Патетична соната

Кулиш Николай Гуриевич

Гоп чуки-чуки-чуки, Подивіться, буржуйчики!..

Подивися, увесь світе, і май на увазі, що всього тебе вигаптуємо отакими республіками. Жаль, нема Ілька тепер, щоб теж подивився, як під «Пролетаріями всіх країн, єднайтеся!» виходить «УеСеРеР»! А то він теж був плутався між якоюсь любов'ю та мрією. (До Зіньки).Ну, як вам живеться, товаришко Зіно?

Зінька.Дали б ви мені якусь роботу.

Лука.Дамо! Тепер

робота буде. То й не було за першого етапу революції, коли йшли бої та руйнування! А от за другого буде! Наприклад, тепер: коли будується нове життя, то я думаю, що й про любов можна буде подумати.». Бо любов — це не розвага та й не мрія, як це в Ілька, а теж функція, от! (Показав рукою, аж м'язи випнулися).Функція!.. (Раптом рука розгинається).Стривайте! Зараз засідання ревкому, і мені треба доповісти про новий розподіл функцій у моїх підсекціях… Так сказати, що прапор за годину буде?… Я забіжу, і тоді вже що?… За годину я буду. (Біжить).

Зінька.Заждіть на хвилиночку!.. Ви сказали, що в Ілька любов — як мрія. Яка це мрія?

Лука.Тільки й того, що грає на піянінах, а він зробив з неї мрію.

Зінька.Так це та, що грає? Ви її бачили зблизу коли?

Лука.Ні! Я ще забіжу! (Біжить).

Зінька.Треба буде подивитися на цю мрію…

На берегу сідіт дєвіца…

2

Марина припала до вікна. Ступай нишком од неї ворожить на Євангелії.

Марина (схвильовано).На хвилинку, таток! Сюди! До вікна! По той бік пройшов мужчина, здається, з люлькою. Ти постій і подивись, чи не повернеться він? А я побіжу до вікна в столову. Там краще видно… (Вибігла).

Ступай (постоявши трохи біля вікна, одійшов).Вигадала гратись у Нат Пінкертона… Ну, а я поворожу ще раз, тепер уже востаннє. На євангелію. Ні! Коли вже востаннє, то на «Кобзарі». Що буде, те й буде. Востаннє, Іване! (Діставши «Кобзаря», виймає всі стрічки-закладки, блакитні все та жовті. Кладе книжку на стіл. Тоді врочистий і суворий, кладе на книжку три пальці. Питає).Буде чи не буде Україна?

Марина (вигулькнула з дверей).Ти дивишся, татку?

Ступай.Дивлюся! (По паузі, сам собі).Перший стовбик, тридцять третій рядок. (Розгортає книжку, одшукує місце).«Не вернуться запорожці, не встануть гетьмани, не покриють Україну червоні жупани…» (Гірко хитаючи головою).Цоки-цоки, цок-цок. Невже ж помилився? Невже й справді трюхи-трюхи — тікають старенькі з козачого степу, за обрій на безвік заходять? Похилили списи, як хрести? Ні! Ще раз — і тепер востаннє! Другий стовбик, сьомий рядок.

Марина.Дивися, татку! Здається, він?…

Ступай.А не заважай мені, Маринко! (Розгортає й вичитує).«Згинеш, згинеш,

Україно, не стане й знаку на землі…» (Містичний жах).Дак втретє ж — і тепер уже востаннє. Буде чи не буде?…

3

Марина (з порога другої кімнати. Збуджено).Буде!

Ступай (сердиться).Не жартуй!

Марина.Буде, мій сивенький ворожбите!

Ступай.А ти що — в Піфію обернулась, чи що?

Марина.Коли хочеш, то так. Старі автори переказують, що спочатку Піфія — це була прекрасна молода дівчина. Вона віщувала в церкві на камені Омфалос, що значить — центр землі. На брамі був напис: «Пізнай себе». І я зараз буду віщувати. Омфалос! Українцю, спізнай самого себе! Буде! (Її справді охоплює якесь незвичайне піднесення. До батька).Підійди до вікна і стань! Тільки так стань, щоб з вулиці було непомітно.

Ступай.Навіщо все це?

Марина (удаючи з себе Піфію).Перше, що ти побачиш, скаже тобі — буде чи не буде… По той бік, дивися, стоїть біля тумби мужчина.

Ступай (з гумором).Ну й вибрала!

Марина.Дивися!.. (Грає що є сили кілька акордів з «Патетичної»).

Ступай.Запалив люльку й пішов. Капелюха на потилицю насунув — яка зневага! І це такий герой роману?

Марина.Це од героя! Наше гасло; «Люльку запалено!» Люльку контрповстання. Сьогодні! (Бурхливо грає кілька фрагментів з " Патетичної»).Цоки-цоки, цок-цок. Чуєш, таток? Мої вуса, чуєте? Сивенький чубок? Як мчать наші лицарі з околишніх хуторів?… Ми напоготові. (Встає ще в більшому екстазі).Омфалос! Омфалос! Люльку запаленої (Аж закружляла).Дми тепер, північний, — не згасиш. Ще більше роздмухаєш — дуй. Щоб іскри летіли! (Ударила по клавішах).Омфалос! Запалюйте ж ваші люльки, щоб дим ішов через усі степи вихором до неба! Куріте, аж поки все небо закурите, аж поки не пошле до вас Бог ангола спитати, як у тій казці: «Чого ти хочеш, роде козацький, що куриш і куриш». Своєї держави я хочу (розбіглися коси по спині)під прапором ось!.. (Винесла захованого прапора. Розгорнула в руках).Під цим!..

Ступай (захоплений од прапора).Коли це ти вишила?

Стукіт у двері.

Марина (складає прапора. Спокійно).Можна!

4

Зінька з прапором:

— Вибачте! Чи немає у вас часом такої заполочі? Не вистачило трошечки — на останню букву. (Розгортає прапора).Якщо є, то допоможіть, позичте чи дайте! (Оглядає Марину).