П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
— Скажи їй, мені шкода, що її хлопчик постраждав. Унгі не винен. Скажи їй це. Скажи їй, що мені дуже шкода.
Почувши ці слова, Келен насупилася. Перекладаючи, вона трохи змінила зміст:
— Нам дуже шкода, що Унгі постраждав. І ми сподіваємося, що скоро все заживе. Якщо ні, якщо подряпини занадто глибокі, скажи нам, і Зедд за допомогою чарівництва вилікує твого сина.
Мати, кивнувши, вдячно посміхнулася і, побажавши їм всього доброго, пішла в будинок. Келен сильно сумнівалася, що вона жадає, щоб до її сина застосовували магію.
Простеживши, як за жінкою зачинилися двері,
— Ну? Все в порядку? Радий, що все виявилося не так, як ти думав? Що це за дурниця?
Річард деякий час дивився вздовж порожнього провулка.
— Я лише подумав… Я просто боюся за тебе, тільки і всього, — зізнався він з винуватою посмішкою.
— Раз ми вже й так всі змокли, — пробурчав Зедд, — то цілком можемо піти глянути на тіло Юні.
Зедд жестом велів Річарду показувати дорогу, заодно натякнувши, що бажає покінчити з цим пошвидше. Річард рушив уперед, а Зедд вхопив Келен за руку, змушуючи пропустити всіх інших. Вони з Зеддом повільно пішли слідом, шльопаючи по бруду, непомітно відставши від інших.
Напівобнявши Келен за плечі, Зедд нахилився ближче, хоча вона і так була впевнена, що йдучі попереду нічого не почують за шумом дощу.
— А тепер, сонечко, я хотів би почути, у що ж саме, по-твоєму, я не повірю.
Краєм ока Келен зазначила напружений вираз його обличчя. Зедд явно ставився до цього надто серйозно. І вирішила, що, мабуть, їй варто його заспокоїти.
— Та дурниці це. Одна безглузда ідея, але я переконала його з нею розлучитися. Так що з цим покінчено.
Зедд, примружившись, пильно подивився на неї. Вельми тривожачий погляд, якщо на тебе так дивиться чарівник.
— Я знаю, ти не настільки дурна, щоб цьому повірити. Так з чого ти взяла, що я дурень? М-м? Він зовсім не закопав цю кісточку, а як і раніше тягає її в зубах.
Келен глянула на інших. Вони як і раніше йшли в декількох кроках попереду. Хоча, по ідеї, процесію повинен був очолювати Річард, однак Кара, як завжди на чергуванні, сама поставила себе попереду.
Енн, хоча Келен і не чула слів, судячи з усього, про щось мило балакала з Річардом. Незважаючи на вічну взаємну пікіровку, Зедд з Енн, коли їм потрібно, відмінно працювали у парі.
Кістляві пальці Зедда стиснули їй руку. Схоже, Річард не єдиний, хто не бажає розлучатися з кісточкою.
Зітхнувши, Келен все ж повідомила:
— По-моєму, Річард вважає, ніби тут бродить курячий монстр.
Келен прикрила долонею ніс і рот, щоб врятуватися від смороду, але тут же прибрала руки, коли зайняті своєю справою дві жінки підняли голови і подивилися на прийшлих. Обидві посміхнулися при вигляді мокрих наскрізь гостей, що обтрушувались від води.
Жінки працювали над тілом Юні, прикрашаючи його малюнком з чорної і білої глини. Вони вже прив'язали солом'яні браслети до зап'ясть і щиколоток, прикріпили на лобі шкіряну стрічку з прив'язаними до неї гілочками, як це роблять мисливці на полюванні.
Юні лежав на одній з чотирьох поставлених тут глиняних платформ. З боків платформ виднілися темні патьоки, верх покривав шар вологої соломи. Коли в будинок приносили небіжчика, солому ногами згрібали до платформи, щоб вона вбирала витікаючу рідину.
Солома ворушилася від кишачих в ній черв'яків і жуків. Якщо хатина була порожня, двері завжди залишали відкритими, щоб кури могли склювати всю цю живність.
Праворуч від дверей виднілося єдине вікно. Коли небіжчиком ніхто не займався, м'яка замша, завішуюча вікно, опускалася, щоб світло не заважало покійному почивати з миром. Жінки відсунули фіранку і закріпили її на вбитий збоку гак. Тьмяне світло з вулиці проникало у приміщення.
Ночами небіжчиків не готували до поховання, щоб не турбувати спокій душі, яка переходить на іншу сторону буття. Повага до покійників — основа віри Племені Тіни. Коли-небудь духів ще зможуть викликати на допомогу живучим.
Обидві жінки були літніми. Вони посміхалися, і, здавалося, похмуре заняття не здатне заглушити їх стійку натуру. Келен припустила, що вони в своєму роді спеціалістки.
Там, де тіло ще не було вкрите ритуальним малюнком, воно блищало від масла. Але ніяке масло не могло перекрити сморід, виходячий від гнилої соломи та платформ. Келен ніяк не могла зрозуміти, чому солому не міняють частіше. Втім, може, і міняють. Просто не допомагає.
Можливо, тому небіжчиків і ховали дуже швидко, в день смерті або — рідко коли — на наступний. Юні залишилося недовго чекати, коли його покладуть в могилу. І тоді його душа, що стежить за тим, щоб все було зроблено як треба, зможе віддалитися в світ духів.
Келен нахилилася поближче до жінок. З чистої поваги до померлого вона заговорила пошепки:
— Зедд і Енн, — вона підняла руку, вказуючи на згаданих, — хотіли б поглянути на Юні.
Жінки низько вклонилися і, прихопивши з собою горщики з чорною і білою глиною, відійшли в сторону. Річард спостерігав, як дід разом з Енн легенько торкалися тіла, оглядаючи його, поза всяким сумнівом, за допомогою магії. Поки Зедд з Енн напівголосно перемовлялися між собою, Келен звернулася до обох жінок зі словами, яку тонку роботу вони тут проробили і як вона жалкує про смерть молодого мисливця.
Надивившись на свого загиблого охоронця, Річард приєднався до неї. Обвивши рукою її талію, він попросив Келен передати його найглибші співчуття. Келен охоче приєднала його слова до своїх.
Досить скоро Зедд з Енн відтягнули Келен і Річарда в сторону. Посміхнувшись, вони жестами показали жінкам, що ті можуть повертатися до свого заняття.
— Як ти і підозрював, шия у нього не зламана, — пошепки повідомив Зедд. — Я не виявив ніяких травм голови. На мою думку, він потонув.
— І як, по-твоєму, це могло статися? — У голосі Річарда виразно звучала саркастична нотка. Зедд стиснув Річарду плече.
— Якось раз ти захворів і втратив свідомість. Пам'ятаєш? Нічого незвичайного в цьому не було. Ти тоді проломив собі череп? Ні. Ти просто звалився на підлогу, де я тебе і знайшов. Пам'ятаєш? В даному випадку цілком могло статися щось подібне.
— Але у Юні не було ніяких симптомів… Всі дружно обернулися до дверей, в які увійшла стара знахарка Ніссель, під пахвою вона несла невеликий згорток. На мить зупинившись, Ніссель оглянула присутніх, попрямувала до пустуючої платформи, обережно поклала згорток на холодну поверхню і розгорнула. Келен схопилася за серце, побачивши мертве немовля.