Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
Шрифт:
Ніби прочитавши його думки (а він дійсно був здатен на це,
бо вельми чутливий), Джейк промовив:
— Вона ще жива.
— Звідки ти можеш це знати?
— Ми б відчули, аби вона була мертва.
— Джейку, ти можеш її торкнутися?
— Ні, хоча…
Не встиг він договорити, як якийсь глибинний гуркіт докотився з-під землі. Ґанок раптом почав розгойдуватися то вгору, то вниз, немов човен у бурхливому морі. Вони чули, як стогнуть дошки. З кухні долинуло торохтіння посуду, ніби там хтось цокотів зубами. Юк підвів голову й заскімлив. На його маленькій лисячій мордочці з притиснутими до голови вухами застиг кумедний переляк. Щось перекинулось і розбилося у вітальні Каллагена.
Першою — нелогічна, проте сильна — в Едді з’явилася думка, що Джейк убив Сюзанну, просто оголосивши живою.
На мить землетрус посилився. Десь, виламуючись зі своєї рами, задеренчала шибка. Щось важко прогуркотіло в темряві. Едді припустив, вгадав — це та напівзруйнована вбиральня, от тепер вона цілком завалилася. Сам того не усвідомлюючи, він зірвався на рівні. Поряд, вчепившись йому в зап’ястя, стояв Джейк. Едді дістав Роландів револьвер, і тепер уже вони обоє стояли так, ніби приготувалися до стрільби.
З глибин землі долинув фінальний буркіт, і ґанок у них під ногами врешті втихомирився. У деяких ключових точках уздовж Променя попрокидалися люди, вони здивовано озиралися довкола. На вулицях одного з Нью-Йорків репетували сирени автомобільної сигналізації. Вранішні газети повідомлять про невеличкий землетрус: розбиті вікна, жертв немає. Всього лиш незначний струс фундаментально надійного геологічного щита.
Джейк широко розплющеними очима дивився на Едді. Він зрозумів.
Позаду них прочинилися двері, і на ґанок вийшов Каллаген, на нім були благенькі білі труси до колін. І більш нічого, окрім золотого розп’яття на шиї.
— Це був землетрус, авжеж? — промовив він. — Я пережив один колись у Північній Каліфорнії, але не пам’ятаю жодного відтоді, як опинився в Кальї.
— Це було дещо збіса набагато більше за звичайний землетрус, — промовив Едді і махнув рукою. Тамбурний ґанок дивився на схід, і обрій на тім боці спалахував беззвучними артилерійськими вибухами зелених блискавок. Нижче по схилу від будинку священика, прочиняючись, рипнули двері затишної хатинки Розаліти і тут же грюкнули, закрившись. Розаліта і Роланд рушили під гору разом, вона в сорочці, він у джинсах, обоє босі, по росі.
Едді, Джейк і Каллаген почали спускатися їм назустріч. Роланд виглядав рішучим і зібраним у світлі тремтливих спалахів зі сходу, де на них чекав Край грому і Двір Багряного Короля, а після Прикінцевого світу — сама Темна вежа.
— Якщо, — подумалося Едді. — Якщо вона ще там стоїть.
— Джейк тільки-но казав, що якби Сюзанна вже була мертва, ми б про це взнали, — промовив він. — Тоді б з’явилося те, що ти називаєш сіґулом. А тут оце. — Він показав священику на галявину, де випнулося нове пасмо, суцільною десятифутовою смугою воно прорвало моріжок, демонструючи брунатні зморшкуваті губи землі. Собачий хор заходився гавкотом у місті, та ані звуку не подавали фолькен, поки що принаймні; Едді подумав, що більшість з них просто проспали все шоу. Сном п’яних переможців. — Це ж не має стосунку до Сюзі. Правда ж?
— Напряму — ні.
— І не наше воно, — уточнив Джейк. — Інакше б руйнування були набагато гіршими. Як ти гадаєш?
Роланд кивнув.
Роза дивилася на Джейка з сумішшю здивування й остраху.
— Що не наше, хлопчику? Про що це ти говориш? Точно, це був не землетрус!
— Ні, — сказав Роланд. — Це був променетрус. Надломився один з Променів, на яких тримається Вежа, котра підтримує все. Просто тріснув.
Навіть у зрадливому жеврінні чотирьох світлодіодних ламп на ґанку Едді помітив, як з обличчя Розаліти Муньйос збігли всі кольори. Вона перехрестилася.
— Який Промінь? Один з тих самих Променів? Скажи, що це не так! Скажи, що це неправда!
Едді раптом згадався давній бейсбольний скандал. Як маленький хлопчик канючив:
— Скажи, що це не так, Джо.
— Не можу, — відповів їй Роланд. — Бо це правда.
— А скільки їх там, тих Променів? — спитав Каллаген.
Роланд поглянув на Джейка і злегка кивнув:
— Складай свій іспит, Джейку з Нью-Йорка, говори і кажи правду.
— Шість Променів пов’язують дванадцять порталів, — почав Джейк. — Дванадцять порталів стоять на дванадцяти кінцях землі. Роланд, Едді й Сюзанна розпочали свій шлях від Порталу Ведмедя, а мене підібрали між ним і Ладом.
— Шардик, — промовив Едді. Він задивився на останні зблиски світла на сході. — Так звуть ведмедя.
— Так, Шардик, — підхопив Джейк. — Отже, ми на Промені Ведмедя. Всі Промені сходяться до Вежі. Наш Промінь по інший бік Вежі?..
Він кинув погляд на Роланда, благаючи допомоги. Роланд теж подивився на Едді Діна. Схоже, Роланд і зараз ще продовжував їх наставляти на Шлях Ельда.
Едді чи то не помітив його погляду, чи вирішив, що краще його проігнорувати, проте Роланда це не спинило.
— Едді, — стиха гукнув він.
— Ми на Стежині Ведмедя, Шляху Черепахи, — промовив він апатично. — Я не розумію, яке це має значення, оскільки нам треба дійти лиш до Вежі, але по інший її бік лежить Шлях Черепахи, Стежина Ведмедя. — І він продекламував:
Черепаху здоровенну уяви! На собі вона тримає світ людви. Думає вона неспішно і ласкаво про всіх нас, На цій думці світ тримається якраз.І тут уже вірш підхопила і продовжила Розаліта:
На спині у черепахи правда сидить, Вірність із любов’ю поряд видить. Черепаха любить землю і моря, Любить навіть дитинча таке, як я.— Не зовсім так, як колись, ще малюком, запам’ятав я і навчив моїх друзів, — сказав Роланд. — Але доволі близько до того, за буквою і духом.
— Ім’я Великої Черепахи — Матурин, — додав Джейк і знизав плечима. — Якщо це має якесь значення.