Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Коли вони досягли розвилки, першої за весь день, Чейз без коливань звернув праворуч, геть від кордону. Незабаром вони вибралися з хащі. Місячне світло осявало хвилясту гряду горбів, порослих травою. Лише подекуди темніли невеликі купи дерев. Страж межі натягнув поводи і пустив коня кроком.
Річард прибрав меч у піхви.
— Що це було? — Запитав він, порівнявшись з Чейзом.
Перш ніж відповісти, вартовий кордону причепив булаву до ременя.
— Нас переслідують тварюки кордону. Коли вони вилізли з лігва, маючи намір тобою поласувати, я встав у них на шляху і злегка попсував їм апетит. Деякі втекли, а ті, що залишилися, слідували за тобою, не виходячи за межі кордону.
— Коли піднялося виття, я за тебе злякався і хотів йти на допомогу, але Зедд і Келен відрадили мене. — Річард подумав, що Чейз розсердиться, але той залишився спокійний.
— Дякую, але більше так не роби. Поки ви стояли і обговорювали це питання, тварюки з кордону мало до вас не дісталися. Зедд і Келен були праві. Наступного разу не сперечайся з ними.
Річард відчув, як у нього горять вуха. Він знав, що Зедд і Келен мали рацію, але від цього було не легше. Що не кажи, а йому все ж довелося залишити друга в біді.
— Чейз, — запитала Келен, — ти сказав, вони до когось дісталися. Це правда?
У невірному місячному світлі обличчя стража кордону здавалося викарбуваним з каменю.
— Так. До одного з моїх людей. Не знаю, до кого саме. — Він відвернувся. Розмова стихла. Ніхто не наважувався перервати мовчання.
Подорожні розбили табір на вершині пагорба, з якого добре проглядалися всі околиці. Якщо хто-небудь і надумає на них напасти, то принаймні не зможе наблизитися непомітно. Чейз з Зеддом розпряглии коней. Річард і Келен розпалили багаття, дістали хліб, сир, сушені фрукти і підвісили над вогнем казанок з м'ясом. Покінчивши господарювати, вони відправилися збирати хмиз. Річард напівжартома зауважив, що удвох вони складають чудову команду. У відповідь Келен ледь помітно посміхнулася і відвела погляд убік. Річард взяв дівчину за руку.
— Келен, якби там була ти, я б неодмінно повернувся, — тихо промовив він, намагаючись висловити цими словами дуже багато чого.
Келен допитливо подивилася йому в очі.
— Будь ласка, Річард, навіть не думай про це.
Вона м'яко забрала руку і пішла до вогнища.
Коли Зедд з Чейзом повернулися, Річард відмітив, що піхви, які погойдувались на плечі стража кордону, порожні: коротка шабля зникла. Не вистачало і однієї з бойових сокир та кількох довгих ножів. Але Чейз не залишився беззбройним, до цього було ще далеко.
Його булава вся була забруднена кров'ю, рукавиці просочилися нею наскрізь. На одязі розповзлися бурі плями. У повному мовчанні він дістав ніж, підчепив величезне жовте ікло, що застрягло між шипами булави, і жбурнув його в темряву. Відмивши обличчя і руки від крові, страж кордону підсів до багаття.
Річард підкинув у вогонь оберемок хмизу.
— Чейз, а що за істоти за нами гналися? І як взагалі хтось може виходити з кордону і входити в нього?
Чейз взяв великий шмат хліба і відправив себе в рот відразу півкуска.
— Їх називають гончими серця. Вони рази в два більше вовка, величезні груди бочкою, голова — як одна суцільна паща, величезна, повна зубів. Скажені. Якого кольору, не знаю. Виходять тільки ночами. Ось так. В цьому лісі так темно, що й не розгледиш, та й зайнятий я був. Ніколи не бачив стільки за раз.
— А чому їх так називають?
Чейз, продовжуючи жувати, похмуро подивився на Шукача.
— Спірне питання. У гончих серця великі вуха і дуже чуйний слух. Кажуть, вони можуть знайти людину по биттю серця. — Річард витріщив очі. Чейз взяв ще шмат і з хвилину мовчки жував. — Інші кажуть, що їх звуть гончими серця тому, що так вони і вбивають. Кидаються на груди. Більшість хижаків тягнеться до горла, але тільки не гончі серця. Їм потрібно твоє серце, і зубів у них для цієї справи достатньо. Серце — перше, що вони пожирають. Якщо псів декілька, вони б'ються через нього.
Зедд поклав собі в миску м'яса і передав черпак Келен.
У Річарда начисто пропав апетит, але він повинен був з'ясувати все.
— А ти, Чейз? Як ти думаєш?
— Ну, — Чейз знизав плечима, — я ніколи не сидів біля кордону по-справжньому тихо, щоб перевірити, почують вони стук мого серця чи ні.
Він відкусив ще шматок і подивився собі на груди. Не перестаючи жувати, страж кордону стягнув з себе важку кольчугу. У ній зяяли дві рвані діри. В сплющених металевих кільцях застрягли зламані кінці жовтих ікол. Шкіряна сорочка наскрізь просякла кров'ю гончих.
— У того, хто це зробив, в череві вже стирчав уламок моєї шаблі, а я в цей час був верхом. — Він подивився на Шукача і підняв брову. — Я відповів на твоє питання?
У Річарда мурашки пробігли по шкірі.
— А як їм вдається виходити з кордону і входити в нього?
Келен простягнула Чейзу ще миску. Той взяв її і продовжив розповідь:
— Вони пов'язані з магією кордону, вірніше, породжені нею. Це, скажімо так, сторожові пси кордону. Вони спокійно можуть входити туди і виходити назад. Кордон не завдає їм шкоди. Але гончаки серця прив'язані до нього і не можуть далеко відходити. З тих пір, як кордон став слабшати, вони забираються все далі і далі. Ось чому останнім часом так небезпечно подорожувати по Соколиній стежці. Якщо б ми вирішили шукати обхідний шлях до Королівських Воріт, на це пішов би ще тиждень. Та стежка, на яку ми недавно звернули, єдина, що веде від кордону. Тепер аж до самого Південного Пристанища жодних відгалужень від Соколиної стежки не буде. Я знав, що неодмінно повинен догнати вас, поки ви не проїхали розвилку, інакше нам довелося б ночувати в лісі. Завтра, при світлі дня, я покажу вам, як слабшає кордон.
Річард мовчки кивнув. Кожен занурився у власні думки.
— Вони рудувато-коричневі, — неголосно сказала Келен. Вона сиділа, спрямувавши погляд на вогонь. — Гончі серця рудувато-коричневі, хутро у них коротке, яке буває на спині у оленя. В Серединних Землях їх тепер можна зустріти всюди. Коли впала друга межа, гончі серця звільнилися від уз. Вони повністю збиті з пантелику і з'являються не тільки вночі, але і вдень.
Всі троє завмерли, намагаючись усвідомити почуте. Зедд, і той на хвилину перестав жувати.
— Непогано, — видихнув нарешті Річард. — Треба думати, в Серединних Землях знайдеться щось і гірше?
Це було не питання, а швидше уїдливе зауваження. Палаючий хмиз тихо потріскував, помаранчеві відблиски полум'я грали на втомлених обличчях мандрівників.
Здавалося, Келен була думками за багато миль звідси.
— Даркен Рал, — прошепотіла вона.
13
Річард сидів далеко від багаття, притулившись до холодної скелі. Мерзлякувато кутаючись у плащ, він дивився в бік кордону. Слабкий вітер доносив крижаний подих гір. Чейз довірив першу варту Шукачеві, другу — Зедду, а собі взяв останню. Келен спробувала було висловити невдоволення з приводу такого розподілу обов'язків, але всі її протести виявилися марними. В результаті дівчині довелося скоритися залізній волі Чейза.