П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
— А це-то ми як зробимо? — Поцікавилася Хільдемара.
— За місяць, поки триватиме вся ця волинка з голосуванням, Орден встигне підтягти сюди частину свого авангарду, що залишилася. І спокійненько захопить Доміні Діртх. І тоді армія Магістра Рала, навіть якщо вона десь і поблизу, не зможе прийти на виручку Магістрові Ралу і Матері-сповідниці, які до того часу благополучно програють голосування. Джеган стане непереможний. Імператор, як і домовлялися, отримає країну і робочу силу, а ми — відмінну винагороду за те, що вручили йому все це. Ми одержимо безмежну владу. І ніякі Директори
Далтон знав, що життя населення Андера буде продовжуватися. Для більшості практично нічого не зміниться, хіба що вони стануть біднішими. Люди будуть трудитися в ім'я великих цілей Ордена. Звичайно, неминучі переміщення та смерті. Деяких заберуть на імператорську службу. Але більшість будуть вдячні лише за те, що просто залишилися в живих.
Далтон подумав про те, як склалася б його власна доля, не будь він довіреним помічником міністра, волею-неволею пов'язаний угодою з Джеганом, — І здригнувся при думці, що стало б тоді з Терезою.
— Якщо Джеган дійсно має намір дотримуватися домовленості, — буркнула Хільдемара.
— Імператор, діставши для своєї армії абсолютно захищений від нападу притулок, буде більш ніж щасливий виконати всі умови, — заявив Бертран. — Нагорода, що він пообіцяв, якщо ми подбаємо, щоб населення Андера продовжувало працювати, як раніше, набагато перевищує те, що ми в стані витратити за все життя. Але для імператора це лише крапля в морі в порівнянні з тим, що він придбає. Нам достатньо лише піклуватися про постачання Ордена продовольством, поки він буде захоплювати Серединні Землі. Джеган з радістю заплатить так, як домовлялися.
— Коли Магістр Рал переконає людей проголосувати за нього, всі ці домовленості не будуть коштувати і виїденого яйця! — Роздратовано пирхнула пані Шанбор.
— Та ти, мабуть, жартуєш! — Розреготався Бертран. — Це-то якраз найпростіше.
Пані Хільдемара схрестила руки на грудях, запитально дивлячись на чоловіка.
Далтона цей момент турбував теж.
— Так, значить, насправді ти не маєш наміру допускати голосування? — поцікавилася Хільдемара.
Бертран подивився на дружину, потім — на Далтона.
— Хіба ви не бачите? Ми з легкістю виграємо цю гру.
— Голоси андерців, ми, можливо, і отримаємо, — заперечила Хільдемара. — А як щодо хакенців? Ти вручив нашу долю в руки хакенців, які у багато разів перевершують нас за чисельністю! Вони ж віддадуть перевагу свободі!
— Навряд чи. Хакенців тримають в невігластві. Вони не здатні розібратися взагалі ні в чому. Вони вірять, що отримати що-небудь — роботу, їжу, навіть право вступити в армію — можуть виключно з наших рук. Вони вірять, що всі свободи, які у них є або які вони сподіваються отримати, їм можуть дарувати лише андерці. Свобода тягне за собою відповідальність — не самий легкий шлях, щоб хакенці захотіли його.
Хільдемару його слова явно не переконали.
— Ти впевнений? — Скептично поцікавилася вона.
— Відправимо ораторів, які, заламуючи руки і ридаючи гіркими сльозами, будуть усіляким чином демонструвати глибокий жах перед тим, яка доля уготована народу в лапах жорстокої Д'харіанської імперії і Магістра Рала, який не має ні найменшого уявлення про нестатки хакенців і якого хвилює лише його чорна магія. Хакенці перелякані до смерті від перспективи втратити ті крихти, що ми їм даруємо, і самі побіжать стрімголов геть від манни небесної, якщо ми просто-напросто змусимо їх повірити, що ця манна — отрута.
Далтон тут же почав зважувати варіанти. Так, цей план цілком можна здійснити.
— Ми повинні ретельно продумати, як все це належним чином обставити, — кивнув він. — Найкраще, якщо самі ми залишимося осторонь.
— Саме це я й думаю, — посміхнувся Шанбор.
— Та-ак… — Протягнула Хільдемара, подумки уявивши собі схему. — Ми повинні вести себе так, ніби звертаємося до народу за порадою, а діяти повинні інші.
— Озвучувати складені нами тексти будемо не ми, — кивнув Бертран. — Ми повинні за всяку ціну залишатися вище цього, ніби у нас зв'язані руки благородною прихильністю честі і ми довіряємо нашу долю мудрості народу, ставлячи його бажання понад усе.
— У мене є люди, які зможуть відмінно знайти вірний тон. — Далтон потеребив губу. — Куди б не вирушив Магістр Рал, наші люди повинні з'являтися за ним слідом і розповсюджувати підготовлені нами промови.
— Вірно, — знову кивнув Бертран. — Промови різкі, лякаючі і полум'яні.
Далтон глибоко задумався, прикидаючи, що знадобиться для втілення цього плану.
— Магістр Рал з Матір'ю-сповідницею, — сказав він нарешті, — здійснять дуже швидкі і вельми неприємні дії, якщо хоча б запідозрять щось подібне. Взагалі буде куди краще, якщо вони ніколи не дізнаються про те, що наші посланці говорять людям. У всякому разі, спочатку. Наші послання повинні надходити на місця лише після того, як Магістр Рал виїде звідти. Нехай Магістр Рал говорить що хоче. А ми прийдемо слідом і розпишемо у всій красі, що ті свободи, які він пропонує, — брехня. Залякаємо народ до божевілля.
Далтон знав, наскільки легко за допомогою вірних слів маніпулювати свідомістю людей, особливо якщо вони заплуталися в протиріччях і зайняті іншими турботами.
— Якщо все проробити як слід, народ рішуче підтримає нас, а ми якраз в цей час цей самий народ і зрадимо, — посміхнувся Далтон. — Коли я проверну цю операцію, вони самі радісно благословлять нас на це!
Бертран сьорбнув рому.
— Ось тепер ти знову міркуєш, як той чоловік, якого я взяв на роботу!
— Але коли народ відкине його, Магістр Рал, поза сумнівом, вельми бурхливо сприйме свою поразку. Він вдасться до сили, — не здавалася Хільдемара.
— Можливо. — Бертран поставив кубок на стіл. — Але до того часу Імперський Орден уже заволодіє Доміні Діртх, Магістр Рал вже нічого не зможе зробити. Вони з Матір'ю-сповідницею опиняться в ізоляції і без всякої надії на підкріплення.
— Магістр Рал з Матір'ю-сповідницею опиняться в Андері в пастці… — Хільдемара нарешті посміхнулася, стиснувши кулаки. — І Джеган отримає їх!
— І винагородить нас! — Посміхнувся Бертран. Він повернувся до Далтона, — Де розташований д'харіанський загін?