Обитель героїв
Шрифт:
Під час наступної зустрічі треба буде порадити.
Якщо, звісно, Генрієтта заслужить.
Лікторам барон наказав надоумити затриманого крисюка з допомогою помірного рукоприкладства і гнати втришия. Не личить фон Шмуцам ловити всіляку шушваль!
Нехай їх «топтуни» ловлять, якщо знадобиться.
Або стряпчі.
– Із завтрашнього дня! – кричав услід хазяїн, розхрабрившись. Привид збитків, бродячи готелем і навколо, позбавляв Трепчика-молодшого глузду й останніх крихт обережності. – Завтра ж почну пускати в готель пожильців! З подвійною оплатою! За можливість безкарно пожити на
– Цілком вірно, добродію! – вторив йому нахабний стряпчий Терц, розмахуючи описом, як воїн мечем. – Привілеї Гільдії Готельєрів непорушні! Стаття «Про приватний заїзд», параграфи з п'ятого по тридцять шостий…
– І оточення звольте зняти! До вечора! Я свої права знаю! Нема чого мені гостей лікторами відлякувати!
– Щира правда, добродію! Ви свої права знаєте! А яких не знаєте, то я роз'ясню…
– Квест закінчився! Квестори виїхали! Я вільний від зобов'язань перед Орденом!
– На чотири наступні роки! Пане Трепчик, я особисто відпишу в орденську канцелярію…
«Треба ж! – зачудувався Конрад, сідаючи в сідло. – У чорно-білих ідеалістів ще й канцелярія є… А казали: боротьба чистих начал, таємний фундамент цивілізації! Я ось завжди думав, що саме канцелярії і є таємний фундамент цивілізації…»
* * *
Чи можна сказати, що Конрад всіма фібрами душі ненавидів писати рапорти, звіти й іншу паперову чортівню? Ні, добродії мої, цього сказати ніяк не можна, не покрививши душею. Відомий акуратист і прихильник дисципліни, барон щиро любив непохитність світобудови та кругообіг документів, заведених у Всевидющому Приказі. З віком починаєш цінувати традиції, у якій би формі вони не проявлялися. Однак зараз більшість явищ навколишнього світу викликали в обер-квізитора лише глухе роздратування. Зокрема, необхідність писати рапорт прокураторові Цимбалу. І добре б тільки рапорт! Статутом був передбачений додаток з детальним описом місця злочину, переліком доказів, долучених до справи, особистими міркуваннями стосовно заходів із розшуку та затримання винних.
На жаль! На превеликий жаль…
Скреготнувши зубами, свіжозаточеним пером і разсохлим кріслом (давно вже час вимагадати заміни!) барон взявся до роботи. Однак, попри очікування, процес писання вплинув на розум і нерви цілком добродійно. Хвала мудрим порядкам Приказу! Ставлячи останню крапку й розмірковуючи, що доречніші були б три крапки, жирні й задумливі, Конрад повернув розуму колишню ясність. Забагато для одного ранку: знайомство з екстравагантною вігілою, унікальним стряпчим і облудливим готельєром. А вже про долю племінника Германа навіть думати не хотілося…
Краєм ока він зауважив якийсь рух у вікні, відчиненому навстіж через нечувану для цього сезону спеку. Наступної миті просто на стіл з легким шурхотом опустилося паперове «лелеченя», яких люблять робити діти, задумуючи бажання.
Птаха сварливо каркнула й розгорнулася в записку.
«Його світлості Конрадові фон Шмуцу, особисто в руки.
Високоповажний колего!
Цим сповіщаю Вас, що розшифрування записів обсервера, знайденого на місці події, виявилась доволі успішним. Запрошую Вас у палати Тихого Трибуналу для спільного перегляду з третьої до четвертої години пополудні. Ця записка є офіційною перепусткою.
Щиро Ваша, вігіла Генрієтта Кукіль, м. н. к.
P. S. Я знаю, що Вам більше подобаються клементин і лаванда, але віддаю перевагу вербені. Готова посперечатися в приватній обстановці».
І райдужна печатка зі знайомими перехрещеними «Т».
Годинник на вежі Великого Консенсусу пробив тричі. До палат Тихого Трибуналу пішки – чверть години, і то якщо не надто поспішати. У результаті барон накидав ще дві депеші, й залишивши рапорт секретареві прокуратора, вручив їх кур'єрові. У першій він подавав запит до архівів Приказу на зниклих безвісти квесторів. Будь-яку інформацію, яку знайдуть. Конрад мало сподівався щось довідатися про повнолітню гуртівницю чи експерта із запорів, але родовитість віконта Треццо чи ліцензія вільної метальниці давали шанси. Зараз важлива будь-яка крихта знання. Другу ж депешу барон звелів віднести у свій будинок. У короткому посланні він доручав камердинерові Любеку зібрати середній похідний набір особистих речей пана й доставити в готель «обитель героїв».
А якщо хазяїн готелю почне чіплятися з запитаннями – мовчати у відповідь і супитися.
* * *
– Гадаю, шановний Іпсиусе, у простоті старожитності є свої принади. Зокрема, ця загадка про істоту з різною кількістю ніг у різні періоди її існування… Погодьтеся, століття надають класиці особливого шарму!
– Звісно, дорогий Оффіціуме! Але думка, як гарячий скакун, не повинна стояти на місці. Теорія загадок за останні два тисячоліття досягла значного поступу, і ми не вправі відмовлятися від передових знахідок…
– Ви про другий принцип алегорій?
– І про нього теж…
– Даруйте, наймиліший Іпсиусе, але цей пан, здається, до мене.
– Звісно, пречудовий Оффіціуме! Служба над усе! Сподіваюся, незабаром ми продовжимо нашу захоплюючу бесіду?
– Безперечно, люб'язний Іпсиусе! Із превеликим задоволенням!
Вдовольнившись відповіддю товариша, Іпсиус, лівий із двох мармурових сфінксів, що охороняли вхід до палат Тихого Трибуналу, з гідністю скам'янів і впав у сторожову сплячку. Оффіціум же, правий сфінкс, повернув голову до гостя.
– Доброго здоров'я, пане обер-квізитор! Що вам завгодно?
У Трибуналі баронові доводилося бувати неодноразово, тож балакучість статуй не справила на нього особливого враження. Як не здивували і сходи перед входом у будинок: вони впиралися в глуху стіну, складену із циклопічних, грубо обтесаних плит граніту.
– Вігіла Кукіль запросила мене на ділову зустріч.
– Будьте такі ласкаві, пред'явіть перепустку.
Барон простяг «лелеченя» у розгорнутому вигляді.
– Прошу вас. Другий поверх, праворуч, сьомий кабінет. При виході не забудьте, будь ласка, здати перепустку.
Граніт здригнувся, у стіні з'явилися високі двері: стулки мореного дуба, яскраво начищені ручки із бронзи у вигляді саламандр, що стали дибки. Під рукою непроханого відвідувача – якби той примудрився прослизнути повз пильних сфінксів, що саме по собі чудо із чудес! – саламандри розпікалися до червоного, вторячи крикові постраждалого завиванням сирени. На щастя, перепустка діяла, і незабаром двері безшумно зачинилися за Конрадом.
Зсередини стулки були прозоріші за скло. Крізь них чудово проглядалася вулиця.