Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Бажаючи заспокоїти Еді, Келен тихенько погладила її по руці. Лампа відкидала на білі очі Еді помаранчеві відблиски. Річард не ворушився. М'язи його напружилися.
— У мене з собою була сокира. — Келен закрила очі і опустила голову. Еді продовжувала: — Я намагалася вбити хвата або хоча б відчепити його від себе. Я знала, що якщо не зробити цього, він висмокче з мене всю кров. Але його броня виявилася міцнішою, ніж моя сокира. Я злилася на себе. Хват був самої повільною твариною в проході, але він виявився спритнішим, ніж спляча дурепа. — Еді глянула Річарду в очі. — У мене залишався єдиний спосіб
У будиночку стояла гробова тиша. Річард зустрівся поглядом з Келен. Він прочитав у її очах біль за Еді і побачив відображення власного болю. Він не міг собі уявити, якою треба володіти волею, щоб відрубати власну ногу. Річард відчув, як у нього зводить живіт. Тонкі губи Еді розтягнулися в гіркій усмішці. Одну руку вона простягнула через стіл Річарду, іншою торкнулася Келен. Вона з силою стиснула їм руки.
— Я розповідаю це не для того, щоб ви мене пожаліли, але лише для того, щоб ви самі не стали здобиччю якої-небудь тварини. Впевненість може виявитися згубною. Часом почуття страху служить безпеці.
— Ну тоді нам зовсім нічого не загрожує, — сказав Річард.
Еді кивнула, не перестаючи посміхатися.
— Відмінно. І ще. В проході, на середині шляху, є місце, де стіни кордону сходяться так близько, що майже стикаються одна з одною. Це бути Тіснина. Коли ви підійдете до скелі розміром з будинок, розколотої посередині, це і буде те саме місце. Ви повинні пройти через розлом. Ні в якому разі не обходьте скелю. Навіть якщо вам дуже захочеться це зробити. Там вас чекає смерть. Усередині Тіснини ви повинні триматися між стінами кордону. Це найнебезпечніше місце в проході. — Вона поклала руку на плече Келен, сильніше стиснула руку Річарда і обвела їх очима. — Вони будуть кликати вас з того боку. Вони будуть благати вас прийти до них.
— Хто? — Запитала Келен.
— Померлі… — Еді нахилилася до неї. — Це може бути будь-який з тих, кого ти знала. Твоя мати, наприклад.
Келен закусила губу.
— Це дійсно будуть вони?
— Не знаю, дитя! — Еді похитала головою. — Але я в це не вірю.
— Я теж не вірю, — сказав Річард, намагаючись переконати себе в цьому.
— Відмінно, — проскреготала Еді. — Вір собі. Це допоможе тобі не піддатися на їх умовляння. Тебе буде нездоланно тягнути до них. Але якщо ти підеш туди, то загинеш. І пам'ятай, в тіснині ще важливіше не збитися з шляху. Крок або два в сторону, і ти занадто далеко. Стіни кордону будуть так близько. Ти ніколи не зможеш зробити крок назад. Ніколи.
Річард глибоко зітхнув.
— Еді, кордон валиться. Зедд сказав мені, що відчуває зміни. Чейз говорив, що перш можна було навіть заглянути крізь стіну, а тепер породження підземного світу виходять назовні. Ти думаєш, в тіснині все ще безпечно?
— Безпечно? Я ніколи не говорила, що там безпечно. Багато хто, ведені жадібністю, позбавлені волі, намагалися пройти через тіснину і ніколи з неї не виходили. — Вона нахилилася до Річарда. — Поки кордон існує, існує і прохід. Ви не сходите з стежки. Пам'ятайте про свою мету. Допомагайте один одному, де тільки можна, і ви пройдете.
Еді вдивлялася в його обличчя. Річард повернувся і зустрівся поглядом із зеленими очима Келен. Він не знав, чи зможуть вони вдвох протистояти кордону. Річард добре пам'ятав, що він тоді відчував, як йому хотілося виявитися всередині. В тіснині кордон буде з обох сторін. Він знав, як Келен боїться підземного світу. У неї були на те причини, адже вона вже раз побувала там. З власної волі він ні за що б і близько туди не підійшов.
Річард задумливо наморщив лоба.
— Ти кажеш. Тісніна — в середині проходу. Хіба там немає ночі? Як же ми побачимо стежку?
Спершись на плече Келен, Еді піднялася зі стільця.
— Ходімо, — сказала вона і взяла костур. Вони повільно підійшли до полиць. Тонкі пальці відшукали маленький шкіряний мішечок. Еді розв'язала зав'язку, і щось викотилося їй на долоню.
— Дай руку, — промовила вона, повернувшись до Річарда.
Він підставив долоню. Еді накрила його долоню своєю, і він відчув, як на руку опустилося щось важке. Еді вимовила кілька слів рідною мовою.
— Я сказала, що віддаю його тобі з доброї волі.
Річард побачив, що на долоні у нього лежить камінь розміром з перепелине яйце. Відполірований і гладкий, він був так чорний, що здавалося, ніби він вбирає в себе світло. Річард навіть не міг розрізнити його поверхні. Під глянцевим шаром була чорна безодня.
— Це бути нічним каменем, — промовила Еді рівним скрипучим голосом.
— А що мені з ним робити?
Еді вагалася. Вона кинула миттєвий погляд на вікно.
— Коли бути темно і тобі дійсно знадобиться світло, дістань нічний камінь. Він дасть достатньо світла, щоб відшукати дорогу. Камінь слухається тільки того, хто володіє ним по праву. Тільки якщо попередній господар віддав його по добрій волі. Я скажу Чарівникові, що дала його тобі. Він володіє особливою магією, яка допоможе йому розшукати камінь. Тоді він знайде і тебе.
— Еді, це, напевно, дуже цінна річ, — нерішуче сказав Річард. — Не знаю, чи вправі я прийняти такий подарунок.
— Все цінується, коли приходить потреба. Для людини, вмираючої від спраги, вода дорожче золота. Потопаючому вода — даремний і непотрібний дар. Зараз ти вмираєш від спраги. Я ж прагну, щоб хто-небудь зупинив Дарка Рала. Візьми нічний камінь. Якщо відчуваєш себе зобов'язаним, можеш повернути мені його потім.
Річард кивнув, опустив камінь в шкіряний мішечок і поклав у кишеню. Еді повернулась до полиці і, діставши витончене намисто, простягла його Келен. З двох сторін від маленької круглої кістки були нанизані червоні і жовті бусинки. Келен здивовано подивилася на Еді.
— Точнісінько таке ж, як було у мами, — радісно сказала вона.
Келен підняла копицю каштанового волосся. Еді наділа намисто їй на шию. Келен подивилася на намисто, помацала його рукою і посміхнулася.
— Воно охоронить тебе від створінь підземного світу. А потім, коли ти будеш носити дитину, захистить її і допоможе дівчинці вирости такою ж сильною, як і ти.
Келен обняла стару і міцно притиснула її до себе. Коли вона розтулила обійми, Річард прочитав страждання в її очах. Келен щось сказала на незрозумілій йому мові. Еді посміхнулася і співчутливо погладила її по плечу.