Інферно
Шрифт:
— Правильно, — погодилася Сієнна тоненьким тремтячим голосочком. — Але вимирання не було метою Бертра- на — навпаки; саме тому він і створив вірус, який активізується безладно й навмання. Навіть попри те, що його «Інферно» проникнув до кожної ДНК людини й передаватиметься тепер від покоління до покоління, він «оживатиме» лише в певного відсотка людей. Іншими словами, тепер цей вірус носить кожен житель Землі, однак він призведе до стерильності лише серед частининаселення, вибраної навмання.
— І якої ж... частини? — почув сам себе Ленґдон наче збоку, не вірячи навіть, що ставить таке запитання.
— Як ти вже
«Який жах», — подумав Ленґдон.
— Чорна чума «прорідила стадо» й проклала шлях до Ренесансу, — сказала вона, — а Бертран створив свій «Інфер- но» — сучасний каталізатор глобального оновлення: це така собі трансгуманістична чорна чума; з тією різницею, що інфіковані не вмирають, а стають безплідними. Якщо припустити, що створений Бертраном вірус «прижився», то третина світового населення вжеє стерильною... і залишиться стерильною назавжди. Ефект буде приблизно той самий, що й у рецесивного гена... який передається всім нащадкам, однак проявляється лише в небагатьох.
Сієнна говорила, а руки в неї тремтіли.
— У своєму листі Бертран гордо заявляв, що вважає «Ін- ферно» вельми елегантним і вкрай гуманним способом вирішення проблеми перенаселення. — Її очі знов заступили сльози, та вона швидко змахнула їх. — Порівняно з лихою згубністю чуми, з її вірулентністю — так, його підхід справді можна вважати умовно гуманним. Шпиталі не повнитимуться хворими й умирущими, на вулицях міст і сіл не буде гниючих трупів, люди, що вижили, не оплакуватимуть загиблих родичів. Просто люди припинять народжувати дітей. Тоді на нашій планеті почнеться стабільне зниження народжуваності, допоки крива зростання населення не перевернеться донизу й загальна кількість людей на Землі не зменшиться. — Сієнна на мить замовкла. — Результат буде набагато потужнішим, ніж у чуми, яка лише ненадовго скоротила нашу кількість, створивши тимчасову западину в графіку зростання народонаселення. А Бертран своїм «Ін- ферно» забезпечив довгостроковий засіб для вирішення цієї проблеми... трансгуманістичнийспосіб її вирішення. Він був інженером-генетиком. І тому розв’язав завдання докорінно, на базовому рівні.
— Та це ж генетичний тероризм... — прошепотів Ленґдон. — Він змінює те, ким ми є, ким ми завжди були на фундаментальному рівні.
— Бертран дивився на це інакше. Він мріяв про те, щоб усунути цю фатальну ваду в еволюції людства... а саме те, що наш вид є надто плодючим. Ми є організмами, котрі, попри незрівнянний інтелект, схоже, нездатні контролювати свою кількість. І ніякі контрацепція, освіта чи державне стимулювання обмеження народжуваності тут не допоможуть. Хочемо ми чи ні, а люди й далі народжують дітей. Чи знаєш ти, що американське міністерство охорони здоров’я нещодавно заявило, що близько половини вагітностей у Сполучених Штатах є незапланованими? А в країнах третього світу ця цифра сягає сімдесяти відсотків!
Ленґдон уже бачив цю статистику раніше, однак тепер потроху розумів, що насправдіозначають ці цифри і які їх наслідки. Як біологічний вид людство схоже на кроликів, висаджених на один з островів Тихого океану, які неконт- рольовано розплодилися і знищили екосистему, а насамкінець вимерли самі.
«Бертран
Ленґдон увібрав повні легені повітря й увіп’явся поглядом у Босфор, раптом відчувши, що під ногами в нього немає твердого ґрунту — як в отих човнів, що пливли вдалині. А тим часом сирени біля причалів завивали дедалі голосніше, і Ленґдон збагнув, що часу залишилося обмаль.
Але найжахливішим, — продовжила Сієнна, — є навіть не те, що «Інферно» призводить до стерильності, а те, що він є навмиснествореним саме для цього. Поширюваний через повітря векторний вірус — це гігантський стрибок на багато років уперед. Бертран зненацька витягнув нас із темного середньовіччя генної інженерії й вкинув у майбутнє. Він перервав еволюційний процес і дав людству змогу змінитися рішучо й назавжди. Скриньку Пандори відчинили, і замкнути її не вдасться. Бертран винайшов інструмент для модифікації людської раси, і якщо цей інструмент потрапить до лихих рук, тоді нам залишиться покладатися виключно на милість Господню. Ця технологія ніколи не мала бути створена. Щойно я прочитала лист Бертрана, де він пояснив, яким чином досяг своєї мети, я його спалила. А потім поклялася собі знайти той вірус і знищити його, щоб і сліду не лишилося.
— Не розумію, — мовив Ленґдон голосом, у якому забринів гнів. — Якщо ти збиралася знищити вірус, то чому ж не допомагала доктору Сінскі та ВООЗ? Ти мала зв’язатися з кимось із міністерства охорони здоров’я — та хоч би з ким-небудь!
— Жартуєш? У жодному разі не можна допустити, щоб ця технологія потрапила до рук державних установ! Подумай лишень, Роберте. Упродовж усієї історії людства кожну новітню технологію, яку відкривала наука, було обернено на зброю — від звичайного вогню до ядерної енергії, — і майже завжди за цим стояли могутні державні установи. Як ти гадаєш, звідки береться біологічна зброя? А береться вона з досліджень, здійснюваних у таких місцях, як ВООЗ та міністерство охорони здоров’я. І технологія Бертрана — пандемічний вірус із генетичним вектором — є найпотужнішою зброєю з коли-небудь винайдених. Вона здатна прокласти дорогу до таких жахіть, які ми навіть уявити не можемо, включно з біологічною зброєю цілеспрямованоїдії. Лишень уяви собі збудник, який вражає тільки тих людей, чий генетичний код має певні етнічні маркери! Це може призвести до широкомасштабних етнічних чисток на генетичному рівні!
— Я розумію твою тривогу, Сієнно, але виходить, що цю технологію можна буде використовувати й з доброюметою, хіба ж ні? Хіба ж це відкриття не подарунок небесний для медицини? Наприклад, новий спосіб щеплення у світовому масштабі?
Може, й так, але, на жаль, я переконалася, що від людей, наділених владою, можна очікувати лише найгіршого.
Ленґдон почув, як удалині завищали турбіни гелікоптера, і шум його лопатей розпанахав повітря. Вдивившись крізь крони дерев у напрямку Базару спецій, він побачив, як вогні повітряної машини блимнули над схилом пагорба й помчали до причалу.
Сієнна напружено завмерла.
— Мені треба йти, — сказала вона, піднімаючись і дивлячись на захід у напрямку моста Ататюрка. — Сподіваюся, мені вдасться перейти місток пішки, а звідти я вже зможу добратися до...
— Нікуди ти не підеш, Сієнно, — твердо заперечив Ленґдон.
— Роберте, я повернулася лише тому, що знала: я маю тобі дещо пояснити. Тепер ти маєш ці пояснення.
— Ні, Сієнно, — відказав Ленґдон. — Ти повернулася тому, що тікала все своє життя, допоки нарешті не збагнула, що тікати вже не в змозі.