Останній сигнал
Шрифт:
Та світ лишався єдиним, і сьогодні наука особливо гостро відчуває потребу у вчених — “синтезаторах знань”, адже найважливіші відкриття зроблені саме тоді, коли об’єднувалися знання з різних галузей. Виник навіть термін — “відкриття на стиках наук”. Але де ж узяти цих “синтезаторів”, потреба в яких усе зростає?
І тут на допомогу сучасній науці приходить наукова фантастика. Це вона, крім суто літературних справ, об’єднавши два методи пізнання світу — літературу і науку, висуває разючі по точності передбачення: зоряні міста і кораблі, лазери, роботи тощо. Тому гіпотези фантастів існують сьогодні нарівні з гіпотезами вчених: згадаймо хоча б творчість ученого і фантаста К. Е. Ціолковського, або вченого і письменника І. А. Єфремова.
Великий борець зі смертю, славнозвісний лікар давнини Гіппократ, утомившись від битв з нездоланним ворогом, зробив сумний висновок: “Початок усього один і кінець усього один, і кінець, і початок — одне й те саме”. Ця істина здавалася вченому одвічною й непохитною. Адже він добре знав, що витоки смерті слід шукати в житті; і в першому крику немовляти, яким воно стверджує себе в цім світі, зумів почути останній подих старця.
І справді, якщо життя розвивається в обмеженому світі — чи в колбі для дослідів, чи то на планеті або в зоряній системі,смерть є продовженим і завершенням життя. Цілком природно, всі істоти, що народилися в такій обмеженій системі, повинні нести в собі витоки смерті, тобто спрацювання і самовиключення, коли організм уже виконав функцію продовження виду і забезпечив собі зміну. Постійне самооновлення — єдиний висхідний шлях розвитку і вдосконалення, шлях еволюції.
І окремий організм, і окремий вид проходять кілька стадій удосконалення. Вони можуть зайти в своєму розвиткові як завгодно далеко, але за умов замкненої системи повинні рано чи пізно звільнити місце для нового виду, інакше вся система виснажиться й зруйнується. Це природне і логічне коло, про яке в тій чи іншій формі говорять і різні релігії, і філософські концепції. Для будь-якого виду рослин, комах, тварин коло наперед визначене.
А для людини?
1964 року в Москві на міжнародному конгресі антропологів учені розповідали про розвиток гомо сапієнс у минулому й тепер, про тенденції його еволюції. Багато суперечок виникло при обговоренні питання, як змінюватиметься організм людини в майбутньому. Одні антропологи доводили, що вона матиме величезну голову і слабкі кінцівки; інші твердили, що спорт і поліпшення умов життя забезпечать гармонійний розвиток; ще інші вбачали еволюцію у виявленні й удосконаленні прихованих можливостей. Однак усі сходилися на тому, що, перетворюючи довколишній світ і змінюючись духовно, людина біологічно залишиться майже такою, якою є тепер, з тими ж принципами переробки енергії та інформації, з тими ж способами дихання і пересування.
Чи мали вчені рацію?
Згадаймо проблеми порушення екологічного балансу: забруднення повітря і води, зростання радіоактивності середовища, потовщення атмосферної “теплової ковдри” і стоншення озонового щита, який захищає від космічних променів; видозміна мікробів під впливом радіації, медичних препаратів тощо; вичерпання запасів питної води і корисних копалин.
Прийнято вважати, що багато цих проблем людина розв’яже, освоївши космос: знайде на інших планетах корисні копалини, транспортуватиме звідти мінерали і воду. Мільярди земних колоністів заселять інші світи. Проте яким чином людина підкорить їх, якщо її організм для цього непристосований? Житиме у скафандрі? Збудує міста під ковпаками? Створить атмосферу, подібну до земної? У будь-якому разі їй знадобляться помічники, такі ж розумні, як вона, котрі, однак, не потребуватимуть повітря, їжі, води, суворого температурного режиму.
Будова людського організму переконливо свідчить, що він був призначений природою для тих самих завдань, що й організм мавпи, птаха, комахи (хоч як це не прикро для “вінця природи”) — боротьба за існування, продовження роду і поступове самовиключення. Проте людина як особистість спромоглася піднестися над своєю тваринною сутністю, позбулася цього панцера і поставила собі за мету пізнати нескінченний світ, в якому живе. Цього природа не передбачила. Усвідомивши вади її конструктивних рішень, людина, проте, поки що неспроможна змінити спадкове креслення, за яким будуються організми її нащадків.
Замислимося хоча б над таким гірким парадоксом: чим зрілішою, досвідченішою, розумнішою стає людина, чим вона багатша як особистість, тим уразливішим, немічним стає її організм. А тим часом якби природа застосувала в його конструкції хоча б один принцип, який людина використовує у своїх витворах — машинах, — принцип замінності частин, то протягом життя могла б замінювати у своєму організмі спрацьовані частини і завдяки цьому в 70 років була б міцнішою і здоровішою, ніж у 25. У 1000 років її особистість і сам організм були б набагато досконалішими, ніж у 100, а коли б їй виповнилося мільйон років, вона, можливо, настільки б змінила будову свого організму, що здобула б безсмертя… Йдеться про використання тих створених природою “про запас, про всяк випадок” механізмів, які в процесі еволюції давали б переваги у боротьбі за виживання. Далі людина замінила б свої системи дихання, перетворення енергії й інформації таким чином, щоб вільно існувати у будь-якому куточку Всесвіту.
Уже сьогодні ми намагаємось якось виправити природний парадокс, дисбаланс особистості й організму, вдаючись до двох засобів одержання запчастин. Один — пересадка тканин і органів, другий — створення штучних.
Хірурги часто скаржаться на несумісність тканин, яка перешкоджає їм здійснювати пересадки. Та уявімо собі, що сталося б у недосконалому людському суспільстві, якби такого механізму в природі не існувало, — скільки б зловживань і злочинів це породило! Фантасти вже розробляють цю тему — вони показали в своїх творах, як калічать і вбивають людей, забирають у них здорові органи для підстаркуватих багатіїв, як вирощують донорів, щоб брати в них органи для пересадок. На жаль, життя швидко підтвердило похмурі прогнози фантастів.
Проте не тільки недосконалість людського суспільства, зокрема капіталістичного, с перешкодою у справі трансплантації. По-перше, пересаджені органи дуже швидко спрацьовуються; по-друге, одній і тій самій людині їх не можна пересаджувати багато разів, і, нарешті, є орган, який взагалі не можна пересаджувати, — це мозок, безпосередньо пов’язаний з особистістю людини.
У недалекому майбутньому, на мою думку, вдасться вносити зміни у спадкове креслення організму та його частин з допомогою генної інженерії. Одначе це не змінить систем засвоєння енергії, переробки інформації тощо. Тобто генетичним шляхом людина зможе спрямовано вдосконалювати свій організм, але в певних межах. Адже й автомашину можна вдосконалювати, використовувати приховані резерви потужності двигуна і міцності матеріалів, довести швидкість з 120 до 200 і навіть 300 кілометрів на годину. Але для того, щоб підвищити швидкість до тисячі кілометрів, потрібні зовсім інші принципи конструкції, інші матеріали.
Коли людина вичерпає можливості вдосконалення з допомогою генетичного та різних фізіологічних механізмів, у неї залишиться тільки один шлях — створити принципово новий організм.
Об’єднавши у своїй уяві досягнення таких різних наук, як кібернетика, генетика, хімія полімерів, пересадка органів і деяких інших, спроектувавши їх на розвиток людського суспільства і проблеми екології, що дедалі загострюються, я прийшов до гіпотези про можливість створення синтезованої людини, сигома (від си — синтезований, гомо — людина).
Про те, як це може відбуватися, я писав у фантастичних повістях та оповіданнях — “Смертні і безсмертні”, “Яким ти повернешся?”, “Гість”, “Останній сигнал” та інших. Мені здається, що до створення нового організму людство йтиме двома шляхами: кібернетичним, розробляючи дедалі досконаліші схеми управління і переробки інформації, і хімічним, синтезуючи нові тканини, гнучкіші щодо реакцій і відповідей на зміни середовища, порівняно з білковими. Свій внесок зроблять і творці штучних органів.