Перше Правило Чарівника
Шрифт:
На свій подив, він опинився віч-на-віч з жінкою, яка в цей момент повернулася до нього.
Обидва злякано скрикнули і виставили вперед зморшкуваті руки.
— Хто ти? — Запитав Зедд, подавшись уперед і вдивляючись в її білі очі.
Жінка встигла підхопити свій костур до того, як той упав на підлогу, і поставила його на місце.
— Я бути Еді, — відповіла вона скрипучим голосом. — Ну і налякав же ти мене! Ти прокинувся раніше, ніж я очікувала.
Зедд поправив балахон.
— Скільки
Еді, насупившись, оглянула його з голови до ніг.
— Судячи по тобі, занадто багато.
Фізіономія Зедда зморщилася в усмішці. Він, в свою чергу, окинув Еді пильним поглядом.
— Ти дуже мила і гарна собою, — констатував Зедд. Він з поклоном підхопив її руку і легенько поцілував, потім гордо розправив плечі і направив кістлявий палець в небо. — Зеддікус Зул Зорандер, ваш покірний слуга. — Він нахилився вперед. — Що з твоєю ногою?
— Нічого. Вона бути чудовою.
— Ні, ні, — насупившись, показав він. — Не з цією, з іншою.
Еді подивилася вниз, потім перевела погляд на Зедда.
— Вона не доходить до землі. Що з твоїми очима?
— Ну що ж, сподіваюся, урок пішов тобі на користь, в тебе залишилася тільки одна нога. — Обличчя Зедда знову розпливлося в усмішці. — А з моїми очима те, — продовжив він жалібним голосом, — що вони занадто довго голодували, а тепер бенкетують.
Еді посміхнулася легкою усмішкою.
— Чи не хочеш тарілочку супу, Чарівник?
— Я вже думав, ти ніколи не запропонуєш, чаклунка.
Він попрямував слідом за нею до казанка, що висів над вогнем, і допоміг віднести до столу дві миски супу, які налила Еді. Притуливши милицю до стіни, Еді опустилася на стілець навпроти нього, відрізала по товстому шматку хліба і сиру і передала їх через стіл. Зедд схилився над мискою і жадібно взявся за їжу, але після першої ложки супу зупинився і подивився в її білі очі.
— Цей суп готував Річард, — сказав він рівним голосом. Ложка застигла, не донесена до рота.
Еді відламала шматок хліба і вмочила його в суп, дивлячись на чарівника.
— Це бути правдою. Ти бути щасливчиком, мій не був би таким смачним.
Зедд опустив ложку в миску і озирнувся.
— А де він?
Еді відкусила шматок хліба і жувала, спостерігаючи за Зеддом. Проковтнувши, вона відповіла:
— Вони з Матір'ю-сповідницею вирушили через прохід в Серединні Землі. Але він знає її тільки як Келен, вона все ще приховує від нього правду. — Еді розповіла Чарівникові про те, як до неї прийшли Річард і Келен, шукаючи допомоги для своїх поранених друзів.
Зедд взяв в одну руку хліб, в іншу — сир і тепер, слухаючи Еді, по черзі відкушував від обох шматків. Він здригнувся, дізнавшись, що його годували рідкою кашею.
— Річард велів передати, що не зміг тебе дочекатися, — сказала вона, — але він знає, що ти зрозумієш. Шукач залишив мені доручення для Чейза. Він повинен повернутися і готуватися до того, що кордон впаде й сюди хлинуть війська Рала. Він так шкодував, що не знає, в чому полягатиме твій план, але боявся, що зволікати не можна.
— Так і є, — зітхнувши, відповів Чарівник. — Він в мій план не входить.
Зедд від усієї душі налягав на їжу. Покінчивши з супом, він попрямував до казанка і налив собі ще одну повну миску. Він запропонував супу і Еді, але та не доїла і першу порцію, бо не спускала очей з чародія. Коли Зедд сів за стіл, вона передала йому ще хліба і сиру.
— У Річарда є від тебе таємниця, — тихо промовила вона. — Якщо б справа не стосувалося Рала, я не стала би про це говорити, але мені здається, ти повинен знати.
Світло лампи падало на зморшкувате обличчя і сиве волосся, і від цього чарівник здавався ще тоншим і слабшим. Він взяв ложку, подивився на суп і знову підняв очі на Еді.
— Ти добре знаєш, що у всіх є свої секрети. У чарівників — більше, ніж у кого б то не було. Якщо б ми знали всі чужі таємниці, це був би дуже дивний світ. Крім того, зникло б задоволення їх відкривати. — Губи старого розпливлися в усмішці, очі заблищали. — Але я не боюся секретів тих, кому довіряю, а їм не треба боятися моїх. Це частина того, що називають дружбою.
Еді відкинулася на спинку стільця, білі очі втупилися в Чарівника, посмішка повернулася.
— Заради нього я сподіваюся, що він виправдає твоє довіру. Мені б не хотілося прогнівити чародія.
Зедд знизав плечима.
— Що стосується чарівників, то я нешкідливий.
При світлі лампи Еді придивилася в його очі.
— Це бути брехнею, — прошепотіла чаклунка скрипучим голосом.
Зедд відкашлявся і вирішив змінити тему.
— Мені здається, шановна пані, я повинен подякувати вам за турботу.
— Це бути правдою.
— І за те, що ти допомогла Річарду і Келен, — він озирнувся і показав дерев'яною ложкою на Чейза, — і за стража кордону. Я твій боржник.
— Може, якось і ти зробиш мені послугу. — Усмішка Еді стала ширшою.
Зедд закатав рукави і продовжував поглинати суп, але вже не настільки жадібно, як спочатку. Обидва стежили один за одним. В осередку тріщали поліна, зовні цокотіли комахи. Чейз спав.
— Давно вони пішли? — Запитав нарешті Зедд.
— Це бути сьомим днем з тих пір, як вони залишили тебе і стража кордону на моє піклування.