Перше Правило Чарівника

Гудкайнд Террі

Даркен Рал ще мить вивчав Демміні Насса. Потім кивнув.

— Втім, я вже сказав, що все одно дізнаюся правду. Тобі відомо, що я з тобою зроблю, якщо з'ясується, що ти збрехав. Я не терплю, коли мене обманюють. Мені це неприємно.

— Мій пане, — сказав Демміні, бажаючи змінити тему, — що робити з вимогами королеви Мілени?

Рал знизав плечима.

— Скажи їй, що я готовий задовольнити всі вимоги в обмін на шкатулку.

Демміні здивовано втупився на нього.

— Але, мій пане, ти навіть не глянув на список!

Рал відповів з самим невинним виглядом:

— А ось ц-е п-и-т-а-н-н-я дійсно не гідне того, щоб я витрачав

на нього свій дорогоцінний час.

Демміні знову переступив з ноги на ногу. Його шкіряна сорочка заскрипіла.

— Мій пане, я не розумію, навіщо ти граєш з королевою в ці гри. Цей список вимог принижує твоє достоїнство. Ми могли б просто розчавити її, як жирну жабу. Тільки скажи, і я складу свій список вимог, який тебе цілком задовольнить. А королева Мілена ще й пошкодує, що не повела себе як слід.

Рал, трохи посміхаючись, вивчав поглядом порите віспою обличчя вірного помічника.

— У неї є чарівник, Демміні, — прошепотів Рал. Йог блакитні очі засяяли.

— Я знаю! — Демміні стиснув кулаки. — Джіллер. Тільки накажи, мій пане, і я принесу тобі його голову.

— Але як ти думаєш, Демміні, навіщо королеві Мілені знадобився чарівник? — Демміні тільки знизав плечима, і Рал сам відповів на питання: — Щоб оберігати шкатулку, ось навіщо. Вона розуміє, що це і її захист. Якщо ми вб'ємо королеву або чарівника, може з'ясуватися, що вони сховали шкатулку з допомогою магії. Тоді нам доведеться ще витратити час на її пошуки. До чого нам зайва робота? Поки що для мене найпростіше — це підтримувати з королевою хороші відносини. Якщо вона почне завдавати мені клопоту, я знайду спосіб розібратися і з нею, і з чарівником. — Він повільно обійшов труну батька, ведучи пальцями по символах і не відводячи від імені Демміні пильного погляду блакитних очей. — У будь-якому випадку, як тільки я заволодію останньою шкатулкою, її вимоги втратять всякий сенс. — Він підійшов до помічника. — Але є й інша причина, друже мій.

Демміні схилив голову набік.

— Інша причина?

Дарці Рал кивнув, нахилився ближче і знизив голос:

— Демміні, ти вбиваєш хлопчиків до… чи після?

Демміні злегка подався назад і підчепив великим пальцем свій ремінь. Відкашлявшись, він відповів:

— Після.

— Після? А чому після? Чому не до? — Соромливо посміхаючись, запитав Рал.

Демміні уникав дивитися в блакитні очі Магістра. Він втупився в підлогу і переступив з ноги на ногу. Даркен Рал наблизив обличчя і очікувально подивився на свого помічника. Тихо, щоб не почули стражники, Демміні відповів:

— Мені подобається, як вони корчаться.

Усмішка повільно розповзалася по обличчю Рала.

— У цьому й полягає інша причина, друже мій. Я теж люблю дивитися, як вони корчаться, якщо можна так висловитися. Я хочу спершу подивитися, як вона стане корчитися, а вже потім вб'ю її. — Він знову лизнув кінчики пальців і провів ними по губах.

По понівеченому віспою лиці розпливлася розуміюча посмішка.

— Я передам королеві Мілені, що Отець Рал люб'язно готовий прийняти її умови.

Даркен Рал поклав руку Демміні на плече.

— Чудово, друже мій. А тепер покажи-но мені, якого хлопчика ти привів?

Обидва, посміхаючись, попрямували до виходу. Зробивши кілька кроків, Дарка Рал раптово зупинився. Він різко повернувся на каблуках. Зметнувся білий одяг.

— Що це за звук? — Запитав він.

У склепі панувала мертва тиша, що порушувалася лише слабким потріскуванням факелів. Демміні і обидва стражники повільно обвели поглядом величезну залу.

— Ось! — Рал викинув руку вперед.

Троє інших подивились туди, куди він вказував. На мармуровій підлозі лежала самотня біла пелюстка. Лице Рала почервоніло, в очах засвітилась лють. Тремтячі руки з такою силою стиснулися в кулаки, що побіліли суглоби пальців. Блакитні очі наповнилися сльозами гніву. Він так оскаженів, що не міг говорити. Поступово прийшовши до тями, він простягнув руку до білої пелюстки. Пелюстка, немов піднята легким подувом вітру, відірвався від підлоги і попливла до простягнутої руки Рала. Даркен Рал лизнув пелюстку, повернувся до одного з охоронців і наліпив листок йому на лоб.

Величезний стражник флегматично дивився перед собою. Він знав, чого хоче Магістр. Коротко кивнувши, він повернувся і вийшов, на ходу оголюючи меч.

Даркен Рал випростався, пригладивши долонями волосся та одяг. Він глибоко зітхнув, позбавляючись від емоцій. Насупившись, Рал відшукав поглядом тихо стоячого ззаду Демміні.

— Я ж не вимагаю від них нічого більше. Тільки турботи про гробницю мого батька. Їх бажання попереджаються. Вони одягнені, взуті, нагодовані, оточені увагою. Це ж так просто. — Його обличчя прийняло скривджений вираз. — Чому вони своєю недбалістю насміхаються наді мною? — Він подивився на труну батька і знову перевів погляд на обличчя помічника. — Ти знаходиш, що я до них занадто суворий? Так, Демміні?

Холодні очі Насса спохмурніли.

— Недостатньо суворий. Якби ти, мій пане, був не настільки жалісливий, якби ти не дарував їм право на швидку кару, може, інші навчилися б з більшою шанобливістю ставитися до твоїх щирих побажань. Я б не був до них настільки поблажливий.

Даркен Рал неуважно дивився в простір. Він відсторонено кивнув у відповідь. Через деякий час Рал ще раз глибоко зітхнув і вийшов з зали. Демміні крокував поруч з Магістром, охоронець послідував за ними на чималій відстані. Вони йшли довгими коридорами, освітленими невірним полум'ям факелів, піднімалися по гвинтових сходах з білого каменю, знову крокували коридорами, світло в які проникало через вузькі вікна-бійниці. В затхлому сирому повітрі витав запах цвілі. Вони піднялися ще на кілька поверхів. Нарешті потягнуло свіжістю. Уздовж стін через рівні проміжки стояли лаковані дерев'яні столики, на яких красувалися вази з букетами, що наповняли зали легким пахощами.

Даркен Рал підійшов до подвійних дверей, прикрашених майстерною різьбою. Різьба зображала низку пагорбів, порослих деревами. Ззаду пролунали кроки другого стражника, успішно впорався з даними йому дорученням. Демміні потягнув за залізні кільця. Важкі стулки беззвучно відчинилися, і Рал вступив в оббиту дубовими панелями залу. На темній поверхні танцювали фантастичні відблиски, що відкидаються полум'ям безлічі свічок і світильників. Свічники стояли на масивних столах. Дві стіни цілком займали полиці з книгами. У великому каміні гудів вогонь, що зігрівав високу, в два поверхи, кімнату. Тут Магістр ненадовго затримався, бажаючи ще раз звіритися зі стоячим на спеціальній підставці стародавнім рукописом в шкіряній палітурці. Потім Рал зі своїм помічником минули лабіринт залів, більша частина яких також була оббита теплими дерев'яними панелями. Деякі зали були оштукатурені і прикрашені фресками, що зображали пейзажі Д'хари, ліси, луки і бігаючих дітей. Охоронці, як тіні, безшумно слідували за Магістром, пильно оглядаючи пустельні зали та коридори.