Переходимо до любові
Шрифт:
Співав не тільки я. Кривцун теж не спав на посту, він скористався моєю захопленістю і за цей тиждень устиг провести належну агітаційну роботу, яка відразу дала свої плоди. Кривцун красувався в перших рядах і поряд з ним сиділа... Клементина. Така музикально-чутлива дівчина, ясна річ, не могла не почути ультразвуків, що їх пускала в простір істота, іменована Дмитром Чередою. Незбагненно довга шия давала змогу Клементині легко й красиво повертати голову куди завгодно, між іншим, також у той бік, звідки я наближався із своєю Валерією. Великі Клементинині очі вдарилися об мене і мовби аж бризнули слізьми докору, слізьми уявними, глибоко захованими,
Той самий Книшів дзвінок, який я проклинав минулого разу, коли він відірвав мене від Валерії, заганяючи нас після антракту до зали, тепер пролунав мов сигнал для переходу з царства необхідності в царство свободи. В залі погасло світло, ніхто не бачив мене з Валерією: ні Клементина, ні доцент Крижень, коли він удруге вирішив, може, прийти на спектакль. Я міг розпочати велику й повільну мандрівку в пошуках руки Валерії, щоб узятися за неї так, як тоді в машині, але цього разу вже не примусово, під дією сил сторонніх, а примусово-добровільно, сподіваючись на таку саму добровільність і з боку іншої договірної сторони. Зі сцени лунали глибокодумні слова, здається, про те, що довіру можна замінити подарунками, що дрібні подарунки викликають так само дрібну дружбу, що вічне людині доводиться іноді нав'язувати силоміць, що гнів дурня виказується в словах, а гнів мудрого — у вчинках і що добро можливе лише тоді, коли можливі зло й байдужість. А я був проти зла, проти байдужості, я був суцільне добро, бо тримав у своїй руці руку Валерії, і це переносило мене в найпрекрасніший із світів, що будь-коли існували!
Доцент Крижень казав нам колись на лекціях: «Чим тяжчий гніт дійсності, тим тяжче від нього визволитися з допомогою естетичного сприйняття дійсності». Я відчував себе визволеним навіть без допомоги естетичного сприйняття дійсності, тобто Держикраєвого спектаклю, бо ніщо мене тепер не гнітило, я перейшов із царства необхідності в царство свободи.
Але закінчилася перша частина спектаклю, загорілося в залі світло, Валерія висмикнула руку, дійсність нагадувала про себе, а ще більше нагадала вона Кривцуном, який, тягнучи за собою Клементину, причапав до нас і, демонструючи здорове нахабство, миттю причепився до мене:
— Живи і давай жити іншим начальникам, як сказав один начальник. Давай знайом із своєю дівчиною!
Валерія сама простягла йому руку:
— Мене звуть Валерія.
— А я Кривцун... А це — Клементина.
Кривцун дарував Валерії відразу сто вісімнадцять усмішок, на які він був мастак неперевершений, бо ж відомо, що чим більше ледащо, тим воно чарівніше вміє усміхатися, в нього весь талант іде на усміхання. Але дівчата ніколи не вміють відразу з'ясувати, де ледащо, а де чоловік путящий, гіпноз різнокаліберних усмішок діє на них невідворотно, я не встиг спам'ятатися, а вже Валерія стояла коло Кривцуна, забувши, здається, геть про мене, і ждала від цього невдалюги якоїсь мало не мудрості. Ну, а Кривцун не був би сам собою, коли б не використав нагоди: він перетрусив у голові всі свої права, перебрав їх, і перетасував, і швиденько знайшов там право запрошувати дівчину, з якою щойно познайомився, куди-небудь, а що не міг вигадати чогось розумного, то, недовго думаючи, бовкнув:
— Я післязавтрього чергую в дружинницькому патрулі. Приходьте подивитесь.
— А що? — стрельнула на нього оком Валерія.— Це може бути цікаво. Ви, мабуть, мужній і великодушний!
— Страшне діло! — випнув груди Кривцун.
— Знаєш що, голубе,— сказав я Кривцунові ласкаво,— бери Клементину й поведи її за куліси. Вона повинна дати кілька цінних вказівок товаришеві Книшу. Бо ти забув про Клементину й почав організовувати собі глядачів на дружинницьке чергування серед широких народних мас.
— А я маю прав-во! — заявив Кривцун усвоїй манері, яка для Валерії небула відомою і тому могла видатися оригінальною, чи що.
— Домовились. Я теж піду з тобою на чергування. А тепер бувай здоров. Не примушуй Клементину чекати. Клементино, дитинко, скажи йому слово, від якого він стане смирним І безправним.
Я ще тільки ворушив «шариками», щоб якось висловити Валерії свій подив з її неперебірливості, чи що, як вона випередила мене і заявила навіть мовби ображено:
— Чому ви його прогнали? Він же гарний хлопець!
— Кривцун — гарний хлопець? Валеріє!
— Вродливий! — уперто повторила вона.— Ну, згодьтеся, що він справді вродливий хлопець. Такі хлопці подобаються всім дівчатам.
— Всім і завжди? Так ви хотіли сказати? Ну, а мені Кривцун не подобається. Знаєте, що говорив той професор, слова якого про потиск рук я наводив вам при знайомстві? Він сказав: «Краса людини не зводиться до форми, окраски, пропорції— вона і внутрішній світ людини».
— Не морочте мені голови якимось професором,— знизала плечима Валерія,— мені завжди хотілося робити те, що хочеться, а не слухати вигаданих професорів.
— Ну, цей не вигаданий. Щоправда, не професор. А доцент. Доцент Крижень. Здається, ви його знаєте? Йому належить цілий ряд історичних висловлювань. Наприклад, про морозиво: «Ковтаючи морозиво, з'їдаючи цей громадський продукт, турботливо приготований працівниками громадського харчування — суспільними людьми, ви тим самим творите красу своєї власної сутності».
Валерія дивилася на мене трохи налякано. Невже я міг пам'ятати всі висловлювання доцента Крижня? І невже вони всі були такі безглузді, а вона не помітила цього і навіть з'явилася на люди з доцентом, рискуючи бути осміяною так само, як Крижень? Але дівчата ніколи не здаються і не визнають своїх помилок, тобто не самокритикуються.
— Слухайте, Дмитре,— сказала вона мені, вдаючи розгніваність,— я вас прошу...
Але я тим часом навів лад у своїй голові, і вже тепер не збив би мене навіть абсолютний чемпіон світу з боксу.
— Валеріє, дорога, коли б Кривцун запросив вас разом з ним подертися на телевізійну вежу, ви теж подерлися б?
— Цілком можливо.
— Ви що — найдобріша дівчина?
— Цілком можливо. Точно сказати не можу, бо не було ще конкурсу на звання найдобрішої дівчини.
Я розстебнув піджака. Все-таки чоловік іноді повинен помахати трохи руками. Інакше не заспокоїшся.
— Цілий тиждень я витратив на морську самоосвіту,— обережно виводячи Валерію до фойє, сказав я.— Читав навіть про морські злочини. В кримінальному кодексі передбачено двісті п'ятдесят злочинів. Серед них «необережне пошкодження морського телеграфного кабеля» Я впіймав себе на тому, що з дитинства мріяв пошкодити морський телеграфний кабель.