Патетична соната
Шрифт:
Ступай(сердито). Тікайте! Давно пора!
Пероцький.До вас.
Ступай.До мене?
Десь вдарились двері. Брязнуло рушницею.
Голос Одноокого.Невже ж утік? Генеральний ваш ворог? Шукай! На небо лізь, під землю — шукай!
Голос Шапчин.Постав на всіх дверях до самого моря сторожу!
Пероцький.Од смерті, од судьби можна?
Ступай (повагавшись).Будь
Марина (до Пероцького).Де Андре?
Пероцький.Не знаю! Все пропало!
Марина збирається йти. Напинається простенькою хусткою. Дивиться в люстро.
19
Біля входу в будинок Пероцькогостановиться сторожа. Розкладають вогнище. Двоє підводять Андре. Він без шапки.
Конвой.Тут товариш Судьба?
Сторожа.Тут. А що?
Конвой.Таж пардона привели.
Сторожа.Прибийте до стінки!
Конвой.Каже, що втік од білих і має секрет.
Сторожа (оглянувши Андре).Гляди, громадянчику, бо Судьби не обманеш!
Андре ведуть.
20
Грюкають у двері до Ступаїв. Виходить Марина.
Конвой.Тут десь Судьба… Командуючий!
Марина.Він там, нагорі. У генераловій квартирі. Та ось я вас доведу! (І веде).Командуючий шукає генерала. Генерал утік. А ви не знаєте часом, товариші, товариша Юги?
Конвой.Ні! Такого щось не чули.
Марина.Як же! Він теж за більшовиків. Жаль! Ну та я його розшукаю і пришлю до вас.
21
Я підходжу до сторожі:
— Може, ви скажете, де командир переднього партизанського загону…
Сторожа мовчки і підозріло оглядає мене.
Де можна знайти Судьбу?
Сторожа.Дуже любопитний. Ти хто такий?
Я.Я посланець од ревштабу, від Гамаря. (Показую пакетика).
Мені показують нагору.
22
Поминаю
— Вибачте!
Оглядаюсь — вона. Близько. Навіть одступаюсь — так близько. Чую, як у крові вибухає музика (з «Патетичної»), колихають заграви-акорди. Стихло. Голубіють очі.
Вона.Де б з квітами назустріч, а я, бачте, з просьбою. Можна?
Я вслухаюсь в її голос. Мовчу.
Покласти на вашу тріумфальну путь? Мою просьбу?
Я вже по-дурному мовчу.
Вона вас не запинить. Обминете — то підете, потопчете — теж підете.
Я.А як я підніму її?
Вона.Однесіть до поета, що писав мені листа. Він ще живий?
Я.Живий?
Вона.Скажіть, і мчить конем степами? Дороги у вітрів питає? Про дівчину не забув?
Я.Не забув і не забуду. Але він мчав на паличці. Жив мріями. Жив у минулому. Тепер він хоче жити днем прийдешнім. Пересідає на коня.
Вона.На якого?
Я.На якого?… На огняногривого. У революції їх багато.
Вона.Перекажіть, що на його ждала і жде біля української криниці самітна українська дівчина. Він зверне до неї хоч на годину з дороги? Приїде?
Я.Так!
Вона.Перекажіть, що дівчина самітна жде, але не сама. З нею виглядає стара рідна ненька. Виглядає синів своїх із солдатів на вороних, на козацьких конях…
Я.Ці коні вже в музеї.
Вона (спалахнула).Ці наші коні у когось на припоні! Прикуті!. За чужим замком! Іржуть! Дороги просять!.. Невже не чуєте? Невже, скажіте, вам чужа найрідніша і свята ідея національного визволення?
Я.Я «за», але…
Вона.Без «але»! Невже для вас зотліла свячена корогва Богдана, Дорошенка, Мазепи, Калниша і Гонти?
Пауза.
23
Повз нас проходять двоє. Один хвалиться:
— Я за Інтернаціонал, Микешо! І щоб ти знав, за всі мови! Бо всі мови хочу знати і вже трошки знаю.
Микеша.Ану?
Перший.Що ну? Гранд-отель, це тобі що? Орієнбанк, скажи? Аргарний? А націоналізацея?… Прескурант, це тобі що? Гарнітур? Бомонд?… А реквизицея? Пролетарьят, це й ти знаєш — клас, ну а нацея?