Патетична соната
Шрифт:
Ще суд не похватився, як вона вже почала.
Боже! Виказати на Жоржика, на неповинного анголика — це злочин, якому міри нема! Як тільки (на Оврама)міг він це зробити! Жоржика, милого хлопчика, що любив шоколадки. Богу молитися, голубів стріляти, навіть мене любив… Пам'ятаєте, він під час маніфестації з даху вистрелив? То він у голуба стріляв, та випадково попав у чоловіка.
В залі похвальний гомін.
Анголик
Голова.Будь ласка, підійдіть ближче до столу.
Зінька.З фронту Жорж прибіг до мене, сердешненький хлопчик. Він убив одного більшовика, то заним гналися, панове. Він так просив, щоб я казала повстанцям, що він мій братик або ж моє дитя, га? У мене серце плакало, їй-богу! Він попросив у мене шоколадку, але прийшов той, що Одноокий. Він шукав їх превосходительство і дуже журився, що вони втекли. Тоді я дала Жоржикові шоколадку і сказала одноокому: бери сина! Спочатку він не повірив, що Жоржик син…
Голова.Чий син?
Зінька.Але я прочитала от цюю посвідку. (Читає)."Даю цю посвідку колишній нашій покоівці Зінаїді Масюковііі на певність того, що я з доручення мого папи генерала Пероцького…" (Читає сю посвідку).
Коли кінчає, в залі буря. Голова дає знак сторожі, щоб вона забрала Зіньку, по тому звертається до Оврама:
— Тобі ми даруєм, якщо ти викажеш більшовика, що лишились у городі. Скажеш?…
Оврам мовчить.
Ні?… Однесіть і розстріляйте!
На сходах Оврамраптом спиняє конвоїрів:
— Стійте! Я скажу… щось. (Коли конвой спиняється, додає).Але перед тим, як сказати, я хочу покурити. За папіросу скажу…
Йому дають папіросу. Він затягується димом. Натягає картузик:
— Несіть!
4
Тим часом в подвальчику Настя. Стоїть. Жде. Рахує краплі, їй уже здається, що це намистини і вона їх ниже на нитку:
— Сімсота… Сімсот перша… Сімсот третя…
VII
1
Знов у Пероцьких. Ніч. Лукателефонує:
— Штаб? Покличте до телефону комгрупи. Товариш Гамар? Говорить начавангарду Лука. Банду розбито. Місто наше. Я в ревкомі. Здобув цікаві документи: рейд-авантюра Пероцького, очевидно, підтримана якоюсь місцевою тайною організацією. Скільки жертв? Чимало. Слухаю… Так… Розумію…
2
У цей час вертаюсь з фронту я. Іду до Луки. Рух радості. Піднесення. Воістину патетична зустріч.
Лука.Здрастуй, брате!
Я.Брате, здрастуй!
Лука.Ти де ж подівся? Після бою? Гасив десь, мабуть, зорі?
Я.Гасив старі. Засвідчую тепер нові, червоні, брате!
Лука.З перемогою? А знаєш, хто зорганізував цей рейд, хто в йому вів перед?… Пероцький, брате!
Підскочила свічка, і зсунулись речі.
У вбитого гайдамаки знайдено листа. Цікавий документ. Ось він. (Читає)."Маршрут: Чорноярські хутори — братам Закрутенкам, Бугаївка — Дмитрові Копиці і т. д. З доручення комітету золотої булави посилаю до вас корнета Пероцького. Допоможіть оружно і кінно", — ціла інструкція, брате. Підпис: "член комітету Чайка". Тепер зрозуміло, чому стільки жертв. Між іншим, сусідку твою, Зіньку, закатовано. Оврама вивезли за город і в глинищах — розстріляли, де падло і різний непотріб. Кажуть, коли посадили — над ямою, він…
На мене пливе щось беззвучне і темне. Свічка тане. Голос Лучин десь далеко ніби смертний мені, напівмертвому, присуд вичитує.
— Луко, зажди! (Хапаюсь я).
Лука.А що?
Я.Свічку треба поправити…
Лука.Свічку?
Я.Нагоріла ж, чи що…
Лука.Він ніби сказав: "Спасибі за похорон! Дав би на чай, та нічого не маю. Та не лайтесь, — каже, — вам за це заплатить пролетарський клас…" А Настя, брате, сестра — збожеволіла… Та ти що? Вже йдеш?
Я.Я?… Ні!.. Хоча так. Я йду. Я піду…
Лука.До себе?
Я.Так. Я піду до себе…
3
Я на сходах. Іду несвідомо. Іду машинально. Куди?… Та ба! Я маю йти до себе. Так. Я піду до себе. Я піду тепер сам до себе, щоб допитати себе про все це. Має бути розмова із самим собою. Так! Мусить бути ще раз розмова людини з самим собою про зраду і про смерть. Перша — про зраду… Стою. Перебираю Луки інформацію, пригадую подробиці зради. Раптом бачу, що я біля Ступаєвих дверей. Вони прочинені. Чую хропіння. Заглядаю.
Захриплий голос:
— Хто?
Я.Скажіть, будь ласка, тут жили Ступай-Ступаненки?…
Голос.Це панночка? Виселено в підвал. А тут тепер зв'язкова команда.
4
І нарешті, мої друзі, фінал. Я під дверима в підвальчик Прислухаюсь. Мій слух тепер такий прозоро-напружений, що я можу чути й чую, як течуть у просторах час і зорі. Я чую, як за дверима в підвальчику капнула крапля.