Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
Шрифт:
ТРИ
Роланд перехопив погляд чоловіка у фланелевій сорочці і черкнув ребром долоні собі по горлу. Джон кивнув і одразу відпустив пружинний важіль на рукоятці штуцера. Чіп, хазяїн універсаму, стояв тепер на землі біля естакади з дуже посірілим, там, де воно не було вимащене кров’ю, обличчям. Роланду подумалось, що той скоро зомліє. Не велика втрата.
— Джеку! — гукнув стрілець. — Джек Андоліні! — Те, як він вимовляв це італійське прізвище, варто було чути: чітко й водночас невпевнено.
— А ти старший брат Красунчика? — перепитав Андоліні. Радісним голосом. І доволі зблизька. Роланд розраховував, що той уже перед самою крамницею, можливо, на тім самім місці, де були оприявнилися вони з Едді. Він не вичікуватиме довго, перш ніж зробити наступний крок; місцевість тут сільська, але все одно навкруги є люди. Стовп чорного диму від перекинутого лісовоза вже напевне привернув чиюсь увагу. Невдовзі тут завиють сирени.
— Гадаю, ти можеш вважати мене його старшим, — промовив Роланд. Він показав рукою на револьвер у Едді в руці, тоді на комору, потім на себе: чекай мого сигналу. Едді кивнув.
— Чому б тобі не прогнати його, mi amigo? [40] Наші справи тебе не мусять стосуватися. Я візьму його, а тобі дозволю піти. Саме з Красунчиком я бажаю потеревенити. Його відповіді на мої питання подарують мені задоволення.
— Ти неспроможний нас узяти, — приязно заговорив Роланд. — Ти забув лице свого батька. Ти мішок лайна з ногами. Твій татусь — чоловік на ім’я Балазар, і ти лижеш його брудний зад. Всі це знають і сміються з тебе. «Погляньте на Джека, — кажуть люди. — Від цього сраколизства він стає ще гидотнішим».
40
Мій друже (ісп.).
Пауза була недовгою. А тоді:
— Маєш гидкого рота, містере.
Голос Андоліні звучав спокійно, але з нього вивітрилася вся та фальшива поблажливість. Весь гумор.
— Але ж ти знаєш, що говориться в Письмі про дрючки й каміння. [41]
Звіддалік почулося виття першої сирени. Роланд кивнув спершу Джонові (котрий уважно стежив за ним), а тоді Едді. Скоро — означав цей кивок.
— Джеку, Балазар будуватиме свої вежі з карт ще довго після того, як від тебе не залишиться нічого, окрім кісток у безіменній могилі. Деякі мрії втілюються, але не твої. Твої мрії — лише мрії.
41
Натяк на біблійне побиття за фальшиве проповідництво.
— Замовч!
— Чуєш сирени? Твій час майже ми…
— Vai! — крикнув Джек Андоліні. — Vai! [42] Схопіть їх! Мені потрібна голова цього старого мудака, чуєте мене? Я хочу його голову!
Чорна куляста річ окреслила ліниву дугу, пролетівши крізь діру, де перед тим були двері з написом ТІЛЬКИ СЛУЖБОВЦІ. Чергова граната. Роланд на неї й очікував. Він вистрелив раз, від стегна, і граната вибухнула в повітрі, перетворивши непевну стінку між коморою та їдальнею на зворотний вихор убивчих осколків. Наслідком були крики здивування й болю.
42
Гайда (іт.).
— Час, Едді! — заволав Роланд і почав стріляти в дизельне пальне.
Едді приєднався до нього. Спершу Роландові здалося, що нічого не вийде, проте врешті лінькуваті брижі блакитного полум’я з’явилися у центральному проході і зміями поповзли в напрямку колишньої задньої стінки. Слабенько! Боги, як же йому хотілося, щоб тут було те, що вони називають бензином!
Роланд відкинув барабан свого револьвера, витряс порожні гільзи собі на чоботи й перезаряджався.
— Праворуч від вас, містере, — промовив Джон ледь не байдуже, і Роланд упав ниць.
Одна куля прошила простір, який він щойно займав. Друга цмокнула кінчики його довгого волосся. Він устиг вставити тільки три набої у свій шестизарядний револьвер, але і цих було на один більше, ніж він потребував. Двох гончаків відкинуло назад, обох з однаковими дірками в лобах, точнісінько під лінією волосся.
Черговий пришелепок вискочив з-за рогу крамниці з боку Едді, тільки щоб побачити, як Едді чекає на нього з усмішкою на скривавленому обличчі. Він ураз кинув пістолет і почав піднімати руки. Едді пустив кулю йому в груди раніш, ніж його руки досягли висоти плечей. «Він навчається, — подумав Роланд. — Помагай йому боги, а він таки добре вчиться».
— Щось горить поганенько, як на мене, хлопці, — промовив Джон і подерся на естакаду. Крамницю було ледь видно крізь дим від відбитої гранати, але кулі не переставали крізь нього летіти. Здавалося, Джон їх не помічає, і Роланд подякував ка за те, що на їх шляху трапився цей чоловік. Такий стійкий чоловік.
Джон дістав з кишені штанів якусь сріблясту прямокутну річ, відкинув її кришку і, крутнувши пальцем коліщатко, видобув з неї добрячий пломінь. Цю пломеніючу коробочку він підкидом шпурнув у комору. Навкруг неї вмент, зі звуком фуф, спалахнув вогонь.
— Що з вами таке? — заверещав Андоліні. — Взяти їх!
— Ходи сюди й візьми сам! — гукнув Роланд, водночас смикаючи Едді за холошу джинсів. Джон задом зіскочив із завантажувальної естакади і поточився. Його підхопив Роланд. Саме цей момент крамар Чіп вибрав для того, аби зомліти, з ледь чутним стогоном, що нагадував радше зітхання, він завалився вперед, на всіяну сміттям землю.
— Авжеж, давай, ходи-но сюди! — дражнився Едді. — Давай, Красунчику, що таке, Красунчику, не посилай пацана робити чоловічу роботу, ти таке колись чув? Скільки ти мав при собі ділових, дві дюжини? А ми все ще тримаємося! Тож давай!
Йди-но сюди і зроби все сам! Чи так і будеш сраку лизати Балазарові решту свого життя?
Кулі ще рясніше полетіли крізь дим і полум’я, проте бійці в крамниці не виказували зацікавленості в тому, щоб кидатися крізь наростаючий вогонь. Й обабіч крамниці теж не з’явилося жодного.
Роланд кивнув Едді, показавши на його праву гомілку, де зяяла дірка. Едді у відповідь показав великий палець, хоча нога в нього під коліном помітно потовщала, опухла і під час рухів у нього хлюпало в чоботі. Біль перетворився на постійне ниття, що, здавалося, живе в єдинім циклі з биттям його серця. А втім, йому дуже вірилося, що кістка залишилася цілою. «Можливо, — казав він собі, — Саме тому, що мені хочеться в це вірити».