Північна зірка
Шрифт:
Розгадав цей ребус Бурмистров. Він з’явився у кают-компанії в білому халаті, з очима, червоними від безсоння, — кілька днів не виходив з лабораторії.
— Це вірус! — Женька тримав у руках пробірку. — Всі ми заражені залізним страхіттям!
На дні пробірки іржавою каламуттю лежав окис заліза.
— Ми перенасичені вірусом, — доводив Женька. — Ось результат аналізу крові. Процент вмісту заліза у гемоглобіні підвищився. Небезпеки для життя поки що немає, вірус впливає на психіку, не на здоров’я. Однак буде ліпше, якщо ми покинемо Мілену.
Це був крах наших надій.
— Думайте що завгодно, — продовжував Євген. — Для вірусу байдуже, втечемо ми чи признаємося у безсиллі. Ферожиття принесене на планету чотирипалими. Дивно, що ми не помітили їхніх слідів на планеті. Втім, може бути, вони нічого не лишили по собі, окрім згубного вірусу.
З Бурмистровим можна було не погоджуватися, але кожен задумався, чи не відповідь це на запитання, що мучило усіх. Необхідно було вирішувати, що діяти далі.
Ми вже дослідили планету, мали про неї достатньо даних. Ми могли відлітати. Але за таких обставин?.. Чотирипалі побували тут раніше. Але вірус? Невже вони залишили його на, планеті свідомо? Для чого? Щоб примусити нас визнати їх першими? Примусити забиратися звідси геть?..
Про це заговорили у кают-компанії.
— Дуже шкідливий вірус! — переживав Бурмистров. — Не слід було виходити без скафандрів!
Євген був хороший хлопець, з почуттям відповідальності. Вважав, що не утримав нас від нерозважливого вчинку. А міг би утримати — наполягти на своєму, і жоден без скафандра не вийшов би.
Проте у ситуації, що склалася, були й інші сторони.
— Перший контакт з позаземною цивілізацією, — говорив капітан. — Таку можливість не можна проґавити!
— Контакт, який зведе нас з розуму, — заперечував лікар Грінвуд. — Треба негайно стартувати!
Команда підтримувала Грінвуда. Капітан не погоджувався:
— Не можна допустити, щоб контакт залишився безплідним.
— Він і так не безплідний, Сергію Петровичу, люди вимотані.
— Бачу. — Капітан оцінював обстановку не гірше Грінвуда. — Однак перш ніж полетіти, пропоную зробити записи снів і малюнки. Відтворити мову пришельців по пам’яті. З чим ми повернемося на Землю?
Капітан не був би капітаном, якби не поставив перед нами ці завдання.
— Чим скоріше зробимо записи, тим скоріше полетимо, — підсумував розмову.
Малюнки, опис поведінки пришельців, навіть мову зафіксувати виявилося нескладно: усе це сиділо в наших печінках. І працювали ми усі без винятку. Якщо один забував про якусь подробицю, вона відзначалася в описі іншого. Колектив міг відтворити — і відтворив — зустріч з пришельцями у повному об’ємі. Капітан на це розраховував. Не в його інтересах було ризикувати командою.
Бурмистров продовжував досліджувати вірус. Його припущення, що на залізисту основу вірусу впливає магнітне поле, виправдалося. З віддаленням від Мілени вірус ослабне, сни припиняться.
Можна було стартувати. Але тут знову розпочалася суперечка.
— Чи повинні ми залишити чотирипалим звісточку про себе?
— Я проти! — гарячкував Грінвуд. — По-перше, тому, що ми не можемо залишити їм рівноцінний подарунок. Дуже шкодую, що ми не можемо цього зробити!
— Германе Яковичу… — намагався пом’якшити різкість лікаря капітан.
— Залишити по собі таку мерзоту, як вірус! — не вгавав Грінвуд. — Як вони могли до цього додуматися?..
— Може, не розраховували, що ця штука буде впливати так сильно.
— На що ж вони розраховували?
— Хотіли попередити, що відкрили планету перші.
— Могли б залишити обеліск, напис!
— Те, що вони могли, вирішувати не нам, Германе Яковичу.
— А що ви пропонуєте? — запитав Грінвуд.
Сергій Петрович завагався. Проґавити контакт з позаземним розумом не можна. А що міг обіцяти землянам цей контакт? Судячи з вірусу, самі лише неприємності.
Чотирипалі відкрили планету, “застовпили” знахідку. Ми також хотіли залишити на Мілені знак — обеліск з координатами Сонячної системи. Але у нас свій погляд на речі, у них свій. Можливо, для них вплив вірусу — легеньке марево, нагадування про першопрохідців. І звісно ж, у них від вірусу є протиотрута. Але ми, земляни, сприйняли все по-своєму, особливо лікар Грінвуд.
— Пробачте, — сказав він, — це друга епідемія у космосі, яку я переживаю. Жодного знаку про себе залишати чотирипалим не можна. Я боюсь за рідну Землю!
Капітан розумів — потрібна обачливість.
Йому, Сергію Петровичу Попову, дозволено вступати у контакт з чужою цивілізацією. Однак треба зробити додатковий запит на Землю. Він, капітан, передасть інформацію про розумних, які побували раніше за нас на Мілені; до речі, це вже не Мілена: планета має свою назву, безсумнівно, присвоєну їй чотирипалими. І якщо Земля вирішить встановити з ними контакт, на планеті буде збудована дослідницька станція. Зустріч рано чи пізно відбудеться.
Команда чекала на останнє слово Сергія Петровича. Капітан зважував свою частку відповідальності. Ще ніхто не зустрічався з чужим розумом у космосі, і ніхто не знав, що він собою являтиме — друга чи ворога. За спиною капітана “Райдуги” усе людство.
Подальший ризик був неможливий. Капітан віддав наказ готуватися до старту.
На прощання облетіли Мілену чотири рази. Планета була гарна.
Вона й зараз гарна, навіть більше: на ній розвели ліси, вже налічується двадцять два міста. Гріні — чотирипалі — поступилися нею землянам. Вони виявилися не такими вже й поганими хлопцями, як про них подумав екіпаж “Райдуги”. Щоправда, у їхньому організмі більше заліза, у них інший колір шкіри й інша кров. І кисню їм треба менше, у кисневій атмосфері вони швидше старіють. Мілена була для них непридатна планета. Вони відвідали її за тисячу років до прильоту землян. За цей час їм вдалося відкрити безліч планет, більш придатних для них, ніж Мілена. А Мілену вони віддали нам і навіть зняли свою назву — Хаттль. І вірус вони знищили відразу. Нічого страшного у вірусові не було. Він впливав на психіку. І то в певних межах. На думку гріні, це ідеальний спосіб давати знати про себе гостям з інших світів. Запам’ятовується на все життя. Із зміною магнітного поля все зникає — і зникло, як тільки “Райдуга” вискочила з магнітного поля Мілени.