Переслідуваний
Шрифт:
— Сідайте, будь ласка,— промовила вона. — Мене звуть Рінда Ворд, я вас екзаменуватиму. — Вона подала йому руку.
Вражений Річардс потис її.
— Бенджамін Річардс.
— Ви дозволите називати вас Беном? — Вона усміхнулася спокусливою й водночас стандартною усмішкою.
Оглядаючи звабливу дівчину, що виставляла напоказ своє випещене тіло, Річардс відчув саме те символічне бажання, на яке й було розраховане це видовище. Його почала забирати злість. Цікаво, чи почуває вона задоволення від того, що хизується отак перед убогими бідолахами, на яких чекає м'ясорубка розважальних телепрограм.
—
— Дякую,— сказала вона незворушно.
Бен сидів, дивлячись на неї знизу вгору, а вона дивилася на нього згори вниз, і це робило ситуацію ще напруженішою.
— Цей тест має таке саме відношення до ваших розумових здібностей, як медогляд до вашого фізичного стану. Він триватиме досить довго, отже ви обідатимете сьогодні десь близько третьої — якщо витримаєте іспит. — На її вустах грав усміх. — Перший розділ стосується добору слів,— провадила вона. — Ви матимете годину часу від моменту, коли я дам вам оцю брошуру з тестами. Можете звертатися до мене із запитаннями, я відповім у межах дозволеного. Проте це не означає, що допомагатиму вам відповідати на запитання тесту. Зрозуміло?
— Так.
Вона дала йому брошуру. Погляд його уперся в намальовану на обкладинці велику червону руку, обернену долонею до нього. Нижче великими червоними літерами було надруковано: „Заждіть!“ А ще нижче: „Не розгортайте, поки екзаменатор не дасть вам на це дозвіл“.
— Суворі порядочки,— пробурмотів Річардс.
— Ви щось сказали? — Дівчина ледь повела гарно вигнутими бровами.
— Та ні, нічого.
— У брошурі ви знайдете окремий аркуш для відповідей,— говорила вона, мов заведена. — Пишіть чітко, натискайте як слід на олівець. Коли захочете щось виправити, зітріть усе, що написали доти. Якщо не знаєте відповіді, не намагайтесь угадати. Зрозуміло?
— Так.
— Тоді розгорніть брошуру на першій сторінці й починайте. Коли я скажу „досить“, покладіть олівця. Можете починати.
Проте Річардс і далі сидів, неквапливо, нахабно розглядаючи її тіло.
По хвилі вона зашарілася.
— Ваш час минає, Бене. Краще б ви...
— Чому,— спитав він,— вам усім здається, що людина з Південного району — це обов'язково похітливий недоумок?
Вона геть спантеличилася.
— Я... Я ніколи...
— Авжеж, ніколи... — Він усміхнувся і взяв олівця. — Господи, які ж ви тупаки.
Річардс нахилився над тестами, а вона все силкувалася підшукати якусь відповідь на його вибух чи бодай збагнути причину. Мабуть, вона й справді нічого не второпала.
У першому тесті пропонувалося позначити слово, яким можна заповнити пропуск.
„1. Один (одна, одне) .... весни не робить.
а) думка; б) пиво; в) ластівка; г) злочин; д) жодне слово не підходить“.
Річардс писав швидко, рідко зупиняючись, щоб обміркувати відповідь чи ще раз повернутися до неї. Далі йшли вправи на словниковий запас, потім на добір слів, протилежних за значенням. Він закінчив на п'ятнадцять хвилин раніше, проте Рінда не дозволила здати роботу — на цей тест відводилась година, і треба було чекати, поки вона мине. Отож Річардс, відкинувшись на спинку стільця, безцеремонно розглядав майже голе тіло дівчини. Він бачив, що вона воліла б мати на собі халат, і був задоволений з того.
Коли година минула, дівчина дала йому наступний тест. На першій сторінці був зображений карбюратор. А під ним написано:
„Цю річ слід поставити в . . . .
а) газонокосарку; б) телевізор; в) гамак; г) автомобіль; д) не підходить нікуди“.
Третій тест стосувався математичних здібностей. Річардс не дуже тямився на цифрах і, відчувши, що не вкладається в час, став потроху пітніти. І все ж він майже упорався з усіма завданнями. Не вдалося докінчити лише останнього. Рінда Ворд не втрималась і, забираючи в нього брошуру з тестами, всміхнулася ширше, ніж доти.
— З цим ви трохи зашилися, Бене.
— Зате там усе правильно,— сказав Річардс, відповідаючи усмішкою на усмішку. Потім нахилився й легенько поплескав дівчину по крижах. — А тепер прийми душ, рибонько. Ти добряче потрудилась.
Її обличчя спалахнуло від люті.
— Я могла б тебе забракувати!
— Дурниці. Тебе витурили б за це з роботи.
— Забирайся геть. Можеш вертатися в свою чергу,— із злістю промовила вона, відчуваючи, що ось-ось заплаче.
У Бенові зворухнулося щось ніби співчуття, але він притлумив його.
— Бажаю приємно провести вечір,— сказав він. — Візьми свого любчика, чи з ким ти там спиш на цьому тижні, та посидьте гарненько в ресторані, а поки набиватимеш пельку всілякими стравами, згадай про мою доньку, що помирає від грипу в жалюгідній квартирі Південного району, відведеного для таких злиднів, як ми.
Він пішов геть, а зблідла дівчина дивилась услід йому широко розплющеними очима.
На лікареві, що сидів через стіл навпроти Річардса у кабінеті, були окуляри з маленькими товстими скельцями. З його обличчя не сходила бридлива самовдоволена посмішка, яка нагадала Річардсові одного знайомого з дитинства недоумка. Той тип діставав задоволення від того, що, забравшись під лави на шкільному стадіоні, заглядав дівчатам під спідниці й рукоблудив. Річардс і собі ошкірився.
— Згадалося щось приємне? — спитав лікар, одним порухом розгорнувши альбом з психологічними тестами. Перша сторінка була геть усіяна різноманітними плямами. Бридлива посмішка розливалася далі по лікаревому обличчі.
— Так. Ви нагадуєте мені одного давнього знайомого.
— Справді? Кого?
— Не має значення.
— Чудово. Що ви тут бачите?
Річардс глянув на сторінку. Його праву руку охоплював надутий повітрям манжет для заміру кров'яного тиску, до голови було прилаштовано кілька електродів. Дроти, що тяглися від голови та руки, сходились у контактному гнізді пульту керування за спиною у лікаря. На екрані комп'ютерного пульта бігли хвилясті лінії.
— Дві негритянки. Вони цілуються.
Лікар швидко перегорнув сторінку.
— А тут?
— Спортивний автомобіль. Схожий на „ягуар“.
— Вам подобаються автомобілі з бензиновими двигунами?
Річардс знизав плечима.
— В дитинстві я мав колекцію різних моделей.
Лікар щось занотував і перегорнув ще одну сторінку.
— Хвора жінка. Лежить на боці. Тіні на обличчі нагадують тюремні грати.
— А це що, на останній сторінці?
Річардс голосно засміявся.