Незнайко в Сонячному місті
Шрифт:
Декілька днів підряд я ламав голову і безуспішно намагався знайти відповідь на це запитання. Нарешті в цій справі допоміг мені випадок. У будинку, де я живу, по сусідству з моєю квартирою живе коротулька, на ім'я Чубчик. Цього Чубчика я добре знаю і навіть особисто знайомий з ним. Він завжди був зразковим малюком, ніколи не пустував, ніколи не грубіянив і взагалі нічого поганого не робив. Уявіть собі мій подив, коли я дізнався, що Чубчик став вітрогоном. Нарядившись у широкі жовто-зелені штани й піджак з вузькими рукавами, він почав хуліганити й скандалити на вулиці, так що нікому не давав проходу. Коли б я особисто не знав Чубчика, то міг би подумати,
Продовжуючи свої наукові спостереження, я переконався, що вітрогони бувають двох сортів. Вітрогони першого сорту, або дикі вітрогони, це ті, що походять від ослів. Вітрогони другого сорту, або домашні вітрогони, — це ті, котрі походять від простих коротульок. Дикі вітрогони — істоти дурні від природи, на них не впливають ніякі виховні заходи, тому скільки їх не вчи, вони так вітрогонами й залишаються. Домашні вітрогони — істоти розумніші, але в них дуже м'яка вдача, тому вони легко сприймають як погане, так і хороше. Оскільки на диких вітрогонів виховні заходи не діють, їх необхідно перетворити знову на ослів; тоді домашні вітрогони не матимуть перед очима поганих прикладів і знову стануть хорошими коротульками. І тоді в місті відновиться нормальне життя. Ніхто не битиме вас, не штовхатиме, не кусатиме, не обливатиме водою і таке інше. В театрі перестануть перекручувати все навиворіт і мазати стільці смолою. На концерти можна буде ходити, не побоюючись почути замість музики поросячий вереск, собаче виття і жаб'яче квакання. І взагалі все буде добре. А зараз не будемо сумувати й панікувати і побажаємо, щоб наша наука знайшла скоріше засіб перетворювати диких вітрогонів на ослів».
Незважаючи на те, що професор Кузька закликав читачів не сумувати й не панікувати, Кнопочка засумувала. Прочитавши статтю, вона переконалася, що в усьому винуватий був Незнайко, який перетворив ослів на коротульок. Звичайно, Кнопочка й себе звинувачувала в тому, що не догледіла Незнайка і дала можливість йому накоїти стільки лиха. Тиха, скромна Кнопочка, яка нездатна була навіть мухи скривдити, розгнівалася так, що ладна була відлупцювати Незнайка.
— Ну начувайся! — бурчала вона, стискуючи щосили кулачки. — Хай він тільки повернеться! Я його навчу, як перетворювати ослів на коротульок! Подумаєш, який чарівник знайшовся!
Незнайко й Пістрявенький, однак, не поверталися. Кнопочка почала хвилюватись і вже хотіла навіть іти шукати їх, але в цей час побачила в газеті іншу статтю, яка її дуже зацікавила. Забувши про Незнайка, Кнопочка почала читати і прочитала таке:
«Багато читачів уже знають про загадкове зникнення малюка Листочка. Незважаючи на тривалі розшуки, його ніде не знайшли. Тепер, коли майже всі перестали шукати Листочка й лише малючка Буквочка не втрачає надії знайти його, в газету надійшли відомості, які можуть пролити світло на цю пригоду. Нам стало відомо, що в той день, коли Листочок зник, по Східній вулиці проходив коротулька Штанько. Недалеко від рогу Бісквітної вулиці Штанько помітив серед тротуару книгу. Піднявши книгу, Штанько побачив, що це були «Кумедні пригоди чудового гусеняти Яшка». На книзі був штемпель бібліотеки. Це наштовхнуло Штанька на думку, що хтось узяв книгу в бібліотеці, поніс додому й загубив дорогою. Прочитавши на штемпелі адресу бібліотеки, Штанько вирішив однести книгу за тією адресою, але цього дня вже було пізно, й бібліотека була закрита. Тоді Штанько взяв книгу до себе
Цей Штанько виявився не дуже ретельним читачем, бо ж читав він кожного дня потрошку, тобто по одному розділу, внаслідок чого читання в нього тривало довгий час. Він уже почав забувати, що книга ця не його власна, а бібліотечна, але все-таки коли закінчив читання, то згадав, що книгу треба віддати.
Урешті-решт Штанько прийшов у бібліотеку й розказав бібліотекарці, що знайшов книгу на вулиці. Бібліотекарка глянула по списку й виявила, що книга «Кумедні пригоди чудового гусеняти Яшка» була видана малюкові Листочку й саме того дня, коли він пропав.
Таким чином, було встановлено, що Листочок узяв книгу в бібліотеці, після чого пішов по Східній Вулиці й загубив книгу недалеко від свого будинку. Що сталося з ним далі, досі лишається невиясненим. Може, з Листочком трапився такий самий випадок, як з міліціонером Свистунчиком, і він проживає де-небудь під чужим іменем.
Ми ще раз просимо кожного, хто знає що-небудь про місцеперебування Листочка, скоріше повідомити про це в редакцію нашої газети».
Дочитавши статтю до кінця, Кнопочка задумалась і сказала сама собі:
— Що ж це діється? Отже, Незнайко збрехав мені, що перетворив Листочка знову на коротульку. Нічого не скажеш, добрі справи!
У цей час повернулися Незнайко й Пістрявенький.
— Усе гаразд! — закричав Незнайко, сяючи від радості. — Автомобіль наш знайшовся. Ми поставили його на вулиці біля готелю. Завтра можна буде їхати.
— Це куди ти зібрався їхати? — насупилася Кнопочка.
— Як — куди? Додому, в Квіткове місто. Ми ж вирішили…
— «Вирішили»! — передражнила його Кнопочка. — Накоїв тут усяких див! Зіпсував усім життя, а сам утікати!
Незнайко витріщив на неї очі:
— Яких це я див накоїв? Кому життя зіпсував?
— Ніби не знаєш кому! А вітрогони, від яких нікому в місті нема спокою — це чия робота, по-твоєму?
— Чия? — здивовано запитав Незнайко.
— Твоя!
— Моя? — Від подиву Незнайко навіть роззявив рота.
— Нічого тут рота роззявляти! — сердито сказала Кнопочка. — Почитай ось краще газету.
Незнайко мерщій схопив газету, сів за стіл і почав читати. Пістрявенький підійшов ззаду й заглядав у газету через плече Незнайка.
— Ну й дива! — засміявся він. — Цей професор Кузька, звичайно, бачив нас біля ослячої. загорожі. Тільки він не догадався, що в Незнайка в руках була чарівна паличка, й подумав, ніби осел сам собою перетворився на коротульку.
— Годі тобі базікати! — сердито відповів Незнайко. — І без тебе все ясно.
Прочитавши до кінця статтю професора Кузьки, Незнайко крякнув з досади й, винувато глянувши на Кнопочку, почухав п'ятірнею потилицю.
— Он що, виходить, накоїв! — знічено пробурчав він.
— Це ще не все! — знову спохмурніла Кнопочка. — Ти ще про Листочка прочитай.
— Про якого Листочка?
— Читай, читай! Наче не пам'ятаєш?
Незнайко став читати в газеті про Листочка, а Пістрявенький знову примостився ззаду й зазирав через плече.
— Отже, Незнайко замість Листочка перетворив на коротульку справжнього осла, потім ще двох, а Листочок так і лишився ослом, — сказав Пістрявенький, трясучись від сміху.
— Та-а-а-а-к! — сказав Незнайко, прочитавши статтю. — Бач, яка штука вийшла! Що ж тепер робити?