Північна зірка
Шрифт:
Експерти, які вивчали почерк, підтвердили, — для Сергія це було тріумфом, — що стиль статті лівановський, формула лівановська. Статтю міг закінчити так, як закінчив її Сергій, тільки Радій Петрович Ліванові
Сергія поздоровляли. Він викликав подив. Та Сергій був під враженням від виконаної роботи. Перебирав у думці шляхи, якими прийшов до формули, глухі кути, провали, що йому зустрілися. Під час роботи він переконався, що попередні його здогади й гіпотези правильні. Тепер шукав сам метод роботи. Багато що належало зрозуміти, намацати. Але є вже досвід. Є нотатки, які він зробив за два місяці у кабінеті Ліванова. Треба їх осмислити й узагальнити. Попереду завдання іще грандіозніші.
Тамара також привітала його, дивувалася:
— Як тобі вдалося з цим упоратися? — Вони знову йшли по Цвітному. — Ти завжди був не в ладах з цифрами!
Сергій знизував плечима: тоді, на прогулянці, він усе пояснив.
— Сергійку!
Він знову промовчав.
— Ти не задереш носа? — запитала Тамара.
— По-моєму, це міг зробити будь-хто, — сказав Сергій.
— ??.
— Необхідно лише розвинути в собі здатність зосереджуватися, розвинути внутрішній слух.
— І я змогла б? — запитала Тамара.
— І ти, і будь-хто. Тільки здібності, мабуть, у всіх неоднакові.
Сергій згадав товстуна, який тлумачив теорію Лобачевського. Згадав інших, на кого Пушкін і Лобачевський справляють менше враження. Та все одно справляють.
— Так, — повторив він, — усе залежить від тренування, від здібностей людини.
— Як виміряти ці здібності? — запитала Тамара, усе ж таки вона була математик.
Відповісти на це запитання? Сергій роздумував — як.
— Балами? — допитувалась Тамара.
Сергій засміявся:
— Для першого разу, можливо, балами…
ХРОМОСОМИ ДОЛІ
Флетчер і Крісс Фірма по пророкуванню майбутнього! Все, що на вас чекає, — щастя, успіх, кохання, — дізнаєтесь у Флетчера і Крісса по приступних цінах: майбутнє на місяць наперед — 1000 доларів, на рік — 5000, на десять років — 100 000 доларів. Єдиний у своєму роді метод наукового прогнозування, побудований на футуроскопії. Надійно, безболісно, швидко! Звертатися на Блейк-авеню, 17.
Папірець з оголошенням злегенька тремтить у руці Флетчера.
— Як циркова програма, — каже він. — Є суть і ціна квитків. Ти завжди відзначався барвистим стилем. Девіде.
Оголошення — колективна творчість двох компаньйонів, хоча більше старанності при його складанні доклав Крісс — натура пристрасна, але, на думку Флетчера, неглибока.
— Втім, так і треба. — Флетчер продовжує розглядати оголошення. — Людей треба збити з пантелику, повести за собою. Ми поведемо їх, Девіде, не сумнівайся. Не мине тижня — до нас посунуть лавиною. Долари, чорт забирай! — Він потрусив папірцем перед носом Девіда. — Адже це долари!..
— І наука, — намагається додати Крісс.
— До біса науку! Досить того, що півжиття розтринькано по чужих лабораторіях в наймах. Треба пожити для себе. Мільйони доларів, Кріссе!..
Ідея фірми належить Флетчеру. Він уже зараз, хоча фірма іще нічим не зарекомендувала себе, почувається її керівником і головою.
— Оголошення я зараз везу у “Вечірній кур’єр”. А завтра, Кріссе, ждемо відвідувачів. Приміщення у нас, — Флетчер озирає приймальню: круглий стіл посередині, пальму в кадубі біля вікна, два крісла (в них сидять компаньйони), — годяще приміщення, — робить висновок Флетчер. — На перший випадок. Розбагатіємо, тоді розвернемося. Було б ТАМ, — Флетчер киває на двері до лабораторії, — був би ВІН, Кріссе, а все інше буде!
За дверима, в лабораторії, футуроскоп. Про нього й говорить Флетчер.
— Світ ахне, Кріссе, і ляже до наших ніг. Та раніше світ засипле нас доларами!
Флетчер збуджений, як гончак, що учув здобич. Крісс із подивом відзначає цю нову рису в характері компаньйона. Дивно звучить — компаньйони. Це слово з’явилося у них близько тижня тому. Випускники Йєльського університету, які чотири роки відпрацювали у лабораторії професора Кінга, вони знають один одного десяток років. Флетчер старший за Крісса на сім років, проте і Кріссові вже двадцять вісім. Ясна річ, їм було нелегко в університеті у Кінга. Нелегко було робити відкриття, криючись від шефа і працюючи ночами. Тільки дякуючи завзятості Крісса, стриманості й навіть потайливості Флетчера відкриття доведено до кінця, виготовлено футуроскоп.
— Я поїхав! — Флетчер згорнув папірець з оголошенням і заховав його до кишені. — Повернусь, коли оголошення буде надруковано.
Залишившись сам, Крісс вирушає до лабораторії. Тут два вузьких залізних ліжка, відгороджених високою ширмою, ґратчасте вікно. За домовленістю хтось із компаньйонів мусить залишатися біля апарата. На стіні — білий екран, посередині — футуроскоп з невеличким пультом і різноколірними кнопками.
Футуроскоп…
Два роки Крісс ніяк не може звикнути до цієї назви. Проте жодне інше слово не передає повніше сутність приладу. “Дивлюсь майбутнє…” Прилад, за допомогою якого можна побачити майбутнє. Назва прийшла так само несподівано, як і думка про те, що можна читати долю. Думка прийшла до нього, Крісса. Техніка здійснення належить Флетчеру.
Читати долю. А що в цьому дивного? Розшифровано генетичний код, пізнано закони спадковості. Кішка народжує котенят, тигр виростає смугастим, жирафа довгошиєю. У людини дві руки і двоє очей, волосся у негра кучерявиться, у китайця виростає жорстке, як солома. Ознаки особі, усталеності і навіть колір очей запрограмовані у ниточках хромосом, і нуклеїнові кислоти, групуючись, як літери у словах, визначають розвиток організму. Все це так, усе доведено. Але відкриваються нові обрії. Російський академік Курсаков відкрив, що нуклеїнова кислота ДНК — основа генетичного апарату клітини — у кожний даний період розвитку організму заблокована на вісімдесят — дев’яносто відсотків особливими білками — гістонами, які, наче ізоляційна стрічка, закривають більшу частину нитки ДНК. Білше того, відзначає Курсаков, генетичний апарат містить у собі більше інформації, ніж це потрібно для розвитку даного організму. Цей “запас біологічних можливостей” міцно закритий і найчастіше не реалізується клітиною. Чому? — можна запитати. Можна поставити багато запитань.
До припущення про те, що поряд зі спадковою інформацією хромосоми містять інформацію майбутнього для організму, простіше кажучи, долю, залишалося зробити один крок. Крісс цей крок зробив. Спершу це була гіпотеза, одна з тих божевільних гіпотез, на які щедрий наш час. Чому не припустити, сказав собі Крісс, що у клітині поряд з розвитком особі запрограмована її доля? З тисячі різних ситуацій, які запропонує життя, людина з даним набором хромосом вибере саме такі дії, що характерні лише для неї… І чому не припустити, що разом з генетичним кодом, який проектує у майбутнє конструкцію організму, не розгортається у сувої хромосоми і доля людини з усіма її поворотами, злигоднями, щастям і болем, творчістю, кожним словом, що буде мовлене упродовж життя?.. Дивовижно? Ефемерно? Не дивовижніше, ніж запрограмовані у генетичному коді веснянки на переніссі чи розріз ваших очей.