Північна зірка
Шрифт:
У суботу, двадцять першого серпня, Флетчер запитав:
— Якої ти думки, Кріссе, стосовно морської прогулянки? Візьмемо катер, вудки. Половимо макрель.
Крісс знав, що нічого змінити не можна. І цю фразу компаньйона він також знав. Розпочинався фінал — такий самий, як у кінозірки і генерала Макговерна. Крісс міг відмовитися, втекти од Флетчера, запротестувати, однак нічого цього не зробив. Він сказав:
— Поїдемо.
І все пішло за сценарієм. Хіба наше життя не сценарій, написаний і затверджений природою? Крісс знав цей сценарій і знав, що змінити щось неможливо. Навіть інтонацію голосу.
— Поїдемо, — повторив він, прислухаючись ніби збоку, як це звучить.
Звучало цілком природно, Флетчер нічого не помітив.
— Годині
Вранці усе йшло за тим же сценарієм.
— Я пішов, — сказав Флетчер. Спустився сходами і рушив направо, у мисливський магазин на Франклін-стріт, де завжди можна було дістати волосінь і вудлища.
Крісс вийшов одразу після нього і попрямував у інший бік, в інший магазин. Йому можна було не квапитися. Жодна небезпека йому не загрожувала, навіть небезпека викриття. Він знав кожен свій крок і кожен вчинок. Було навіть цікаво, ніби він дивиться на себе збоку. Або на когось іншого. За кілька хвилин до повернення компаньйона він уже був у лабораторії. Обережно поклав під кожух футуроскопа чотири продовгуватих згортки, попередньо обмотавши їх дротами від вхідної електромережі, і, з’єднавши дроти, замкнув їх. І поїхав з Флетчером на риболовлю.
На пристані вони узяли катер з повним запасом пального.
— Як погода? — запитав Флетчер служника, який розмикав ланцюг, що ним катер кріпився до причалу.
— Чудовий прогноз, сер, — відповів той. — Можете їхати спокійно.
І це все було відомо Кріссові, до останнього слова.
Флетчер був спокійний, навіть незворушно спокійний і впевнений у собі: він знав, що Крісс не вміє плавати.
Вони від’їхали далеко. Берег бузковою смужкою виднівся на обрії. їх не бачив ніхто, крім сонця і хмар. Однак сонце і хмари були високо і не могли нічому перешкодити.
Флетчер не став глушити мотор, залишив його працювати на малих обертах.
— Механік з мене поганий, — сказав він. — Раптом відмовить зовсім…
Почали ловити рибу. Крісс сидів на правому борту, опустивши ноги у воду. Упродовж усього ранку він пробував аналізувати свої відчуття. Напередодні він пам’ятав, що завтра неділя і чим ця неділя закінчиться для нього. І вночі — він погано спав цієї ночі — згадував, що завтра рокований день. Вранці він підкорився долі без опору — нічого не зміниш. Усе йшло, як показував футуроскоп. Навіть задумане проти Флетчера Крісс робив механічно: роль була розписана до кінця, Крісс грав її і поводився, як статист, кожний крок якого підпорядкований режисерові. Сів з Флетчером у автомобіль, вийшов на пристані. Флетчер запитав про погоду так, як це мало бути. І тільки у човні Крісс відчув, що забувається. Море напливало на нього, витісняючи із свідомості картини, побачені у футуроскопі. Коли Крісс пробував згадати, що станеться далі, він уже не міг цього згадати, свідомість пригнічувалася чимось незрозумілим і могутнім, що розросталося у ньому, змушувало жити лише миттю, відсуваючи усе стороннє. Хіба що у підсвідомості залишалося щось схоже на передчуття, на тривогу, проте ніщо не могло вже піднятися звідти, сформулюватися у думки або в протидію.
Крісс закинув принаду, відчуваючи, як волосінь час від часу тремтить у руці, — риба клювала. Він уже витягнув дві макрелі, вони вигиналися і стрибали на дні човна, ще живі. І тут борт стрімко нахилився під ним, і Крісс опинився у воді. Тої ж миті заревів мотор, човен рвонувся вперед. Крісс борсався у піні, яку залишив по собі гвинт, і, захлинаючись, кричав:
— Флетчере! Зупинись!
Обличчя компаньйона віддалялося і зменшувалося, моторка линула до берега зі швидкістю двадцяти вузлів. Над Кріссом зімкнулася вода, захльоснула зіниці зеленню пляшкового скла. На мить перед ним мелькнула макрель, викликавши нечіткий спогад, що все це Крісс уже бачив…
Флетчер здав катер тому ж служнику.
— Сер?.. — запитав здивовано той.
— Нещастя! — обірвав його Флетчер. — Спішу в поліцію.
Компаньйон був спокійний. Або хотів бути спокійним. Щось на кшталт виправдувальної промови укладалося в його мозку. Перед ким він виправдовувався — перед собою?.. Чи готував промову для поліцейського комісара? Промова була дивна. Самого себе Флетчер називав у третій особі. Йому здавалося, що це звучить переконливо. “Крісс упав у воду, — притягував він слово до слова. — І пішов на дно. Бачить бог, Флетчер не доторкнувся до нього пальцем! Нещасний випадок… Звідкіля Флетчер міг знати, що Крісс не вміє плавати? Не знав — слово джентльмена! Уявити тільки: вони вчилися і працювали разом одинадцять років! Бідний Де-від, хто міг подумати, що так станеться!..”
Промова заспокоювала Флетчера. Все у ній на місці. їй-право, все у ній на місці.
Показання компаньйона в поліції також коректні. Обличчя передає щире співчуття.
— Пане комісар! — на очах у Флетчера сльози. — Крісс був чудовий товариш, душевний друг!.. — При цьому Флетчер запихав до кишені вельветової куртки рибальську волосінь. Жорстка волосінь стовбурчилася, випирала назовні. — Повірте, пане комісар, я так шкодую!.. — Флетчерові ніяк не вдавалося упоратися з волосінню.
Комісар записував у протокол показання. Він навіть вірив ураженому компаньйону — хіба мало нещасних випадків на воді.
— Не хвилюйтесь, — говорив він. — Катер уже послано, щоб виловити тіло.
— О, пане комісар, можливо, його вдасться врятувати!..
— Не хвилюйтесь, — повторив комісар, — зробимо все необхідне.
Флетчера відпустили під заставу в тисячу доларів.
— До обстеження тіла Девіда Крісса, — пояснив комісар. — До повного з’ясування обставин.
Це не хвилювало Флетчера. Совість його чиста. Він не штовхнув Крісса, навіть не наближався до нього, нехай обстежують.
Узяли підписку про невиїзд. І це не розхвилювало старшого компаньйона. Нікуди він їхати не збирався. Зробили відбитки пальців — звичайнісінька формальність. Лаборант притискав навперемінку пальці правої руки, лівої до мастики і відбивав їх на білому. Десяток овалів, брудних плям з’явилися на пластику, як сліди злочину. Це налякало Флетчера.
Спускаючись сходами, він усе витирав пальці об хусточку і не міг витерти їх дочиста. Пальці залишались темними. Флетчер не міг дивитися на них без внутрішнього дрожу, засунув руки до кишень.
У таксі він сидів за спиною шофера. Знову витягнув хусточку, заходився відтирати фарбу. Чим ближче під’їжджав він до лабораторії, тим відчутнішим ставав страх. Ніщо йому не загрожує. Ніщо, запевняв він себе. Крісс упав за борт і потонув. Бідолаха не вмів плавати!.. Та страх не полишав Флетчера. Чи зуміє він залишитися осторонь від цієї справи? Якби знати, якби мати певність! Флетчер шарпався на задньому сидінні, наче в мишоловці. Навіщо вони узяли відбитки пальців? Може, бачать його наскрізь?.. Компаньйон віддав би тисячі, що лежали в банку, тільки б упевнитися, що йому ніщо не загрожує, скинути з себе липучий, нав’язливий страх.
— Футуроскоп!.. — згадав він. — Ось хто скаже, що мене жде! Не потрібно ніяких тисяч, досить подивитися два-три найближчих місяці!
Відпустивши таксі, Флетчер стрімко вбігає у лабораторію. Укол стерильною голкою, — трохи більше болю, трохи більше крові — виття центрифуги, і ось шматочок тканини на дослідницькому склі. Тремтячою рукою Флетчер посуває скельце під об’єктив апарата. Навпомацки знаходить кнопку вмикання.
Рух пальця — і…
Експерти, які прибули на місце, де щойно стояла лабораторія, відзначили вибух, який зруйнував будівлю і невідомий апарат, — нікель, скло, обриви електронної схеми вкраплені у випадково вцілілу стіну. Місцями ще димілося, смерділо паленою гумою.