Незвичайні пригоди Марко Поло
Шрифт:
— Знову ти запізнилася на цілих півгодини, — незадоволено сказав Фан. — Гляди, а то колись скуштуєш у мене лозини.
Дівчина перекривила його:
— Як ваша величність зволить.
— Негайно іди в місто, — сказав Фан. — Забереш у ювеліра браслет і принесеш милостивій пані халат. Та не дуже довго розбалакуй, а то дочекаєшся свого.
Перлинка мовчки повернулась до нього спиною. Фанові стало трохи жаль її, і він уже лагідніше промовив:
— Ну, чого ти плачеш. Я ж не хотів тебе скривдити.
Але дівчину розпирав гнів. Адже в місто могла піти перша-ліпша служниця. Перлинка спинилася
Але тільки-но Перлинка вибігла з кімнати, як зіткнулась з капітаном Янгом, який допіру приїхав з паном. Дівчина забула свій гнів. Витерши сльози, вона вигукнула:
— Щасливо повернулись?.. Я повинна негайно сказати про це милостивій пані.
Не чекаючи відповіді, вона побігла в парк. Їй було страшенно цікаво знати, як сприйме милостивий пан несподівану новину, котра чекала на нього. Хіба ж вона могла бігти в місто по якийсь там браслет і шовковий халат!
Марко Поло покликав Фан Кунг-до.
— Де господиня? — спитав він.
— У парку, — відповів Фан. — Вас чекають двоє панів. Вони прибули три дні тому. — Хитро поблискуючи очима, він намагався надати своєму обличчю якомога більше таємничості.
— Двоє панів? — здивувався Марко Поло. — Тут, у моєму будинку?
— Пани Ніколо Поло й Мафіо Поло, — оголосив Фан Кунг-до.
Марко вражено глянув на нього. Нарешті повернулися! Він часто думав про них, особливо після смерті Матео, і в його серці зароджувався страх, що, можливо, й вони не повернуться з своєї небезпечної мандрівки.
— Добра новина, — схвильовано мовив він.
До першої радості примішалося легке побоювання: як вони сприймуть його одруження з китаянкою? Але радість витіснила всі сумніви.
В супроводі служниці до кімнати зайшла Ашіма. Її щоки від швидкої ходи розчервонілись. Щаслива, вона обняла чоловіка.
— Я вже сказав про все милостивому панові, — промовив Фан Кунг-до. — Зрештою, це мій обов'язок.
Та Ашіма не чула його. Рада, що Марко повернувся з далекої дороги, вона переказала йому те ж саме, що допіру розповів Фан.
Служниця підбігла до зніяковілого Фана і показала йому кулак.
— Ти вже все виляпав… — прошипіла вона. — Ох, ти… ти…. Не знаю, що тобі й сказати! Соромся! Іди геть! Пани не хочуть тебе бачити!
— Чого ви сваритесь? — спитав, посміхаючись, Марко. — І чого ви тут стоїте всі? Ану, Фан, біжи до батька й дядька і скажи їм, що я приїхав.
Служниця опустила кулачок. Фан Кунг-до зміряв її нищівним поглядом.
Першим до кімнати зайшов батько, такий, яким його завжди пам'ятав Марко: прямий, з суворим, довгастим обличчям. Було видно, що він намагається стримати радісне хвилювання. Марко й Ніколо Поло наблизились один до одного і міцно обнялися. Вони були дуже схожі, навіть однакові на зріст. Марко подумав: «Він зовсім не змінився…» Ніколо Поло хотілось сказати: «Сину!», але він лише промовив:
— Ось ми й тут. — Потім повернув голову і гукнув: — Мафіо, де ти там застряв? Ти що, не хочеш навіть поздоровкатись?
«Зовсім не змінився», знову подумав Марко. Мафіо Поло зупинився на порозі і, посміхаючись, сказав:
— Чого це ви дивитесь один на одного, як на ікону… Слава Всевишньому, шановний наміснику! Не здивуюсь, якщо ти одного чудового дня станеш китайським імператором.
Ашіма непомітно вийшла з кімнати. Їй не хотілось заважати першій зустрічі чоловіків. Та лихо! Вона так швидко й тихо підійшла до дверей, що, відчинивши їх, стукнула Перлинку по лобі. Служниця ледве стрималась, щоб не зойкнути, почервоніла, як рак, і пробурмотіла:
— Я саме хотіла зайти і спитати, чи не бажають чогось милостиві пани.
— Ти їм зараз не потрібна, — сказала Ашіма. — Йди геть і змочи холодною водою свій надто цікавий лоб.
Чоловіки сіли до столу. Марко Поло покликав Фан Кунг-до і велів йому нікого не пускати, яка б там не була важлива справа.
Ніколо й Мафіо Поло розповіли про свою подорож до берегів великого Індійського океану. Вони вже встигли побувати в хана Кублая й склали перед ним звіт. Марко, за звичкою, ставив їм безліч запитань, одразу ж нотуючи в свідомості усі найважливіші події. Тепер, як ніколи, в його серці спалахнуло бажання — побачити Індію й розташовані в океані острови.
Під час розмови Марко поглядав то на батька, то на дядька. Він помітив, що мандрівка в жаркі країни залишила на них свої сліди. Батько схуд, зморшки покраяли його чоло, і дві складки від носа до кінчиків рота стали ще глибшими. У Мафіо Поло поменшало волосся. Срібний віночок сивини облямовував його лисину. Обоє були засмаглі, постарілі, але не старі.
Марко здавалося, що різниця у віці між ним і братами Поло немовби зменшилась. Своїми думками він давно випередив свої роки. Щождо Ніколо й Мафіо Поло, то в своїй заповзятливості вони були такими ж молодими, як і тоді, коли вирушали з прекрасної Венеції в країни Сходу.
Вони згадали про Матео. Під час переїзду з Камбалі в Ханьчоу Марко й Ашіма побували на його могилі. Марко розповів про смерть Матео — все, що почув від Фан Кунг-до.
— Чому він не поїхав з нами? — спитав Мафіо, боляче вражений звісткою про смерть друга. — Я гадав, що він доживе до ста років. — І задумливо додав: — Коли він помер, йому було стільки років, скільки тепер мені… Ми вже не молоді. Твоєму батькові п'ятдесят два, мені — п'ятдесят чотири… — Мафіо твердо подивився у вічі Марко. — Ми вважаємо, що вже час подумати про повернення на батьківщину.
«Чого вони нічого не кажуть про Ашіму?» подумав Марко. Він не хотів показувати своїх почуттів і зробив вигляд, ніби нічого не чує.
— Ми багаті, як королі, — мовив батько. — Мафіо правильно каже: ми повинні подумати про повернення додому. Коли ми заговорили про це з ханом Кублаєм, він дуже розгнівався. «Хіба я не засипав вас подарунками? — закричав він на нас. — А тепер ви хочете залишити мене. Нащо вам вирушати в небезпечну й важку подорож, в якій ви легко можете загинути? Якщо вам треба більше прибутків, я дам їх стільки, скільки ви хочете. Якщо ви прагнете почестей, я призначу вас на високі посади. Хіба я не зробив вашого сина намісником? Лишайтесь тут…» Нелегко буде одержати дозвіл хана Кублая на повернення додому.