Паразити свідомості
Шрифт:
Один з небагатьох написів, які ми змогли прочитати, був такий: "Перед (або під) Пітханасом жили великі старі". А ось ще один напис: "Тудаліяс ушанував Абхота Темного". Хетські символи, що означають "темний", можуть також означати "чорний", "нечистий" або "недоторканий" в індуїстському значенні.
Мої знахідки викликали широкий розголос в археологічному світі. Сам я спочатку схилявся до думки, що ті базальтові статуетки належать до іншої, протохетської культури (тобто попередникам хетів), яка дуже відмінна від культури, відкритої в Богазкеї і від якої хети перейняли своє клиноподібне письмо. Пітханас — давній хетський володар, який правив близько 1900 року до нової ери. Якщо мій здогад правильний, то напис означав, що перед Пітханасом жили великі протохети, від яких хети успадкували своє письмо. ("Нижче" могло означати, що їхні поховання були під похованнями хетів,
До такої думки, повторюю, я схилявся спочатку: що хети перейняли елементи релігії своїх попередників, які жили на горі Каратепе, і поробили написи на протохетських статуетках, аби показати спадкоємність своєї культури. Але чим більше я вивчав дані (які дуже складно розглядати тут у деталях), тим більше переконувався в тому, що статуетки пояснюють, як гора Каратепе залишалася острівцем культури ще довго після падіння Хетського царства. Яка ж сила так довго стримувала загарбників?
У даному випадку не сила зброї; знахідки в районі гори Каратепе свідчать радше про високий рівень художнього, а не військового мистецтва хетів. Байдужість нападників? Чого б це вони були байдужі? Адже через Каратепе, Зінджірлі й Каршеміш відкривався шлях на південь — до Сірії та Аравії. Ні, мені здається, що лише одна достатньо могутня сила могла стримати честолюбний і войовничий народ: забобонний страх. Сила Каратепе й суміжних земель, без сумніву, полягала в силі якоїсь могутньої релігії. Релігії чи магії? Може, гора Каратепе була визнаним центром магічної культури, так само як Дельфи. Чи не тому й оті дивні рельєфні зображення людей із пташиними головами, жукоподібних істот, крилатих биків та левів?
Райх не погодився зі мною через розбіжність його датування статуеток з моїм. Він сказав, що статуетки, незважаючи на винятково добру збереженість, були набагато тисяч років давніші за протохетську культуру. Пізніше він перевірив це за допомогою свого "нейтронного датувального приладу" і використовував мої статуетки як основний пробний матеріал. І тут виникла абсурдна ситуація. Датувальний прилад винятково точно визначав вік черепків із Шумеру й Вавилону (одержані результати ми перевіряли перехресним способом за допомогою іншого обладнання), а от зі статуетками справа стояла на місці. Принаймні, результати, які ми одержували, працюючи зі статуетками, були надто приголомшливі, щоб бути правильними. Нейтронний промінь спрямовувався на дрібнесенькі частинки кам'яного пилу в тріщинках і заглибинках статуеток. Аналізуючи ступінь "зношення" й руйнації тих частинок, датувальний прилад мав би приблизно визначити, скільки минуло часу відтоді, як був вирізьблений базальт. Однак прилад не виправдовував наших надій: стрілка індикатора дійшла до крайньої точки шкали — 10 000 років до нової ери! Райх сказав, що треба збільшити шкалу — просто цікаво, де ж зупиниться стрілка. Він збільшив шкалу вдвічі за допомогою якихось нескладних додаткових елементів. Стрілка й цього разу без найменших коливань дійшла до краю шкали. Це вже не вкладалося в рамки здорового глузду, і Райх подумав, чи не припустився він якоїсь помилки. Можливо, пил виник не внаслідок різьблення? В такому разі прилад міг показувати вік самого базальту! Так чи інакше, Райх наказав своїм помічникам зробити шкалу аж до мільйона років — завдання неймовірно важке, і щоб виконати його, треба було витратити ціле літо. Відтак ми виїхали експедицією до Каратепе, щоб на місці дослідити суть проблеми.
Отже… суть проблеми. Яким неправдоподібним здається все тепер, коли я розповідаю про це! Хіба можна повірити в простий "збіг обставин" у світлі наявних фактів? Але ж обидві мої "проблеми" таки збігалися: проблема самогубства мого приятеля і проблема базальтових статуеток.
Однак розповім все по порядку. За взаємною домовленістю ми з Райхом могли ночувати в комфортабельному готелі в Кадірлі, а вранці приїздити до Каратепе. Проте, оскільки наші робітники мешкали в найближчому селі, то й ми вирішили, що краще буде провести максимум часу на місці розкопок. Крім того, моє романтичне єство не погоджувалося щодня лишати друге тисячоліття до нової ери і щовечора знову занурюватися у вир подій кінця XX сторіччя. Тому ми напнули намет на невеличкому майданчику поблизу вершини гори.
Знизу до нас долинав безперервний гук річки Пірамуса, породжений вируванням його жовтих
На вершині гори було встановлено електронний зонд. Цей прилад заслуговує на те, щоб про нього сказати кілька слів; винайшов його Райх, і з того часу в археології відбулася справжня революція. В принципі прилад був схожий на рентгенівський апарат або міношукач. Але міношукач не може знаходити ніяких інших предметів, крім металевих, а рентгенівські промені не можуть проходити крізь тверді, непрозорі тіла, оскільки земля тверда й непрозора, то давній спосіб просвічування рентгеном не міг дати археології ніякої користі. Навіть більше, молекулярна будова тих предметів, що цікавлять археологів (кам'яні вироби, гончарний посуд, кераміка тощо), приблизно така сама, як і молекулярна будова землі довкола тих предметів, отже, малоймовірно щоб їх можна було зафіксувати за допомогою рентгенівських променів.
Промені Райхової моделі електронного лазера проходили на глибину трьох миль і завдяки принципові "нейтронного зворотного зв'язку" можна було відразу ж визначити місцезнаходження будь-якого об'єкта правильної форми наприклад, кам'яної плити. Наші роботи-"кроти" порівняно легко докопувалися до об'єктів під землею.
Неважко уявити моє хвилювання в день нашого від'їзду до Каратепе. Адже протягом останніх п'ятнадцяти років нам не пощастило знайти ні нових базальтових статуеток, ні матеріалів, які б указували на їхнє походження.
Проблема здавалася практично нерозв'язною, бо треба було розкопувати величезні товщі землі. І ось Райх своїм винаходом розв'язав її дуже просто.
А проте перші три дні успіхів не дали. Зонд, який ми встановлювали над місцями давніших розкопок, нічого не виявив. Протягом наступного півдня ми переміщували зонд на іншу ділянку, що була на відстані ста ярдів від попередньої. Цього разу я був упевнений, що тут ми щось та знайдемо і… помилився. Ми з Райхом похмуро глянули на рівнину, що лежала внизу, тоді на величезний корпус електронного зонда, думаючи про те, скільки ще доведеться переміщувати його, поки вдасться натрапити на "знахідку".
На третій день увечері до нас приїхали наші турецькі колеги Фуад і Дарга. Ми вирішили полетіти гелікоптером до Кадірлі й повечеряти в готелі. Наше роздратування, викликане підозрою, що Фуад і Дарга стежать за нами за дорученням турецького уряду, незабаром розвіялось, бо обидва вони ставилися до нас із теплотою, симпатією і щирою зацікавленістю. Після смачної вечері й чудового червоного вина ми вже не так гостро сприймати невдачі й розчарування того дня.
Опісля ми перейшли в кімнату для відпочинку, де крім нас не було нікого, зручно всілися в кріслах і почали пити турецьку каву й коньяк. Тут доктор Мухаммед Дарга знову порушив питання самогубств. Цього разу він був озброєний фактами й цифрами. Я не буду переповідати подробиці нашої дискусії, яка затяглася аж за північ, але вона показала, що Даргова теорія про "біологічний розпад" була не така вже й безглузда.
Як пояснити, питав Дарга, величезне збільшення самогубств у світі, дотримуючись погляду, що причина криється в "неврозі цивілізації". Майже цілковита безпека, відсутність справжньої мети? Але ж і в сучасному світі існує безліч галузей діяльності, де потрібні відвага, рішучість, готовність іти на ризик. Протягом останніх п'ятдесяти років психологія досягла істотних успіхів. Злочинність тепер була не така висока, як можна б очікувати, виходячи з перенаселеності світу. В першій половині двадцятого сторіччя зростання злочинності йшло в парі зі зростанням самогубств. Чому ж злочинність упала, а кількість самогубств так різко збільшилася? Це не вкладалося в рамки здорового глузду. В минулому самогубства й злочини завжди були між собою пов'язані. Протягом першої половини двадцятого сторіччя причиною високого рівня самогубств було почасти й те, що одна третина вбивць накладала на себе руки. Ні, казав Дарга. Тут діє якийсь дивний закон історичного розпаду, про який знав лише Шпенглер. Окремі люди становлять лише клітинки великого тіла цивілізації, і так само як у випадку з людським тілом, швидкість розпаду різко зростає внаслідок старіння…
Я змушений був визнати, що він переконав мене більше, ніж на половину.
О пів на першу ночі ми по-дружньому розпрощалися, і наші два гелікоптери розлетілися врізнобіч у місячному сяйві над Кадірлі. О першій ми вже приземлилися на місці розкопок. Повітря було напоєне пахощами ромен-зілля, яке греки називають квіткою пекла, й гострим запахом кущів, які росли на схилах гори. Знизу до нас долинав гомін річки. Вершини гори нагадували мені про мою першу мандрівку на Місяць. Їхня краса була так само відсторонена й мертва, як і місячна.