Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Несподівано з темряви випливла чорнильно-чорна брила. Величезний камінь, розколотий посередині.
Тіснина.
Вони притулилися спинами до скелі. Було надто темно, щоб розрізнити стежку або побачити тіні. Вони не могли йти крізь тіснину без світла нічного каменю. Це дуже небезпечно. Один невірний крок спричинить за собою смерть. Скребучий звук ставав все голоснішим, долинав з усіх сторін. Річард дістав з кишені шкіряний мішечок. Розв'язавши його, він витрусив на долоню нічний камінь.
З каменю заструменіло тепле світло, осяваючи ліс, відкидаючи химерні тіні. Річард підняв камінь вище,
Келен здригнулася.
У м'яких жовтуватих променях суцільною стіною стояли тіні.
Їх зібралося не менше сотні і між ними не було ні дюйма. Тіні стояли півколом менше ніж у двадцяти ярдах від Річарда і Келен. Земля була всіяна дюжинами горбатих створінь. Спочатку Річарду здалося, що це каміння. Але це були не камені. Сіра броня захищала їхні спини, а вздовж нижньої краю, біля самої землі, з-під броні стирчали гострі шипи.
Хвати.
Так ось що це був за звук: це їх кігті шкребли по камінню. Хвати рухалися вперед дивною ходою, перевалюючись, їх плескаті тіла гойдалися з боку в бік. Хвати наближалися. Повільно, але неухильно. Деякі були вже в декількох футах від подорожніх.
Раптом тіні заворушились. Вони попливли вперед, дрейфуючи, звужуючи кільце.
Келен застигла на місці, широко розкривши очі і притулившись спиною до скелі. Річард пірнув в тріщину, схопив її за одяг і потяг за собою. Стіни були мокрими і слизькими. У вузькій ущелині йому здалося, що серце підступає до горла. Йому не подобалися вузькі місця. Вони задкували крізь розколину, час від часу обертаючись, щоб поглянути, куди йдуть. Річард тримав у руці нічний камінь, висвітлюючи ідучі позаду тіні. Хвати вже протиснулися в щілину.
Річард чув прискорене дихання Келен, повторюване луною вогкого, обмеженого простору. Вони продовжували задкувати, їх плечі ковзали вздовж кам'яних стін. Сорочки просочилися холодною, липкою вологою. Один раз їм довелося пригнутися і протискатися боком, бо ущелина звузилася і стала майже непрохідною. Опале листя, що якимось дивом залетіло в щілину, відсиріло і виділяло запах гнилі. В ущелині стояв задушливий сморід. Вони продовжували рухатися боком, поки нарешті не опинилися по інший бік скелі. Тіні зупинилися біля входу в ущелину. Хвати не зупинилися.
Одного, що підібрався занадто близько, Річард копнув ногою. Хват, перекинувшись, впав на встелену листям підлогу ущелини. Приземлившись на спину, тварина почало хапати кігтями повітря, клацати і шипіти, звиватися і крутитися. Нарешті він примудрився перевернутися на живіт. Уривчасто заричавши, звір став на лапи і знову кинувся в атаку.
Річард і Келен поспішно розвернулися, збираючись продовжити шлях. Річард підняв нічний камінь, висвітлюючи стежку через тіснину.
Келен судорожно видихнула.
Теплий світло осяяло гірський схил, по якому повинна була йти стежка крізь тіснину. Попереду, наскільки вистачало видно, простягалися гігантські завали. Камені, повалені стовбури, покручені дерева, бруд. По схилу недавно прокотився зсув.
Стежка через тіснину зникла.
Вони зробили крок вперед, щоб краще розгледіти схил.
В очі вдарило зелене світло стіни. Обидва разом відсахнулися.
— Річард…
Келен вчепилася йому в руку. Хвати йшли за ними по п'ятах. Тіні потягнулися в ущелину.
19
Нерівне полум'я смолоскипів відбивалося від рожевого граніту, осяваючи нестійким світлом величезну склепінчасту залу. Повітря підземелля було нерухоме і мертве. До запаху палаючої смоли домішувалося ніжні пахощі троянд. Вже три десятиліття в усипальницю щодня приносили білі троянди. П'ятдесят сім смолоскипів, вставлених в золоті скоби, і п'ятдесят сім букетів, поміщених в золоті вази, символізували роки життя того, хто спочивав тут.
Варто було пелюстці нечутно впасти на білі мармурові плити, як в залі миттєво з'являлися мовчазні слуги. Вони невсипно стежили за тим, щоб в склепі горіли всі факели і щоб жодна опала пелюстка не порушувала похмурої урочистості підземелля. Випадковий недогляд обходився слугам досить дорого. Вдень і вночі біля входу в усипальницю стояли вартові, що наглядали за порядком, які були готові негайно обезголовити винного.
Прислугу набирали з навколишніх селищ Д'хари. Відповідно до закону робота в склепі вважалася почесним обов'язком і давала право на швидку смерть. В Д'харі повільна смерть вселяла жах і була звичайною справою. Щоб слуги своїм базіканням ненароком не потривожили покійного, кожному, удостоєному честі бути прийнятим на роботу, відсікали язика.
У ті вечори, коли Магістр бував у себе, в Народному Палаці, він незмінно відвідував усипальницю. Ні слугам, ні стражникам не було дозволено бути при цьому присутніми. До кінця дня слуги замінили чадячі факели і ретельно перевірили всі троянди. Адже кожний згаслий факел, кожна пелюстка, що падала в найвищій присутності, означали негайну смерть.
Посеред зали, підтримувана невисокою колоною, стояла труна. Опора губилася в напівтемряві, і від цього здавалося, ніби сяюча позолотою труна ширяє в повітрі. Бічні стінки труни були покриті таємничими знаками. Такі ж знаки були висічені і на стінах. Знання, передане від батька до сина. Вказівки, як проникнути в підземний світ і повернутися назад. Вказівки на давно забутою мовою, зрозумілі, окрім сина, лише жмені обраних. Ніхто з них, окрім сина, не жив в Д'харі. Всіх д'харіанців, які знали древню мову, давно відправили в царство мертвих. Скоро за ними підуть і інші, що залишилися в Серединних Землях.
Прислугу і стражників відіслали. Магістр прийшов провідати батька. Його охороняла особиста варта. Два охоронці мовчки стояли по обидві сторони масивних дверей, вкритих майстерною різьбою. Поверх шкіряного облачення блищали тонкі металеві кольчуги. На оголених передпліччях грали м'язи. Трохи вище ліктів загрозливо виблискували сталеві браслети з шипами — зброєю для ближнього бою.
Даркен Рал пробіг чутливими пальцях по знаках на гробі батька. Струнку фігуру Магістра приховувало довге бездоганно біле вбрання. Спереду від коміра спускалися кінці вузької, розшитої золотом стрічки. Магістр не носив інших прикрас, крім кривого кинджала, прибраного в золоті піхви. Піхви були покриті магічними знаками, оберігаючими власника кинджала від недобрих духів. Найтоншої роботи перев'язь була сплетена з золотого дроту. Прекрасне світле волосся спадало Ралу на плечі. Його блакитні очі здавалися до болю прекрасними. Риси обличчя були бездоганні.