Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
Хоча він був не таким величезним, як деякі з інших масивних гравців, тим не менш, він був здоровим високим м'язистим чоловіком, але без тієї гори м'язів, якими були обвішані деякі з громил — огрядних бикоподібних здорованів. Його статура гармоніювала правильними пропорціями.
Продовжуючи пильно розглядати його, Келен раптово спохопилася, що хто-небудь може помітити її погляд, прикутий до нього. Вона відчула, як її обличчя почервоніло.
І все ж, вона продовжувала дивитися. Не в силах відірватися. У перший раз їй випала така
Не виключено, що цей образ склався в її уяві і мріях. Холодний перший день зими несподівано здався їй теплим.
Вона задалася питанням, ким же був, по відношенню до неї, цей чоловік. Вона спробувала приборкати розбурхану уяву. Вона не насмілилася мріяти про те, чому не судилося збутися.
В той час, як ключовий гравець іншої команди реготав, чоловік з сірими очима очікувально стояв перед суддею, спрямувавши свій пильний погляд на колегу з команди супротивника.
Як тільки вона побачила цей строкатий візерунок команди, вона відразу зрозуміла, що солдати поставляться до цього, як до порожньої бравади.
Строкаті візерунки створювали членам команди зовнішній вигляд подібний до того, який людина в Старому Світі отримувала, жорстоко покарана за нахабство або за підбурювання.
Маскування особи було лише однією стороною медалі, але мало ще якесь відношення і до всього іншого. Він сильно ризикував собою і своєю командою, представивши їх в подібному зухвалому вигляді.
Було ясно, що, відзначивши себе стрілами блискавок, він переслідував мету, щоб ніхто не міг не помітити того, що він є ключовим гравцем, щоб направити осередок уваги іншої команди на себе. Вона не могла уявити, навіщо він зважився на таке.
Наслідуючи приклад свого лідера, вся без винятку команда, що стояла без макіяжу — почала реготати. До них приєднався натовп, регочучи, освистуючи і матюкаючи розфарбованих гравців, особливо їх капітана зі стрілами блискавок. Келен абсолютно не сумнівалася, що не було небезпечніше помилки, ніж намагатися висміювати цього чоловіка.
Гравці поцяцькованої команди, немов зроблені з каменю, продовжували очікувально стояти, в той час, як натовп увійшов в раж реготу й кепкування. Інша команда теж викрикувала шпильки і образи.
Деякі з бродячих табірних жінок почали кидатися всяким сміттям: курячими кістками, залишками їжі і навіть брудом, якщо не знаходили під рукою нічого іншого.
Гравці іншої команди перейшли на вигукування таких непристойностей на адресу людини із зображенням блискавок, які змусили Келен просто прикрити вуха Джилліан, притискаючи її голову до своїх грудей.
Вона закутала Джилліан своїм плащем. Вона не знала, як все буде розгортатися, але знала напевно, що ця гра — видовище не для дівчинки.
Ключовий гравець з парними стрілами блискавок стояв з нічого не виражаючим поглядом, який ніяк не розкривав його реакції на події.
Це нагадало Келен себе, коли вона надягала маску байдужості, опиняючись перед обличчям явно жахливих провокацій, і своїм безглуздим поглядом ніяк не проявляла того, що творилося у неї всередині.
І все ж, у спокійній поведінці цього чоловіка Келен читала ледь стримувану лють.
Він ніколи не озирався в її бік — його пильний погляд був зосереджений на ключовому команди супротивника. Але коли вона розгледіла його всього, його обличчя, навіть суцільно покрите малюнками, коли помітила, як він тримається, коли розгледіла його в подробицях, не в силах відірвати погляд, її коліна підкосилися.
Коммандер Карго, слідуючи з боку поля, прокладав собі дорогу через ряди охоронців, щоб приєднатися до Імператора Джегана. Діставшись до мети, він склав руки на грудях, явно не переживаючи з приводу того, який галас піднявся через його команди.
Келен зазначила, що Джеган не сміявся разом з усіма іншими. Він навіть не посміхався. Коммандер і імператор прихилили голови ближче один до одного і повели бесіду, слів якої Келен не могла розібрати в цьому хаосі глузувань, реготу і непристойних образ, які викрикувалися натовпом.
В той час, як Джеган і командер Карго продовжували бесіду, інша команда затіяла танець навколо поля, задерши руки, приймаючи схвальний крик натовпу, немов вони тільки що додали очко своїй команді. Вони вже стали героями, нічого не зробивши.
Ці солдати, керовані догматичним віруваннями, мотивувалися ненавистю. Вони сприймали будь-який прояв індивідуальності, як зарозумілість, віру в особистість — як неправедність, а подібну упередженість — як утиск.
Келен згадалися слова Джегана: «Братство Ордена наставляє нас, що бути краще когось, значить бути гірше всіх».
Люди щиро вірили в подібну догму, і тому вони одразу зненавиділи цих чоловіків, що посміли виділитися, що вважали себе іншими. Але ось дивина — вони прийшли побачити, яка з команд здобуде перемогу, побачити людей, що виявляться краще за інших.
Було неминуче, що вірування настільки ж абсурдні, як вчення Братства Ордена наведуть нескінченну плутанину протиріч, бажань і емоцій.
Недоліки, які легко виявлялися навіть самим елементарним здоровим глуздомом, покривалися щедрим нав'язуванням віри. Будь-хто, хто піддавав сумніву основи віри, вважався нечестивцем.
Ці люди добралися сюди, до Нового Світу, щоб знищити нечестивців.
Нарешті, суддею був відновлений порядок, який закликав натовп заспокоїтися для можливості почати гру.
Оскільки глядачі в деякій мірі втихомирилися, гравець з сірими очима жестом вказав у бік жмені соломи у судді, запросивши свого супротивника тягнути жереб першим.
Той, витягнувши соломинку, розплився в усмішці відтого, що довжина витягнутої соломинки безумовно здавалося виграшною довжиною.
Людина з сірими очима витягнула соломинку, і вона виявилася довшою.