Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
Коли сестра Ерміна запитально глянула на неї, Ніккі відчула несподіваний напад болю, викликаний нашийником.
Сестра Ерміна підняла брову.
— Ну що? Відповідай на питання.
Ніккі ловила ротом повітря, борючись з різким болем, обпалюючим спину і ноги.
— Просто вирішили пройтися… для спокійної бесіди… де б нас ніхто не турбував, — видавила вона між спалахами агонії.
Сестрі, здавалося, її пояснення було неважливе. Вона обернулася до солдата.
— Бачиш? Сюди практично ніхто не ходить. Але до тих пір, поки її й вбиту нами жінку почнуть
Чоловік пригладив рукою потилицю своєї голеної татуйованої голови.
— Добре. Правда, нелегко буде приховати деякі пошкодження, — він знизав плечима. — Втім, навіть якщо вони їх помітять, вони не дізнаються, звідки ці пошкодження взялися. Ну, можливо, подумають, що так і було раніше. У палаці ж не так давно йшли бої.
Сестру Ерміну навряд чи порадувало, що солдат передбачив її пояснення.
— Його Високоповажність не хоче, щоб хто-небудь знав, що ми знайшли вхід. Це справа виняткової важливості. Хочеш, щоб я сказала йому, що ти вважаєш роботу не вартою праці і що йому просто нема про що хвилюватися?
Чоловік прочистив горло.
— Ні, звичайно, ні.
— Крім того, у нас з'явиться місце, де ми зможемо збирати сили і готуватися, щоб ніхто не знав, що ми тут, за тонкою стінкою з мармуру.
Він опустив голову.
— Я зараз же простежу за цим, сестра.
Ніккі стало недобре. Закривши прохід мармуровою плитою, Орден зможе сконцентрувати тут пристойний загін для атаки, захований від живучих у Палаці.
Ніхто й не припускає, що ворог знайшов спосіб пробратися всередину. Вони не чекають нападу Ордена зсередини. Захисники будуть застигнуті в палаці несподівано.
Черговий удар болю змусив Ніккі рухатися. Сестра Ерміна направляла її болем замість того, щоб просто сказати, куди їй повертати.
Вони спускалися по незліченних коридорах з кам'яних блоків зі склепінчастими стелями, які, здавалося, об'єднували суміжні кімнати та мережі коридорів.
Завернувши за ріг, вдалині Ніккі побачила загін людей, освітлених смолоскипами. У міру наближення, їй відкрилася сходи, що йшли у темряву вгору. Вона зовсім не розуміла, де вони знаходяться і куди прямують.
Імператорська стража юрмилася навколо діри в зводі стелі. Це була елітна гвардія. Вони відмінно знали свою справу.
При думці про те, куди веде ця драбина, Ніккі до того злякалася, що її ноги підкосилися. Один з вартових, явно впізнавши Ніккі, відступив убік, не зводячи з неї очей.
— Лізь, — вимовила сестра Ерміна.
Ніккі вийшла, як виявилося, в обширний котлован, видовбаний на території Рівнини Азеріта. Їй не було видно, що лежало за стіною землі і каменю, але їй і не потрібно було бачити — вона і так знала, що було там.
За котлованом піднімався в холодне нічне небо величезний штучний схил, освітлений смолоскипами. На деякому віддаленні темний привид плато, на якому розташовувався Народний Палац, виглядав так, немов торкавсяся самих зірок і ширяв над цим схилом, побудованим з гравію і землі.
Дно викопаної ями збивало з пантелику лабіринтом різних висот, які, очевидно, з'явилися в результаті роботи різних бригад робітників, які готували будівельний матеріал для схилу.
Цих робочих зараз ніде не було видно. По всій видимості, вони копалися в цьому районі, де зараз стояла вона, і натрапили на підземелля з безліччю ходів.
В той час, як чорнороби, швидше за все, давно пішли, тепер тут посюду були солдати. Причому ті, кого вона могла бачити навколо, були не з числа регулярної армії Імперського Ордена — вони були більш організовані в порівнянні з тією юрбою головорізів.
Це були професійні солдати, навчені досвідом чоловіки, самі наближені до Джегана. Вони були з самого довіреної кола чоловіків, хто протягом останніх років бився разом з ним в різних кампаніях.
Оскільки ці люди завжди були ближче всього до імператора, Ніккі впізнала багатьох з них. Якщо навіть вона і не могла згадати всіх по іменах, вона знала багатьох з них. Деякі витріщались на неї. У свою чергу, вони теж впізнавали її.
Така жінка, як Ніккі, з її спадаючими світлим волоссям і красивою фігурою, не могла залишитися непоміченою у таборі Імперського Ордена. Але по більшій мірі, майже кожен із цих людей знав її, як Пані Смерть.
Вони знали її на це ім'я, тому що в минулому вона командувала багатьма з них. Вони боялися її. Вона вбивала багатьох з їхніх товаришів, хто не підкорявся її наказам так, як вона вимагала від них.
Віра в Орден закликала самовіддано жертвувати собою для великого блага — самопожертва цим життям для життя після смерті — саме за те, що вона доносила їм цю праведну жертву, проводжаючи їх у довгоочікувану загробне життя, за найсвятіше, за що вони боролися — вони і ненавиділи її.
І кожен з цих людей знав, що вона була жінкою Джегана. У русі, який був присвячений великому благу на користь прав кожної особистості, який прагнув до ідеалів абсолютної загальної рівності, він користувався нею, даючи зрозуміти, що вона була його власністю.
Як і рядові солдати, жоден з цих людей ніколи не смів торкатися до неї. Однак, бувало й таке, що Джеган, у вигляді прихильності, віддавав її деяким офіцерам з ближнього оточення, таким, як командер Кадар Кардіф.
Багато хто з цих людей знали про той день, коли Ніккі віддала розпорядження заживо спалити Кардіфа. Деякі з них за її наказом допомагали прив'язати їх командира до стовпа і розпалити під ним вогнище. Незважаючи на своє небажання, вони не наважилися чинити опір її наказам.
Вона пам'ятала про свій колишній статус, коли посеред холодної ночі всі очі були спрямовані на неї. Немов у захисну мантію, вона ще раз одяглася в той колишній ореол.
Той ореол залишався її єдиним захистом. Вона тримала свою голову піднятою, а спину прямою. Вона була Пані Смерть, і вона хотіла, щоб кожен розумів це.
Не чекаючи, поки Сестра Ерміна направить її, Ніккі рушила в напрямку схилу. Вона уважно оглянула табір з оглядового майданчика Палацу, тому знала, як він був влаштований. Вона пам'ятала, де розташовувалися командирські намети.