Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
— Дуже добре, — промовив Річард. — Власне, це якраз і є те, що я роблю. Я збираюся кожному з вас дати свого роду зображення сили.
— А звідки ти стільки знаєш про знаки сили? — Підозріло запитав один з людей, Брюс.
Він був солдатом Ордена в складі команди — з тих, що спали в власних наметах і яких зачіпала необхідність підкорятися вказівкам ключового гравця — неосвіченого язичника, якого заковували в ланцюг на ніч, немов тварину.
— Люди тут, в Новому Світі дуже вже багато честі надають застарілим повір'ям про чарівництво і іншу нісенітницю,
Річард знизав плечима.
— Я маю на увазі, що це просто моє уявлення, моя ідея знаків сили. Я і хочу намалювати на кожному те, що, мені здається, виглядає силою, ось і все.
Брюс, здавалося, не задовольнився відповіддю. Він вказав на лице Джонрока.
— А чому ти вирішив, що ці ось гнуті лінії та все інше виглядає, як знаки сили?
— Та не знаю, — вимовив Річард, намагаючись будь-яким чином припинити потік питань, не розкриваючи нічого справді важливого, — просто мені здається що така форма виражає силу.
— Це нісенітниця, — сказав Брюс. — Малюнки нічого не значать.
Кілька солдатів з команди спостерігали за Брюсом, очікуючи відповіді Річарда, ніби оцінюючи опір їх ключового.
Річард посміхнувся.
— Ну, якщо ти вважаєш, Брюс, що малюнки нічого не значать, може, у тебе на лобі я намалюю ромашку?
Всі засміялися — навіть солдати.
Брюс, раптом дещо розгубив свою самовпевненість, метаючи погляди на своїх регочучих товаришів, і прочистив горло.
— Коли ти так це говориш, я, здається, розумію, що ти маєш на увазі. Мабуть, я теж не відмовлюся від твоїх малюнків сили, — він ударив кулаком в груди. — Хочу, щоб інші мене боялися!
Річард кивнув.
— Вони й будуть, якщо ви все зробите так, як я кажу. Запам'ятайте, перед першою грою інші команди напевно побачать червону фарбу на наших лицях і вважатимуть це безглуздою вигадкою. Ви повинні бути до цього готові. Коли ви почуєте їх сміх, нехай цей сміх розбудить у вас лють. Нехай ця лють наповнить ваші серця бажанням заштовхнути їм цей сміх назад в горлянки. З першого нашого кроку на полі команда супротивника, та й багато глядачів, напевно будуть не просто сміятися, але і обзивати нас. Нехай. Нам того і треба. Нехай вони нас недооцінять. І коли вони будуть сміятися над нами або обзивати нас — збережіть ту лють, що відчуєте. Наповніть нею свої серця.
Річард по черзі подивився в очі кожному.
— Запам'ятайте, ми тут заради перемоги на турнірі. Ми тут заради шансу битися з імператорською командою. Тільки ми цього варті. Ті, хто буде сміятися над вами — нічого не розуміють в Джа-Ла.
Ми повинні змести їх, щоб дістатися до команди імператора. Люди в перших іграх стоять на нашому шляху. Вони на нашому шляху і вони сміються над нами.
Ступивши на поле, дозвольте їх глузуванням дзвеніти у ваших вухах. Наситіть ними свою лють, але зберігайте мовчання. Не дайте їм побачити жодної вашої емоції. Притримаєте цю лють до потрібного моменту.
Нехай вони вважають нас дурнями. Хай краще тішать себе, вважаючи нас легкою здобиччю, забувши про тактику. Нехай їх оборона ослабне.
У момент початку гри точно, узгоджено виплесніть свою лють на тих, хто обсипав вас насмішками. Ми повинні вдарити їх у всю силу. Ми повинні їх розтрощити. Ми повинні зіграти цю гру так, як ніби граємо з імператорської командою.
Ми не можемо виграти цей перший матч з перевагою в очко або два, як зазвичай. Цього недостатньо. Нас не влаштує ця жалюгідна перемога. Ми повинні бути безжальними. Ми повинні їх придушити. Ми повинні втоптати їх у землю. Ми повинні побити їх з перевагою мінімум в десять очок.
Люди повідкривали роти. Брови здивовано поповзли вгору. Такі перемоги траплялися тільки в дитячих іграх. На цьому ж рівні ще ніколи не чули про команду, яка грала з перевагою більше ніж у чотири-п'ять очок.
— Кожен член команди, що програла, отримує ударів батогом за кількістю програних очок, — сказав Річард. — Я хочу, щоб ця кривава екзекуція не сходила з язиків всіх інших команд в таборі.
З цього моменту ніхто вже не сміятиметься. Замість цього зустріч з нами буде турбувати кожну команду. А у тривозі людям властиво робити помилки.
Кожного разу, коли вони будуть допускати таку помилку, ми з готовністю вдаримо. Не дозволимо щоб їхня боязнь нас пропадала даремно. Втілимо в життя їхні найгірші побоювання. Нехай не даремною буде кожна крапля їх холодного поту без сну. Другу команду ми поб'ємо в дванадцять очок. І тоді наступна команда буде боятися нас ще більше.
Річард вказав червоним пальцем на солдатів в команді.
— Ви знаєте ефективність такої тактики. Ви залякуєте кожне місто на своєму шляху, щоб ті, кому ще тільки належить бути завойованими, тряслися від страху в очікуванні. Ваша слава йшла попереду вас, і вони боялися одного вашого прибуття. Їх страх дозволяв вам розгромити їх ще легше.
Солдати почали посміхатись. Тепер вони сприймали план Річарда в зрозумілих їм образах.
— Нам потрібно, щоб всі інші команди боялися команди з розфарбованими червоним мордами, — Річард стиснув у кулак вільну руку і вдарив себе в груди. — І коли прийде їхня черга, ми розтрощимо і їх.
І несподівано гравці стиснули кулак за його прикладом і вдарили себе в груди в клятві зробити саме так. Всі вони хотіли перемогти, і у кожного на це була своя причина.
Але жодна з цих причин ні в яке порівняння не йшла з причиною Річарда.
Він сподівався ніколи не грати з командою імператора — сподівався, що його шанс представиться йому набагато раніше — але він повинен був бути готовий зайти так далеко, якщо буде потрібно.
Він знав, що хороший шанс міг і не представитися до тих пір. Так чи інакше, він повинен був гарантувати, що вони дійдуть до фінального матчу, тоді у нього було б куди більше шансів.
Нарешті Річард повернувся до Джонрока і швидко закінчив малюнок на його м'язистих руках декількома емблемами, що символізували масивну важку атаку.