Операція «Кришталеве дзеркало»
Шрифт:
Назва складалася з кількох довгих речень, одне за одне таємничіших:
«His private Conference with Rodolphe Emperor of Germany, Stephen, King of Poland and diver other Princes nbout it. The Particulars of bis Cause,as it was agitated In the Emperos Court by the Popes Intervention: His Ba-nishement in part, as also the letters of Sundry Great Men and Prince, some where of were present at some of these Conferences and Apparitions of Spirits to the said Dr Dee…» [9]
9
«Його приватні наради з цього приводу з німецьким
Тиждень тому із старовинної книжки Казобони Альберт переклав і переписав у зшиток три «діалоги» доктора Ді з духами, що являлися до нього. Це був опис візиту архангела Урієля, який прибув подарувати Джону Ді кришталеве дзеркало.
У деяких «діалогах», або «діях», як їх називав Джон Ді, Альберт так і не зумів розібратися. Непередаваною стала мова потойбічних сил, апокаліптичних пророцтв. Давньоанглійська мова книги, перемішавшись із зіпсованою латиною, рясніла недомовками.
«Можливо, коли-небудь мені вдасться вибрати час, щоб як слід попрацювати над твором Казобони», — подумав Альберт. І водночас піймав себе на тому, що вже десятки разів давав собі такі обіцянки: «Ось закінчиться війна, візьмуся за історичні дослідження». Може, саме історія Ольбрахта Ласського, Джона Ді й Едварда Келлі виявиться прекрасною темою для наукової праці?
А тим часом війні, здавалося, і кінця не було видно…
Альберт розрахувався і вийшов з ресторану. На вулиці він запитав, як знайти будинок учителя Рамуза.
Учитель Рамуз мешкав у низенькому дерев'яному будиночку, що причаївся на брудній, вузькій вуличці. Тут росли старі каштани, весело виблискували на сонці свіжопофарбований смолою крутий дах, зелені двері й віконниці.
— Його ще немає вдома. Він у школі,— пояснила йому молода дівчина в білому фартушку, схожа на покоївку.
— У школі?
— Батько — директор гімназії. Він буває там до четвертої.
— Я приїхав з Варшави… — почав кін.
Дівчина запросила гостя в дім. Довгий темний коридор, що ділив будинок навпіл, сяяв чистотою й пахнув мастикою для підлоги. Альбертові довелося взути поверх своїх черевиків повстяні капці, як у музеї, і пройти в них до кабінету вчителя.
«Донечка переслідує батька манією чистоти», — сердито подумав Альберт. У просторих капцях він почував себе, мов каторжник, до ніг якого причепили важкі кулі.
Він сів на широку старомодну канапу, не зводячи очей із своїх заарканених ніг.
— Прізвище вашого батька я знаю завдяки одному науковому дослідженню. Я пишу працю, близьку за темою до того дослідження, і хотів би одержати деякі поради й відомості.
— Ви, напевно, маєте па увазі історію Ольбрахта Ласського?
— Так… — здивовано відповів Альберт. Дівчина розсміялася.
— Здогадатися не важко: батько написав тільки одну працю — про Ольбрахта Ласського. То було дуже давно. Потім він став викладати в гімназії і відмовився від наукової кар'єри. Знаєте: дім, дружина, дитина…
— Його «закували» в отакі м'які постоли, правда? — пустив шпильку Альберт.
Він не міг відвести погляду від своїх ніг, спотворених капцями. Уявляв собі, який він у них кумедний. Ця дівчина просто насміхається з нього. Вона викликала в ньому вороже почуття, бажання помститися.
— На жаль, ми не можемо тримати хатньої робітниці. Після смерті матері я сама веду господарство. Зробила оці постоли, щоб не натирати щодня підлоги.
«Ділова, охайна, економна міщаночка. Встає удосвіта, йде на вранішню месу, потім на базар; готує обід, прибирає в домі. Після обіду читає, церує, прасує, думає, як не заплямувати своєї репутації і вийти колись заміж як і годиться. Наречений, ясна річ, у лісовому загоні. Вона журиться, зітхає. Коли він пішов у ліс, вона почепила йому на груди ринграф [10] із богоматір'ю. Читає «Трилогію». [11] Дізнавшись про смерть нареченого, надіне траур, ніколи не вийде заміж…»
10
Ринграф — опукла бляшка у формі диска або півмісяця з гербом чи зображенням святого. Щось на зразок старовинного шиїтського талісмана, який носили на грудях біля коміра.
11
Мається на увазі трилогія Генрика Сенкевича: «Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Володийовський».
Вона мала гарне темно-русе пухнасте волосся. Та Альберт помічав тільки її вади — занадто широкий рот, банькаті карі очі, позбавлені, здавалося, будь-якого виразу.
Неприємно вражав Альберта й кабінет Рамуза. Письмовий стіл із різьбленою решіткою й зеленим сукном, забризканим чорнилом, полиці з книжками, затулені жовтою фіраночкою, велика весільна фотографія на стіні, репродукції картин Коссака, Гротгера, [12] натерта до блиску підлога, старенький килимок.
12
Коссаки (Юліуш, Леон, Войцех) — родина польських художників. Гротгер, Артур — польський графік і живописець XIX ст.
— Ви надовго приїхали до нашого містечка? — Вона вважала своїм обов'язком розважати гостя до батькового приходу.
— Це залежить від пана Рамуза.
— Ох, ви покладаєте такі великі надії на мого батька?
— Ні, але будь-яка його порада чи інформація стане в пригоді.
— Ви історик, так?
— Авжеж.
— Ви більше схожі на… музиканта. — Дівчина дивилися на чуприну Альберта — чорну, довгу, що кучерявилися над вухами, посивілу на скронях.
«Нерозумна, наївна, сентиментальна», — доповнив він свої недоброзичливі враження про дівчину.
— Крім свого батька, ви знаєте ще хоч одного історика?
— Ні…
— А музиканта?
— Теж ні…
— Ну от, бачите. Мабуть, історики трохи не такі, я ми ви їх собі уявляєте. І музиканти теж.
Вона зашарілася.
— Чи можу я все-таки скинути оці капці? — запитав Альберт.
— Ну звичайно, будь ласка…
Вона підвелася з стільця, обсмикнула фартушок.
— Ви пообідаєте з нами, правда? Ви приїхали денним поїздом? Це дуже зручний поїзд.
— Я приїхав учора.
Дівчина здивувалася.
— Чому ж ви не прийшли до нас відразу? У нас спеціальна кімната для гостей…
— Я найняв собі кімнату. Хто знає, як довго мені доведеться тут лишатися. Якщо ваш батько захоче поговорити зі мною, то й це буде велика ласка.
— У готелі так незатишно… Я живу на приватній квартирі. У вдови Рачинської.
Губи в дівчини затремтіли. Очі стали чорними від ненависті. Вона майже крикнула:
— Хто вам дав її адресу? Це страшна жінка! Адже саме в її домі заарештували штаб Перкуна!