Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
Шрифт:
Сюзанна слухала цю екзальтовану розповідь з сумішшю співчуття й цинізму. Волтер, безумовно, добре постарався, продаючи їй цю ідею, утім, і тут, як завжди, найдієвіший маркетинг, коли товар сам рекламує свої якості. Навіть термін права на володіння він запропонував суто диявольський: сім років. Лише поставте свій підпис отам над лінією з крапочок, мадам, і, прошу, не звертайте уваги на сірчаний віддих; схоже, мені не вивести цей запах з мого одягу.
Сюзанна зрозуміла умови договору, проте не могла цілком увібрати собі в голову його сенсу. Ця істота віддала своє безсмертя в обмін на вранішню нудоту, болюче нагрублі груди і, в останні шість тижнів вагітності, потребу помочитися через кожні чверть години. Заждіть-но, але ж є ще й інше. Два з половиною роки міняти просяклі сечею й лайном пелюшки! Підхоплюватись серед ночі, коли дитина виє від болю, бо в неї ріжеться перший зуб (радій, мамуню, їх попереду ще тридцять один). А той чарівний перший відриг. А хвилюючі перші бризки сечі тобі межи очі, коли дитина попускається якраз в ту мить, як ти її сповиваєш!
О, так, в цім є магія. Хоча сама Сюзанна ніколи не мала дитини, вона знала, що навіть у брудних пелюшках чи в шлункових кольках є своя магія, коли дитина — результат любовного союзу. Але народити дитя й віддати його комусь, коли воно якраз сягне найкращого віку, коли, як вважає більшість людей, малюк набирається розуму, стає розсудливим і відповідальним? Щоб він пропав геть з очей за обрієм Багряного Короля? Жахлива ідея. А сп’яніла від перспективи материнства Мія навіть не розуміє, що навіть та обіцяна їй дрібничка тепер стоншується на ніщо? Волтер/Флеґ підкотився до неї у Федіку, посеред тих примхливих декорацій, що залишила по собі Червона Смерть, і пообіцяв їй сім років життя з її сином. Але вже Річард Сейр по телефону в «Плаза-Парку» говорив усього лише про п’ять.
Хай там як, а Мія погодилася на умови того мутного чоловіка. А й справді, хіба то аж така велика перемога — намовити її на це діло? Вона була створена для материнства, піднесена з Приму заради виконання цього імперативу, й сама усвідомила свою ціль тієї миті, як побачила перше в її житті перфектне людське дитя, хлопчика Майкла. Хіба могла вона сказати «ні»? Навіть якби в пропозиції йшлося лише про три роки чи навіть про один? Сподіватися від неї на таке було б те саме, як від кінченого торчка очікувати, що той відмовиться від зарядженого шприца.
Мію відвели до 16 Експериментальної станції Дуги. Усміхнений, саркастичний (і, без сумніву, лячний) Волтер, котрий називав себе іноді Волтером Кінцесвітним, а іншим разом Волтером Усесвітнім, улаштував їй екскурсію. Вона побачила велике приміщення, заставлене ліжками, що очікували на прибуття дітей; і на кожному узголів’ї шолом з іржостійкої сталі, приєднаний до сталевої розподільчої труби. Їй не хотілося думати про призначення цього обладнання. Її також провели у деякі ходи під Замком-на-Хаосі, показали приміщення, де таким задушливо сильним був запах смерті. Вона… там був червоний морок, і вона…
— Ти тоді вже була смертною? — спитала Сюзанна. — Судячи з твоєї розповіді, то вже була.
— Я наближалася до цього, — відповіла вона. — Волтер назвав це процесом перетворення.
— Гаразд. Розповідай далі.
Але на цьому місці спогади Мії губилися в мороці — не в тодеші, але далекому від приємності. Щось на кшталт амнезії, і амнезія та була червоною. Того кольору, якому Сюзанна перестала довіряти. Чи відбувся перехід вагітної жінки зі світу духів у світ живих — її втілення в Мію — крізь якісь із дверей? Схоже було, вона й сама того не знала. Тільки те, що був якийсь період темряви — безпам’ятства, гадала вона, — а тоді вона прокинулась.
— …такою, як ти мене зараз бачиш, тільки ще не вагітною, звісно.
Волтер пояснив їй, що насправді Мія неспроможна мати дитину, навіть в образі смертної жінки. Виносити — так. Зачати — ні. От так і вийшло, що один з первісних демонів прислужився Багряному Королю, взявши сім’я Роланда в жіночому образі, а в чоловічому передавши його Сюзанні. Була тому й ще одна причина. Волтер про неї промовчав, але Мія знала.
— Пророцтво, — сказала вона, втупившись очима вздовж порожньої, без тіней вулиці. Туди, де перед федікським кафе, під вивіскою СМАШНІ ДЕШОВІ ОБІДИ, мовчки іржавів робот, що був схожий на Енді з Кальї.
— Яке пророцтво? — спитала Сюзанна.
— Останній у роду Ельда зачне дитя від кровозмішення зі своєю сестрою або дочкою, і те дитя матиме мітку, по червоній п’яті пізнаєте його. І це воно обірве дихання останньому воїну.
— Жінко, я аж ніяк не сестра Роланду і я не його дочка! Можливо, ти не помітила невеличкої, проте кардинальної різниці між кольором його і моєї шкіри, а якщо бути точною — то він білий, а я чорна.
Подумки вона, проте, вирішила, що сенс того пророцтва цілком прозорий. Сім’ї ж створюються різними способами. Кровний зв’язок — лише один із них.
— А хіба він не казав тобі, що означає слово «дін»? — запитала Мія.
— Звичайно, воно означає «очільник». Якби він очолював не купку страхолюдних стрільців, а цілу країну, воно означало б «король».
— Очільник, король, так і є. А тепер, Сюзанно, скажи мені, чи не є ці слова усього лиш нікчемною заміною для іншого слова?
Сюзанна мовчала.
Але Мія кивнула, ніби почула її відповідь, а тоді скривилася від чергового нападу переймів. Біль минувся, і вона продовжила:
— Сперма належала Роландові. Гадаю, якось її могли зберігати по науці старих людей, поки первісний демон не обернувся з жінки на чоловіка, але це не найважливіша частина історії. Важливе те, що сперма залишалась живою і знайшла свою долю, як і було напророчено ка.
— Мою яйцеклітину.
— Твою яйцеклітину.
— Коли мене було зґвалтовано у кам’яному колі.
— Правду кажеш.
Сюзанна сиділа замислившись. Нарешті підвела очі.
— Здається мені, я казала правду й щодо іншого. Тобі вона тоді не сподобалась, та й тепер навряд чи будеш рада її почути, а втім, дівчино, ти ж просто нянька.
Цього разу Мія не збурилася. Лиш усміхнулась.
— А в кого не припинялися менструації, хоча й нудило вранці? У тебе. А хто зараз має отакенне черево? Я. Якщо хтось і був із нас нянькою, Сюзанно з Нью-Йорка, так це ти.