Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Річард двічі натикався на тіні, нерухомо висіли над стежкою. Здавалося, вони не помічали його. Річард летів вперед, виставивши перед собою меч. Тіні з виттям розчинялися в повітрі. Хоча у них вже не було облич, вони здавалися здивованими.
Не сповільнюючи ходу, він пройшов розколину, стусанами відкидаючи хапал. Річард зупинився перевести дух. Він відчував величезне полегшення: сліди Келен не обірвалися. Тепер, на лісовій стежці, розрізнити їх буде важче, але це неважливо. Він знає, куди направляється Келен. Знає, що вона благополучно минула Тіснину. Річарду хотілося кричати від радості: Келен жива.
Він знав,
Річард біг по стежці, тримаючи меч — і гнів — напоготові. Він не втрачав часу на пошуки слідів, але коли опинявся на м'якому або покритому брудом ділянці грунту, сповільнював крок і поглядав на землю. Минувши порослу травою галявину, він вискочив на вузьку піщану дорогу, поцятковану слідами, і подивився вниз. Те, що він побачив, змусило його різко зупинитися, у Річарда підкосилися коліна. Стоячи рачки, він мовчки дивився на сліди. Очі його широко розкрилися.
Поверх сліду Келен відбився чоловічий черевик, рази в три більше, ніж її нога. Сумнівів не залишалося: тут пройшов останній з Кводу.
Гнів підкинув Річарда в повітря. Він стрімголов кинувся вперед. Скелі і дерева злилися в одну суцільну пляму. Його єдиною турботою було не збитися зі стежки і не вбігти в кордон. Не зі страху за себе, але тому, що якщо він загине, то нікому буде допомогти Келен. Він задихався, повітря обпалювало легені. Гнів магії змусив його забути про втому, про нестачу сну.
Видершись на вершину скелястого уступу, Річард побачив Келен. Він завмер. Келен стояла ліворуч, спиною до скелі, напівпригнувшись. Перед нею, праворуч від Річарда, стояв останній з Кводу. Гнів почав змінюватися жахом. Шкіряна сорочка вбивці блищала від вологи. Світле волосся приховував капюшон кольчуги. Він заніс меч і видав бойовий клич.
Він хоче вбити Келен.
Лють затуманила Річарду свідомість.
— Ні, — скажено скрикнув він, стрибаючи зі скелі. Ще в повітрі він обома руками заніс над головою Меч Істини. Торкнувшись ногами землі, Річард підскочив. Клинок зі свистом розтяв повітря. Противник обернувся. Побачивши меч Річарда в замаху, він в одну мить підняв свій, щоб відбити удар. Сухожилля на його зап'ястях захрустіли від напруги.
Річард, ніби уві сні, дивився, як опускається його меч.
Він вклав у цей удар всі свої сили. Меч летів все швидше, все вірніше. Невідворотно. Магія скипіла разом з поривом Шукача. Річард перевів погляд з меча противника на його крижані блакитні очі. Меч Істини слідував за поглядом Шукача. Він почув власний крик. Противник уже підняв меч над головою, щоб відбити удар.
Річард не бачив нічого, крім противника. Гнів магії вирвався на свободу, і ніяка сила вже не могла перешкодити Річарду пролити кров. Він втратив розум, забув всі інші прагнення, інші цілі. Він був смертю, що проникала в життя.
Час ніби зупинився. Не відводячи погляду від блакитних очей противника, Річард чітко бачив боковим зором, як Меч Істини, подолавши здавалося нескінченну відстань, торкнувся ворожого меча. Він побачив у всіх подробицях, як ворожий меч повільно, дуже повільно розлетівся на розпечені осколки, як важкий клинок, перевертаючись, піднявся в повітря, як блиснуло на сонці лезо. Меч Шукача, що направлявся силою магії і силою гніву, опустився на противника, торкнувся кольчуги, примусивши голову злегка відхилитися, розрубав метал і опустився до блакитних очей. Металеві розрубані кільця дощем посипалися на землю.
Повітря наповнилося кривавим туманом. Річарда охопило збудження. Він бачив, як безладно змішалися від удару клапті світлого волосся, кістки, мозок. Як меч прокладає собі дорогу крізь червоне повітря, розсікаючи понівечені осколки черепа, продовжуючи шлях. Як осідає понівечене тіло, наче втративши кістки. Як воно падає на землю. Краплі крові злетіли в повітря і дощем пролилися на Річарда. Він відчув гарячий, п'янкий смак у роті. Нові краплі крові, величезні і в'язкі, впали на землю. Шматки кольчуги і осколки меча, що розлетівся на друзки, все падали і падали. Все навколо забарвилося з яскраво-червоний колір.
Носій смерті стояв над поваленим ворогом, залитий кров'ю. Він відчував невідомі раніше відчуття. Річард задихався від захвату. Виставивши перед собою меч, він озирнувся в пошуках нової загрози. Її не було.
І тоді світ раптом вибухнув.
Річард знову став розрізняти предмети. Він побачив широко розкриті очі Келен, і тут біль кинула його на коліна і зігнула навпіл.
Меч Істини випав у нього з рук.
Річард раптом усвідомив те, що сталося. Він вбив людину. Ні, гірше: він вбив ту людину, яку хотів убити. Неважливо, що він захищав іншого. Він хотів убити. Він жадав цього. Він нікому не дозволив би стати на своєму шляху.
Образ меча, розсікаючого голову противника, знову і знову спалахував в його мозку. Річард не міг від цього позбутися.
Пекуча біль, рівної якій Річард досі не відчував, змусила його схопитися за живіт. Він розкрив рот, але не зміг видати ні звуку. Він мріяв втратити свідомість, лише б позбавитися від болю, але і цього не міг зробити. Нічого не міг. Все зникло. Залишилася тільки біль. Як раніше не існувало нічого, крім спраги вбивства.
Біль позбавила його навіть зору. У кожному мускулі, в кожному органі його тіла палахкотіло полум'я, пожираючи його, виганяючи повітря з легенів. Він корчився в передсмертних судорогах. Річард повалився на бік, підтягнувши коліна до живота. Нарешті пролунав крик болю, як раніше — крик гніву. Річард відчув, що життя залишає його. Крізь біль і сум'яття він зрозумів, що, якщо зараз це не припиниться, він назавжди втратить розум. Більш того, він втратить і життя. Магія меча руйнувала його. Раніше Річард і подумати не міг, що існує такий біль. Тепер він не уявляв собі, що колись її не було. Річард відчував, як страждання позбавляє його розуму, і мовчки благав про смерть. Якщо ніщо не зміниться, і швидко, то він її отримає.
І тут, в передсмертному тумані, він усвідомив і зрозумів цей біль. Біль була подібна гніву. Вона розтікалася по ньому так само, як і гнів меча. Річарду було добре знайоме це відчуття: магія. Розпізнавши магію, він негайно спробував знайти владу над болем. Як над гнівом. Він знав, що повинен перемогти біль або померти. Річард сперечався сам із собою, доводячи необхідність свого страшного вчинку. Та людина прирекла себе на смерть сама: адже він збирався вчинити вбивство.
Нарешті Річард приборкав біль, як раніше приборкав гнів. Прийшло полегшення. Він виграв обидві сутички. Біль зникла.