від чого Клепка та Зірочка знову поважчали, полетіли вниз і гепнулися на поверхню Місяця. Якби це трапилось на Землі,
Побачивши, що Клепка та Зірочка, мовби нічого й не сталося, схопились на ноги, Знайко побіг до ракети. Всі коротульки вилізли з ракети й чекали, що він їм скаже. Але Знайко нічого не сказав. Промчавши повз ракету, він підбіг до пірамідальної гори і ввімкнув прилад невагомості. Цього разу невагомості не було.
— Ну що, Знайко? — питали коротульки, підбігаючи до нього. — Як ти поясниш це?
— Що ж тут пояснювати? — розвів Знайко руками. — Ви самі бачили, що он там, вдалині, невагомість виникла. Отже, енергія місячного каменя не вичерпалась. А тут, біля гори, невагомість не виникає. Чи не означає це, що десь поблизу є речовина, яка поглинає енергію, яку виділяє місячний камінь, і не допускає виникнення невагомості.
Не дослухавши до кінця Знайка, професор Зірочка підбіг до нього й почав обнімати.
— Це без сумніву так і є, мій дорогий друже! — вигукнув він. — Ви, мій друже, великий учений! Вам належить честь відкриття не тільки місячного каменю, але й антикаменю: так я пропоную назвати цю нову речовину.
— Але речовина ця ще не відкрита, — заперечив Знайко.
— Відкрита, мій дорогий, відкрита! — закричав Зірочка. — Ви відкрили антикамінь, так би мовити, теоретично. Нам залишається тільки практично довести, що він є. Адже саме так багато чого відкривалося в науці. Теорія завжди освітлює шлях практиці. Без цього вона була б нічого не варта!
— Де ж може бути цей антикамінь? — спитав Кубик. — Де нам шукати його?
— Він може залягати десь під нами, в надрах Місяця або в надрах цієї гори. Недарма невагомість зникає поблизу гори, — сказав Знайко.
— То його треба шукати! — гукнув Клепка. — Треба мерщій брати лопати й починати копати. Чого ж ми тут стоїмо?
— На жаль, я мушу охолодити ваш запал, — сказали Рибка. — Що за гарячка, скажіть, будь ласка? Чого це вам припекло раптом копати?
— Ну, щоб знайти антикамінь, звісно, — відповів Клепка.
— А навіщо антикамінь?
— Як навіщо? Щоб знищувати невагомість.
— Нам, дорогий, треба не знищувати невагомість, а навпаки, створювати її, — сказала Рибка. — Без невагомості ми не зможемо зрушити з місця ракету, отже, не зможемо й полетіти на розшуки Незнайка та Пончика.
— З Незнайком і Пончикові доведеться підождати, — відповів професор Зірочка. — Хоча ми зараз і не знаємо, яка від антикаменю буде для всіх нас користь, але повинні знайти цю дивовижну речовину. Ми повинні діяти насамперед в інтересах науки. Наука потребує жертв.
— Яких жертв? — встряла в розмову Фуксія. — По-вашому, ми повинні принести Незнайка в жертву науці? Не буде цього! Ми спочатку вирушимо на розшуки наших бідолашних друзів, а потім можете шукати ваш антикамінь.
— Погляньте на неї! — вигукнув Зірочка, показуюча пальцем на Фуксію. — Антикамінь такий же наш, як і ваш. Так говорити некультурно!
— Некультурно показувати на інших пальцем! — сказала Рибка.
Невідомо, чим би кінчилася ця суперечка, якби в неї не втрутився лікар Пілюлька.