Незвичайні пригоди Марко Поло
Шрифт:
— Ви маєте велику владу, милостивий пане, — наполягав Янг.
— Янг, я ніколи не забував, чим зобов'язаний вам, — сказав Марко. — Тепер ви просите за свого друга. Але якщо я його звільню, люди, які заздрять мені, донесуть імператорові, що намісник Ханьчоу випускає з в'язниць людей, котрі вчинили злочин проти його величності…
Янг зблід і мимоволі схопився за меча, але потім отямився. Рука його залишилась безсило лежати на держаку.
— Ванг не повинен умерти, — пробурмотів він.
— Візьміть себе в руки, капітане Янг, —
Ввечері Янг під'їхав до бамбукової хижки старого різьбяра. Шю здалеку почув, що наближається верхівець.
— Це він, дідусю? — схвильовано спитав сліпий.
— Він, Шю.
Велике, золоте сонце сховалось за прозору хмаринку. Злива освіжила землю. На траві виблискували мільйони краплинок, в калюжах відбивалось світло.
Янг прив'язав до кілка коня і зіскочив з насипу.
— Я приніс вам хорошу звістку, — сказав він. — Милостивий пан намісник помилував Ванга, засудивши його на довічне заслання.
— Хвала небу, що він хоч зберіг йому життя, — вигукнув старий різьбяр.
В сліпих очах Шю заблищали сльози.
— Ванг ніколи вже не повернеться? — спитав він.
— Тобі можна супроводжувати його, Шю, — сказав Янг. — Намісник доручив мені доставити Ванга на місце заслання.
Тоді старий різьбяр зайшов до своєї хатини і дістав з полиці дерев'яну фігурку вершника, потім узяв різець і на твердому дереві викарбував ієрогліфи: Івей вай сінь — Чесне чуже серце.
ПОДОРОЖ В ІНДІЮ
Венеціанці знову жили, оточені блиском і розкішшю імператорського двору. Вони оселилися в тому самому старому красивому будинку. В дворі біля басейну з золотими рибками ріс кущ жасмину, над квітками гуділи бджоли. Ашіма подовгу сиділа в тінистій альтанці.
Все було, як і раніше.
Перлинка бігала по двору, підслухувала під дверима і з невинним обличчям вибовкувала маленькі таємниці. Дівчина здобула необмежену владу над Фан Кунг-до, бо тепер знала, що попри всі свої погрози, він би її й пальцем не торкнув.
Все було, як і раніше, і водночас все було інакше.
Венеціанців охопила туга за батьківщиною. Вони не говорили про це один одному, хоч і знали, що вона зростатиме з кожним днем. Вони трохи боялися цього почуття, бо не в силі були відігнати його. Туга ховалася в куточках їхніх очей, проривалася в сміхові, в словах, сказаних ніби жартома, але пов'язаних з дорогими спогадами.
… Ось через двір пробігла кішка, стрибнула в траву і причаїлась під кущем. Непорушними очима вона стежила за пташкою, що сиділа на яблуні.
— А пам'ятаєш, Ніколо, як ми
Кішка плигнула на стовбур яблуні, намагаючись схопити пташку.
— Спізнилась, дурненька! — вигукнув Мафіо Поло. Пташка полетіла.
— Джованні не любив кішок за те, що вони завжди ганялись за пташками, — мовив. Марко.
— А, Джованні, твій друг! — озвався Ніколо Поло. — Я пригадую, як ти приводив його. Він так зніяковів, коли я велів йому вибрати собі найкращий діамант…
— А як він співав! Такого чудового голосу мені більше ніколи не доводилося чути.
В розмові чоловіків було щось по-дитячому зворушливе.
— Якби я був такий дужий, як Матео, — мовив Мафіо, — я поїхав би до двору короля Кайду і поборовся б з його донькою.
Марко здивовано глянув на нього.
— Ти не чув про королівську доньку? — Мафіо Поло задоволено відкинувся на бильце крісла. — Нам розповідали про неї в Індії.
— Зачекайте трохи, дядьку, — попросив його Марко. — Я покличу Ашіму. Вона дуже любить вас слухати.
— Поклич, — задоволено сказав Мафіо.
Стояв тихий вечір. Вікна були відчинені навстіж. Ашіма зайшла до кімнати і сіла біля чоловіків. Мафіо почав розповідати.
— Тільки не кажіть про це ханові Кублаю, бо він ненавидить короля Кайду. Адже ви знаєте, що Кайду вже не раз мірявся силою з військами Кублая і, здається, знову готується до війни в спілці з Каданом та Сінгтуром… Так ось послухайте про доньку цього Кайду. Її звати Айгіярм, тобто «місячне світло». Вона така дужа, що в усьому королівстві не знаходиться юнака, котрий би міг побороти її. Коли батько вирішив видати її заміж, вона сказала, що не згодиться бути дружиною чоловіка, слабішого за неї. І король Кайду пообіцяв виконати її волю.
Скоро з усіх кінців світу зібрались юнаки спробувати щастя. Змагання відбувались дуже урочисто. Король і королева у супроводі великого почту займали місця в найбільшій залі палацу. Потім на середину зали, де її чекав одягнений у шовк юнак, виходила королівська донька, теж у шовковому вбранні й дорогих оздобах. Коли б юнакові вдалося кинути Айгіярм на землю, він одружився б на ній, зате в разі поразки він мусив віддати сто породистих коней… Кажуть, що королівська донька вже виграла більше десяти тисяч коней. Вона висока й дужа, як велетень…
Мафіо Поло змовк. Оскільки ніхто не промовив жодного слова, він додав:
— Оце таке розповідають про Айгіярм. До речі, кажуть, що вона така ж гарна, як і сильна.
— Чи не захотіли ви завоювати собі королівську доньку? — засміялась Ашіма.
— Сто коней я вже як-небудь роздобув би, — зі тхнув Мафіо. — Та мені багато більше хотілося б занурити бодай один палець у канал Сан-Марко. А старий Куб-лай не відпускає нас, немов ми найкращий діамант у його короні.
— Він зробив нам немало добра, — мовив Марко.