Північне сяйво
Шрифт:
— Але вони роблять це з іншими дітьми! Чому? — Ах, моя люба…
— Це через Пил, чи не так?
— Це вони тобі сказали? Це лікарі сказали?
— Діти знають про нього. Всі діти розмовляють про це, але ніхто не знає! І вони майже зробили це зі мною — ви повинні сказати мені! У вас більше немає права тримати це в таємниці!
— Ліро… Ліро, Ліро! Моя люба, це надто складні речі — Пил і таке інше. Це не повинно турбувати дітей. Але лікарі роблять це заради самих же дітей, моя дитино. Пил — це щось погане, неправильне, зле та огидне. Дорослі та їхні деймони вже так заражені Пилом, що для них все
Ліра подумала про малого Тоні Макаріоса. Раптом вона нахилилася вперед і її майже знудило. Пані Кольтер відскочила назад і дала їй дорогу.
— З тобою все гаразд, люба? Йди до ванної… Ліра тяжко ковтнула й витерла очі.
— Ви не повинні робити цього з нами, — сказала вона. — Ви маєте залишити нас у спокої. Присягаюся, лорд Ізраель не дозволив би цього, якби знав, що відбувається. Якщо на ньому є Пил, і на вас, і на Ректорі Джордана, і на кожному дорослому, значить, так і повинно бути. Коли я звільнюся, я розповім всім дітям на світі, що відбувається. До того ж, якщо це так добре, чому ви не дозволили їм зробити це зі мною? Якби це було корисно, ви б не заперечували їхніх дій. Ви були б щасливі.
Пані Кольтер хитала головою та посміхалася невеселою мудрою посмішкою.
— Моя люба, — сказала вона, — іноді щось хороше може трохи вражати нас і, звичайно, це засмучує й інших, якщо це засмучує тебе… Але це не означає, що твого деймона заберуть у тебе. Він залишається з тобою! Боже праведний, багато дорослих тут зробили таку операцію. Сестри виглядають достатньо задоволеними, чи не так?
Ліра кліпнула очима. Раптом вона зрозуміла дивну порожню відсутність цікавості в сестер і те, чому їхні деймони здаються сонними, коли біжать за ними.
«Мовчи, — подумала вона, — та закрий щільніше рота».
— Люба моя, ніхто б не провів операцію на дитині, спершу не випробувавши її. І ніхто ніколи і нізащо не забрал би деймона у дитини! Все, що відбувається, — невеликий надріз — і все гаразд. Завжди! Розумієш, твій деймон чудовий друг та компаньйон, поки ти молода, але у віці, який ми називаємо статевою зрілістю, вік, якого ти скоро досягнеш, моя люба, деймони призводять до тривожних думок та почуттів, і це дозволяє Пилу проникати в нас. Швидка невелика операція перед цим — і тебе ніщо не тривожитиме. І твій деймон залишається з тобою, лише… просто не з’єднаний з тобою. Як… як улюблена хатня тварина, якщо хочеш. Найкращий улюбленець у світі! Тобі б це не сподобалося?
О, мерзотна ошуканка, о, яку безсовісну неправду вона казала! Але навіть якби Ліра не знала, що це брехня (Тоні Макаріос, деймони в клітках), вона б все одно прокляла саму думку про це. Щоб її душу, її милого, сердечного компаньйона відокремили та перетворили на слухняну хатню тварину? Ліра спалахнула від ненависті, а Пантелеймон, сидячи в неї не руках, обернувся на тхора — найжахливішу і найогиднішу його форму — і ричав.
Але вони промовчали. Ліра міцно тримала Пантелеймона і дозволяла пані Кольтер гладити своє волосся.
— Пий ромашку, — ніжно сказала пані Кольтер. — Ми скажемо, щоб вони постелили тобі тут. Не треба повертатися в гуртожиток до інших дівчат, не тепер, коли моя маленька асистентка повернулася. Моя улюблена! Найкраща асистентка у світі. Знаєш, ми шукали тебе по всьому Лондону, люба. Ми змусили поліцію обшукати кожне місто країни. О, я так за тобою скучила! Ти не уявляєш, яка я рада, що знайшла тебе…
Весь цей час золотавий деймон не міг всидіти на місці: він то залазив на стіл та стрибав через свій хвіст, то вже сидів на плечі у пані Кольтер і шепотів їй щось на вухо, то ходив по підлозі, задерши хвіст. Він, звичайно, виказував нетерплячість пані Кольтер і, зрештою, вона не втрималася.
— Ліро, люба, — почала вона, — здається, Ректор Джордана дав тобі щось перед тим, як ти поїхала. Це правда? Він дав тобі алетіометр. Річ у тому, що він не належав йому і він не міг розпоряджатися ним. Пристрій залишили йому на збереження. Він надто цінний, щоб носити його з собою, знаєш, цей прилад один лише з двох чи трьох існуючих у світі! Я думаю, Ректор дав його тобі, сподіваючись, що він якось потрапить до рук лорда Ізраеля. Він сказав тобі не розповідати мені про пристрій, правда? Ліра скривила рот.
— Так, я розумію. Добре, нічого страшного, моя мила, що ти не сказала мені. Ти не порушила ніяких обіцянок. Але послухай, люба, механізм дійсно треба ретельно доглядати. Боюсь, він такий рідкісний та чутливий, що ми просто не можемо наражати його на такий ризик.
— Чому не можна давати його лорду Ізраелю? — запитала вона, не рухаючись.
— Через те, що він робить. Ти знаєш, його вислали, тому що він замислив щось небезпечне та огидне. Йому потрібен алетіометр, щоб здійснити свій план, але повір мені, люба, це остання річ на світі — віддати йому пристрій. Ректор Джордана глибоко помилявся. І тепер, коли ти все знаєш, краще буде, якщо ти віддаси його мені, добре? Це позбавить тебе від необхідності носити його повсюди з собою і турбуватися про нього — справді, це, мабуть, складне завдання роздумувати, навіщо така дурна стара річ може знадобитися…
Ліра міркувала, як вона могла знову, знову і знову вважати цю жінку такою захоплюючою та розумною.
— Отже, якщо він у тебе зараз, моя люба, тобі справді краще буде віддати його мені. Він на твоєму поясі, чи не так? Так, то було дуже розумно зберігати його в такий спосіб…
Її руки торкнулися Ліриної спідниці, і вона почала розстібати міцну водонепроникну тканину. Ліра напружилася. Золота мавпа скрадалася з іншого боку ліжка, тремтячи від передчуття та затискаючи свій рот маленькими чорними пальцями. Пані Кольтер стягла з Ліри пояс і розстібнула сумку. Жінка швидко дихала. Вона вийняла чорну оксамитову тканину, розгорнула її та знайшла бляшанку, яку зробив Йорик Бернісон.
Пантелеймон знову став котом, кожної миті готовий стрибнути. Ліра також відсунула свої ноги від пані Кольтер 1 поставила їх на підлогу, приготувавшись тікати, коли прийде час.
— Що це? — спитала пані Кольтер, ніби радісно здивувавшись. — Яка кумедна стара бляшанка! Ти поклала пристрій туди, щоб не пошкодити його, люба? Весь цей мох… Ти була обережна, правда? Ще одна коробка всередині цієї! І запаяна! Хто це зробив, дитино?
Вона надто бажала відкрити її, щоб чекати на відповідь. Вона взяла ніж зі своєї сумочки, на якому було ще багато інших приладів, витягла лезо і загнала його під кришку.