Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

Кінг Стівен

«Та все ж таки, — подумала Сюзанна, — людська сутність належить тільки їй. Може, якщо вона позбавиться материнського інстинкту, тоді й Мія щезне?»

Чиясь холодна рука стиснула Сюзанні зап’ястя.

— Хто це тут? Це та, злоязика? Якщо це вона, жени її геть. Вона лякає мене.

Сюзанна її теж ще побоювалася насправжки, проте вже не так сильно, як тоді коли вона вперше змушена була визнати, що Детта насправді існує. Вони не стали подружками, та певне ніколи й не стануть, але ж ясно, що Детта Волкер може бути потужною союзницею. Лихослів’я не було

єдиним її достоїнством. Варто було побороти відразу до її ідіотського акценту придорожнього метелика, як ставала очевидною її прозірливість.

— З цієї Мії, може так статися, вийде вельми могутня союзниця, якщо ти зметикуєш, яким способом перетягнути її на свій бік. Навряд чи є в світі щось завзятіше за розлючену мамуню.

— Ми повертаємось, — мовила Мія. — Я відповіла на твої питання, цей холод шкідливий для малюка, і та падлюка знову тут. Палавер закінчено.

Але Сюзанна ривком скинула її руку в себе з зап’ястя і трохи посунулась назад, подалі від Мії. Холодний вітер, задуваючи в прогалину між мерлонами, мов ножами, проштрикував її легеньку сорочку, але водночас, як ій здалося, вітер прочищав її мозок, освіжав здатність до мислення.

— Частково вона — це я, бо має доступ до моєї пам’яті. Перстеник Едді, люди з Річкового Перехрестя, Блейн Моно. Але вона також мусить бути чимось більшим за мене, бо… бо…

— Продовжуй, дівчинко, в тебе непогано виходить, тільки щось ти гальмуєш.

— Бо вона знає також багато іншого. Вона знає про демонів, про малих і про первісних. Вона знає, як з’явилися Промені — приблизно — і про магічний бульйон творення, про Прим. Наскільки я пам’ятаю, примами називали дівчаток, котрі безупинно обсмикували собі спіднички на колінах. Від мене іншого значення цього слова вона добути не могла.

Їй спливло на думку, на що була схожа ця розмова: так батьки роздивляються своє новонароджене дитя. Новонародженого малюка. У нього твій ніс. Так, але очі в нього твої. Так, але, боронь Боже, звідки взялося в нього таке волосся?

Тут озвалася Детта.

— А ще вона має друзів у Ну-Йорку, ти не забувай про це. Принаймні їй хочеться так думати, ніби вони їй друзяки.

— Отже, вона також хтось чи щось інше. Хтось з невидимого світу домашніх демонів і демонів уразу. Але хто? Чи насправді вона одна з первісних демонів?

Детта засміялася.

— Це вона так каже, але ж вона бреше, сонечко! Я точно це знаю!

— Тоді що ж воно за таке? Чим воно було, перш ніж стати Мією?

Аж тут, оглушливо-пронизливий, ледь не до болю у вухах, задзеленчав телефонний дзвінок. Звук був таким недоречним у цьому занедбаному замку, що спершу Сюзанна навіть не зрозуміла, що воно дзеленчить. Гієни чи шакали — ті тварі у Дискордії, що вже були замовкли, — знов почали верещати, вторячи новому звуку.

Проте Мія, нічия дочка і матір Мордреда, вмент второпала, що саме дзеленчить. Вона виступила наперед. І Сюзанна

одразу ж відчула, як тремтить і стає ірреальним навколишній світ. Він майже завмер, перетворившись на щось подібне до картини. Негарної картини, до речі.

— Ні! — скрикнула вона і кинулась на Мію.

Але Мія — хоч яка там вона була вагітна, хоч би й з опухлими щиколотками, і беззахисна — легко її вгамувала. Роланд був показував Сюзанні кілька прийомів рукопашного бою (Детта в ній аж кувікала у захваті від брутальної жорстокості тих трюків), але проти Мії вони виявилися марними; та блокувала кожен її порух раніш, ніж вона встигала замахнутися.

— Авжеж, так, звісно, вона знає всі твої трюки так само, як знає про тітоньку Таліту з Річкового Перехрестя чи про моряка Топсі з Лада, бо має вільний доступ до твоєї пам'яті, бо вона і є, до якоїсь міри, тобою…

І тут її думки припинились, бо Мія викрутила їй руки за спину і вгору, та ж Боже правий, яким нестерпним був цей біль.

— Ну, ти і дурепа, — мовила з добродушним презирством захекана Детта, але, перш ніж Сюзанна спромоглася на відповідь, відбулося щось дивовижне: світ репнув, наче пересохлий паперовий аркуш. Проріха простяглася від брудної бруківки галереї до найближчого мерлона, а тоді вгору, в небеса. Вона виросла до обтиканого зірками неба і навіть місяць розірвала навпіл.

На якусь мить Сюзанні здалося, що це вже гаплик, один, а то й обидва останніх Промені тріснули і Вежа впала. А тоді, крізь цю проріху, вона побачила двох жінок на одному ліжку в двомісному номері № 1919 у «Плаза-Парк-готелі». Вони лежали з заплющеними очима, обіймаючи одна одну. На них були однакові, зашмаровані кров’ю сорочки і сині джинси. Риси обличчя вони теж мали однакові, але тільки в одної з них було пряме шовковисте волосся, цілі ноги нижче колін і біла шкіра.

— Йде геть, не перешкоджай мені! — хекнула їй у вухо Мія. Сюзанні аж лоскотно стало від дрібних бризок слини. — Не смій заважати мені й моєму малюкові. Бо я сильніша, чуєш? Я сильніша!

«Які тут можуть бути сумніви, — подумала Сюзанна, в той час як її засмоктувало у зростаючу проріху. — Принаймні зараз».

Її проштовхнуло крізь діру в реальності. На мить здалося, що шкіра в неї взялася кригою і водночас вона горить. Десь дзеленькнули дзвоники тодешу, а тоді…

ШІСТЬ

…Вона сіла на постелі. Одна жінка, не дві, зате з цілими ногами. Сюзанну штовхнуло, крутнуло, і вона опинилася позаду. Мія тепер кермувала. Мія вхопилася за телефон, спершу притулила слухавку до вуха догори ногами, потім перевернула правильно.

— Алло? Алло!

— Алло, Міє, моє ім’я…

Вона перебила:

— Ви дозволите мені залишити мою дитину в мене? Ця курва всередині мене каже, ніби ні!

На тому боці зависла пауза, спершу довга, а далі дуже довга. Сюзанна відчула переляк Мії, спершу він задзюрив струмочком, а далі ринув бурхливим потоком. «Не треба так перейматися, — намагалася вона сказати їй. — Ти володієш тим, чого вони прагнуть, тим, що їм потрібно, невже ти цього не розумієш?»

— Алло, ви тут? Господи, ви ще тут? БЛАГАЮ, СКАЖІТЬ, ЩО ВИ ЩЕ ТУТ!