Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
Шрифт:
— Роланде, я навіть не знаю, з чого розпочати. Думки в мене такі глобальні… вони такі… прямо не знаю, мене самого вони лякають…
— Спробуй якомога простіше, — Роланд прийняв м’яч, перекинутий йому Едді, але видно було, що ця гра його вже дістала. — Нам дійсно час уже вирушати.
Едді чудово це розумів. Він міг би поставити свої запитання дорогою, якби вони разом поїхали однією машиною. Але ж так не вийде, бо Роланд ніколи не кермував автомобілем, що унеможливлювало для Едді й Каллема їзду в одній машині.
— Добре, — сказав Едді. — Хто він такий? Почнемо з цього. Хто такий Стівен Кінг?
— Письменник, — відповів Каллем, кинувши на Едді погляд, у якому читалося: чи ти здурів, синку? Живе зі своєю родиною у Бриджтоні. [51] Доволі гарна людина, як я чув.
— Далеко звідси цей Бриджтон?
— Ну… десь миль двадцять, двадцять п’ять.
— Якого він віку?
Едді діяв навпомацки, вірячи з шаленою впевненістю, що правильні запитання мусять знайтися, але не маючи ясного уявлення, які саме.
51
Бриджтон — місто (близько 5 тис. мешканців) в окрузі Камберленд, штат Мен.
Джон Каллем примружив одне око, здається, щось вираховував.
— Не старий ще, гадаю я. Якщо тридцятка вже є, то недавно стукнуло.
— А ця книжка… «Салемз-Лот»… чи стала вона бестселером?
— Цього не знаю, — відповів Каллем. — Тільки можу сказати, що з місцевих багацько люду її читало. Бо в ній дія відбувається в Мені. Ну й ще, звісно, по телевізору її рекламували. Також фільм був за його першою книжкою, але я не ходив на нього. Задуже кривавий.
— Як називався фільм?
Каллем замислився, потім похитав головою.
— Не можу пригадати точно. Одне якесь слово, я геть певний того, що дівоче ім’я, але зараз не пригадаю. Може, згодом.
— А він, бува, не нахожий, як вам здається?
Каллем засміявся.
— Народився й виріс отутечки, в штаті Мен. Гадаю, він не нахожий, а населець.
Роланд дивився на Едді зі зростаючим нетерпінням, тож Едді вирішив капітулювати. Це було гірше за гру «двадцять запитань». [52] Та все ж, чорт забирай, отець Каллаген таки реальний, а він же присутній у художній книжці, написаній цим чоловіком, Кінгом, і цей Кінг живе в місцевості, що служить магнітом для тих, що їх Каллем називає нахожими. Одна з цих нахожих істот дуже нагадала Едді слугу Багряного Короля. Лиса жінка, у котрої в лобі було щось на кшталт кривавого ока, як описав її Джон.
52
Популярна з Вікторіанської епохи салонна гра, за правилами якої створено безліч радіо- та телевікторин; хтось один загадує предмет чи тему, а інші учасники ставлять йому запитання, у відповідь на які отримують тільки «так» або «ні».
Час із цим наразі покінчити і вирушати до Тауера. Який він не огидний, але саме Кельвін Тауер володіє пустищем, де росте найкоштовніша у всьому всесвіті дика троянда. До того ж він добре знається на рідкісних книжках і тих, хто їх написав. Цілком можливо, що й про автора «Салемз-Лота» він знає дещо більше, ніж відомо Джонові Каллему. Час закінчувати, проте…
— Окей, — промовив він, кидаючи м’яч озерному наглядачеві. — Замикайте м’ячик, і ми вирушаємо на Діміті-роуд, якщо ваша ласка. Лише два останніх питання.
Каллем знизав плечима і поклав м’яч Карла назад до шафки.
— Це твоя гра.
— Знаю, — погодився Едді… і раптом, вдруге після того, як він пройшов крізь двері, він відчув, що Сюзанна десь зовсім поряд. Побачив її, вона сиділа в приміщенні, заповненому старовинним на вигляд науково-дослідним обладнанням. Це напевне Джейків Доґан… лише такий, яким його уявляла собі Сюзанна. Він побачив, як вона щось говорить у мікрофон, і хай він не чув її слів, зате він бачив її величезний живіт і налякане обличчя. Де б вона не була, вона вже вельми вагітна. Вагітна й готова розродитися. Йому було цілком ясно, що вона говорить: «Прийди, Едді, врятуй мене, врятуй нас обох, зроби це, поки ще не пізно».
— Едді? — покликав Роланд. — Ти весь посірів. Нога?
— Так, — відповів Едді, хоча зараз нога в нього зовсім не боліла. Він знову згадав про вирізьблювання ключа. Про усвідомлення жахливої відповідальності за те, щоб той вийшов точно таким, який потрібен. І ось він знову опинився майже в такій же ситуації. Він ухопився за щось, авжеж, він був цього певен… але за що саме? — Так, заболіла нога.
Він витер піт з лоба.
— Джоне, щодо назви книжки. «Салемз-Лот». Там насправді йдеться про Джерусалемз-Лот?
— Атож.
— У книжці це назва міста.
— Атож.
— Другій книжці Стівена Кінга.
— Атож.
— Його другому романі.
— Едді, — промовив Роланд. — Годі уже.
Едді тільки відмахнувся, скривившись від болю в руці. Вся його увага була сконцентрована на Джонові Каллемі.
— Міста Джерусалемз-Лот насправді не існує, так?
Каллем подивився на Едді, як на божевільного.
— Звісно, що не існує. Це ж вигадана історія про вигаданих людей у вигаданому місті. Там йдеться же про вам-пі-рів.
«Так, — подумав Едді, — а якби я оголосив, що маю підстави вважати вампірів реальними істотами… не кажучи вже про невидимих демонів, магічні кулі і відьом… ви б гарантовано мали певність, що я збожеволів, чи не так?»
— А ви часом не знаєте, чи цей Стівен Кінг усе життя прожив у Бриджтоні?
— Ні, не все. Він зі своєю сім’єю перебрався сюди десь роки три тому. Гадаю, раніше вони жили у Віндемі, [53] перш ніж переїхали до нас з північної частини штату. А може з Реймонда? [54] У всякому разі, з якогось міста на Великому Себаго. [55]
53
Віндем — місто (близько 15 тис. мешканців) в окрузі Камберленд, штат Мен.
54
Реймонд — місто (близько 4,5 тис. мешканців) в окрузі Камберленд, штат Мен.
55
Себаго — найглибше (96 м) і друге за розміром (117 кв. км) озеро в штаті Мен; міста Віндем і Реймонд дійсно розташовані на берегах Себаго.
— Чи справедливо було б сказати, що нахожі почали тут з’являтися після того, як сюди перебрався цей письменник?
Кошлаті брови Каллема поповзли йому на лоба, а тоді наїжилися. З того боку озера донеслося голосне, ритмічне виття, схоже на звук протитуманного ревуна.
— А знаєш, — промовив Каллем. — Схоже, ти маєш рацію. Можливо, це лише випадковий збіг, а може бути, й ні.
Едді кивнув. Він почувався емоційно виснаженим, як той адвокат наприкінці довгого й важкого перехресного допиту.