Останній сигнал
Шрифт:
Можливо, спочатку людина створить собі помічника — кібернетичного двійника. Про це у співавторстві з доктором фізико-математичних наук, членом-кореспондентом АН СРСР А.О.Стогнієм я написав науково-проблемну книгу “КД — кібернетичний двійник”. Проблема ця тісно пов’язана з розвитком робототехніки. Колись людина вдовольнилася помічниками, які існували в природі незалежно од неї. їй служили собака, кінь, верблюд, слон. Тепер у неї могутні механічні помічники. Донедавна з ними можна було зустрітися лише на сторінках науково-фантастичних творів. Сьогодні без них не може розвиватися сучасне виробництво. У різних країнах сотні тисяч роботів працюють у заводських цехах, лабораторіях, у космосі.
Якихось двадцять років тому створення КД вважали технічно нездійсненним. Порівнюючи розміри електронної лампи і нервової клітини, вчені підрахували: побудований на основі блоків з електронних ламп штучний мозок, — за об’ємом такий самий, як мозок людини, який містить 12 мільярдів нейронів, — дорівнюватиме 101-поверховому хмарочосу. Працюючи, він споживатиме енергію десятків Дніпрогесів.
Та ось електронні лампи замінили напівпровідниковими схемами і невеликими феритовими кільцями. Тепер “хмарочос” з 12 мільярдами комірок пам’яті зменшився до розмірів одноповерхового будиночка, а одна невелика теплова електростанція цілком забезпечила б його енергією. Відтак з’явилися твердотілі схеми, пам’ять на магнітних плівках. “Будівля” поменшала, а з розвитком пам’яті на кристалах і способу записувати інформацію з допомогою лазера вона вже досягла розміру людської голови і далі продовжує зменшуватись.
Для чого ж людині, яка має цілі покоління роботів на Землі і в космосі, знадобиться ще й кібернетичний двійник?
Уявімо собі початок знайомства КД з людиною, чиїм двійником він має стати. На другому чи третьому курсі, а може, в аспірантурі до талановитого юнака приставляють робота (насправді ця система буде набагато досконалішою, ніж робот). Він матиме потужний кібернетичний мозок і швидкодіючу систему пам’яті, супроводжуватиме студента на лекції, до бібліотеки, разом з ним розв’язуватиме задачі. Крім того, робота весь час допрограмовуватимуть спеціалісти-психологи, а потім він сам, працюючи разом з людиною, почне вивчати особливості мислення свого господаря. І поступово не тільки засвоїть аналогічний запас інформації, а й навчиться мислити категоріями, властивими даній особистості, наслідуватиме її алгоритми мислення, стане справжнім двійником.
КД зможе працювати так само, як і його господар, але за умов, де на людину чатує смертельний ризик, де її перебування пов’язане з витратою величезних коштів, — на інших планетах, па дні океану, в деяких лабораторіях під час експерименту, в критичних аварійних ситуаціях.
Стрімкий розвиток науки і техніки веде до звуження і спеціалізації окремих напрямів. Сьогодні немає не тільки універсальних математиків, а й універсальних алгебристів чи геометрів. Для підготовки спеціалістів навіть у вузькій галузі науки знадобляться десятиліття. Воднораз, оскільки відкриття дедалі частіше відбуваються на стику наук, людині потрібні різнобічні знання, щоб успішно впоратися з вагомою проблемою. Для творчої праці залишатиметься обмаль часу.
Ось тут ученому й стане у пригоді помічник, котрий буде читати наукову літературу, перекладати її, робити реферати, відбирати з неї те, що привернуло б увагу самого дослідника, виконуватиме будь-яку небезпечну або трудомістку й одноманітну роботу.
І, нарешті,проблема смерті. Коли людина йде з життя, — це само по собі нещастя. Але суспільство при цьому втрачає й спеціаліста. Звісно, смерть не може закреслити його справ, до того ж залишаються виховані ним учні. Проте втрачаються його знання, досвід, методи розв’язання складних проблем. А скільки незавершених справ, нездійснених задумів, з якими людина не встигла пі з ким поділитися!..
Як підрахувати збитки, яких зазнало людство на шляху прогресу від смерті таких людей, як Ейнштейн, Ломоносов, Пастер, Корольов? І якщо ми неспроможні врятувати від смерті людину, то, можливо, врятуємо її справи, думки. Чому б не перенести через останню межу її пам’ять і тільки їй властиві методи праці? Скільки часу і зусиль це заощадило б людству! Яким широким кроком воно б рушило вперед, розкриваючи таємниці природи, перемагаючи не тільки хвороби і старість, а й смерть.
Поговоримо тепер про інший напрям науки, що нині успішно розвивається, — створення штучних тканин і органів. Збереглися описи пластичних операцій, здійснених в Індії майже тридцять століть тому, ще за тисячу років до нашої ери. Існують свідчення про подібні операції, котрі намагалися робити жерці Стародавнього Єгипту. І повсякчас поставала проблема: де взяти матеріал, який замінив би живу тканину? Лікарі тих давніх часів робили спроби замінити кістки черепа шкаралупою кокосового горіха, золотими і срібними пластинками. Пізніше для подібних операцій почали застосовувати каучук, бурштин, парафін, скло, гуму, деревину й кору. Ясна річ, жоден з цих матеріалів не міг стати справжнім замінником, який мав бути не тільки міцним, гігієнічним, легким, пластичним. Важлива вимога — не розсмоктуватися в організмі й не отруювати його продуктами розпаду.
Збігло багато століть, перш ніж з’явилися пластмаси — поліметил-метакрилат, поліетилен, поліхлорвініл, капрон, дакрон та інші. Тепер хворому вже можна замінити змертвілу головку стегна на пластмасову — і людина, яка не ставала на ноги, ходить. З допомогою пластмасових вкладишів відновлюють фаланги втрачених пальців, кістки черепа — і вони добре приживлюються; з м’яких пластичних матеріалів протезують ніс, вуха; усім відомі зубні протези. Вживлюють штучний кришталик в око, замінюють клапани серця. На порядку денному — створення таких складних органів, як серце, нирки, печінка. Настане день, коли їх протезування стане такою ж природною річчю, як і протезування зубів. Більше того, людина зможе обирати собі модель штучного органа з безлічі тих, які їй запропонує промисловість.
Проблему штучного організму розв’язують по-різному. Зокрема існують варіанти напівштучного-напівприродного, подібного до людини, з багатьма штучними органами й тканинами. Один з варіантів запропонували у шістдесяті роки американські вчені Клайнс і Клайні. Кіборг, або кібернетичний організм, передбачали вони, матиме мозок, який йому пересадять від людини, що загинула під час аварії. Учені вважали добровільну кіборгізацію людства справою недалекого майбутнього. Ця гіпотеза здасться мені неприйнятною. Головним чином через те, що передбачає смерть того, в кого беруть мозок для кіборга.
Тим часом ні кібернетичний двійник, ні синтезована людина — сигом не зазіхають на існування і розвиток гомо сапієнс, вони мовби подвоюють його особистість. Один розвиватиметься подібно людині. Другий стане її копією, буде “переписаний” на штучний організм, котрий продовжить свій шлях, можливо, далеко за межами Сонячної системи принаймні там, де забажає людина.
…З Іваном Івановичем трапилося нещастя. Після клінічної смерті лікарям вдалось оживити його, проте свідомість не повернулася. Він нічого не пам’ятає, не може говорити, рухатись, їсти. Це той самий організм, складається він з тих самих клітин, що містять спадкову інформацію саме цього чоловіка. Необоротно уражено лише невелику ділянку мозку — клітини, що відповідають за видобування інформації із систем пам’яті, тобто “пусковий механізм” пам’яті.
А тим часом існує кібернетичний двійник Івана Івановича, котрий пам’ятає все, що пам’ятав він, так само, як і він, з допомогою тих же специфічних методів, алгоритмів вміє розв’язувати різні завдання. У нього немає жодної клітини Івана Івановича, та говорить він його словами, висловлює його думки і вільно згадує все, що той уже не в змозі пригадати.
Пам’ять та індивідуальні методи розв’язання проблем можна “переписати” на інший організм, який не потребує їжі, води, кисню — всього, що приковує до однієї планетної системи, що заважає мандрувати, заселяти космос. Звичайно, ця особистість розвиватиметься вже в принципово новому організмі. Під час “перепису” неминуче щось буде втрачено. Але важливо здобути більше, ніж втрачено, не загубити істотного з характеристики особистості. Це надзвичайно складне завдання, проте розв’язання його залежить від людини, її можливостей.