Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Птахолов подивився в очі Келен. Та зрозуміла, що він звик до страху, з яким люди зустрічали його погляд. Вона сама звикла до подібного відношення. Цього разу він не побачив страху.
— Мати-сповідниця, ти ще не вибрала собі чоловіка? — Спостерігаючи за нею, він ніжно погладжував голову яструба.
Келен зрозуміла, що їй не подобається його тон. Він відчував її.
— Ні. Ти пропонуєш себе?
— Ні. — Він злегка посміхнувся. — Прошу пробачення. Я не хотів образити тебе. Чому з тобою немає чарівника?
— Всі чарівники, окрім двох, мертві. Один продав свої послуги королеві.
В очах його блиснуло співчуття, але тон залишався таким же різким:
— Сповідниці небезпечно подорожувати одній.
— Так, а ще небезпечніше знаходитися поблизу від сповідниці, якій щось дуже необхідно. З того місця, де я сиджу, ти здаєшся в більшій небезпеці, ніж я.
— Можливо, — відповів він. — Можливо. Він справжній Шукач? Названий Чарівником?
— Так.
— Багато років пройшло з тих пір, як я бачив останнього Шукача, — кивнув Птахолов. — Шукач, який не був справжнім Шукачем, одного разу сюди заходив. Він убив моїх людей, які не дали йому те, що він хотів.
— Мені шкода їх, — сказала Келен.
— Не варто їх жаліти. — Птахолов повільно похитав головою. — Вони померли швидко. Пожалій Шукача. Він помирав повільно. — Яструб, втупившись на неї, моргнув.
— Я ніколи не бачила самозваного Шукача, але я бачила цього в гніві. Повір мені, ти і твій народ не повинні давати йому приводу оголити меч Істини. Він знає, як управляти магією. Я бачила, як він вражав навіть злих духів.
Птахолов якусь мить вивчав Келен, намагаючись відчути, чи правду вона говорить.
— Дякую за попередження. Я запам'ятаю твої слова.
— Ви вже закінчили загрожувати один одному? — Вступив в розмову Річард.
— Я думала, ти не розумієш їхньої мови. — Келен здивовано втупилася на нього.
— Не розумію. Але бачу очі. Якби погляди могли метати блискавки, ця хатина давно б уже згоріла.
Келен повернулась до Птахолова.
— Шукач хоче знати, чи закінчили ми погрожувати один одному.
Той подивився на Річарда і перевів погляд на Келен.
— Він не дуже терплячий, правда?
Келен кивнула.
— Я й сама йому про це говорила. Він це заперечує.
— З ним, мабуть, непросто подорожувати.
— Зовсім ні! — На обличчі Келен нарешті з'явилася усмішка.
Птахолов посміхнувся у відповідь і подивився на Річарда.
— Якщо ми вирішимо не допомагати тобі, скількох з нас ти вб'єш?
Келен перевела його слова.
— Жодного.
— А якщо ми вирішимо не допомагати Даркену Ралу, скількох вб'є він? — Задаючи питання, Птахолов дивився на яструба.
— Рано чи пізно — багатьох.
Птахолов перестав гладити яструба і подивився на Річарда проникливим поглядом.
— Можна подумати, ти переконуєш нас допомагати Даркену Ралу.
Річард посміхнувся.
— Якщо ви вирішите не допомагати мені і залишитися в стороні, як би нерозумно це не було, це ваше право, і я не зачеплю нікого з вашого Племені. А ось Рал зачепить. Я продовжу свій шлях і буду боротися з ним. Якщо буде потрібно, до останнього подиху.
Його лице прийняло загрозливий вираз. Він подався вперед.
— Якщо ж, з іншого боку, ви вирішите допомагати Даркену Ралу, а я переможу, я повернуся і… — Він швидко провів пальцем по горлу. Цей жест не потребував перекладу.
Птахолов сидів з кам'яним обличчям, не знаючи, що відповісти.
— Ми хочемо одного: щоб нас залишили в спокої, — нарешті сказав він.
Річард знизав плечима і опустив очі.
— Я можу це зрозуміти. Мені теж хотілося одного: щоб мене залишили в спокої. — Він підняв очі. — Даркен Рал вбив мого батька, а тепер посилає злих духів, які переслідують мене. Він посилає людей, які намагаються вбити Келен. Він руйнує кордон, щоб вторгнутися на мою батьківщину. Його прислужники поранили двох моїх кращих друзів. Вони лежать в летаргії, майже мертві, але принаймні вони будуть жити… якщо тільки не загинуть наступного разу. Келен розповіла мені, скількох він убив. Діти… Від цих оповідань у тебе защеміло б серце. — Він кивнув. Його голос знизився до шепоту: — Так, друже мій, мені хотілося б одного: щоб мене залишили в спокої. У перший день зими, якщо Даркен Рал отримає ту магію, яку шукає, він отримає силу, протистояти якій не зможе ніхто. Тоді буде занадто пізно. — Його рука лягла на руків'я. Келен широко розкрила очі. — Якщо б тут, на моєму місці, був Рал, він дістав би цей меч і отримав би або твою допомогу, або твою голову. — Річард прибрав руку. — Ось чому, друже мій, я не можу заподіяти вам зло, якщо ви вирішите не допомагати мені.
Якийсь час Птахолов сидів нерухомо.
— Тепер я розумію, що не хочу мати ворогом Даркена Рала. Або тебе. — Він підвівся, підійшов до дверей і відпустив яструба в небо. Потім знову опустився перед ними. — Ти, здається, дотримуєшся Істини, але я ще не можу сказати це напевно. І ще мені здається, що, хоча ти шукаєш нашої допомоги, ти і сам хочеш нам допомогти. Я вірю, що в цьому ти щирий. Мудрий той, хто шукає допомоги, допомагаючи сам, а не користується обманом та погрозами.
— Якби я хотів отримати вашу допомогу обманом, я міг би дозволити вам вважати себе духом.
Птахолов посміхнувся.
— Якби ми скликали раду, ми б зрозуміли, що ти не дух. Мудрець подумав би і про це. Так що ж змусило тебе сказати нам правду? Ти не хотів обманювати нас чи боявся?
— Чесно? І те, й інше, — усміхнувся Річард.
Птахолов кивнув.
— Дякую за правду.
Річард розправив плечі, глибоко зітхнув і нарешті запитав:
— Ну так що, Птахолов, я розповів тобі свою історію. Тобі судити, правда це чи ні. Час працює проти нас. Ти допоможеш?
— Це не так просто. Народ чекає моїх вказівок. Якби ти просив їжу, я сказав би: «Дайте йому їжу», і вони послухали б мене. Але ви просите про раду. Це інша справа. Рада провидців — це шестеро старійшин, з якими ви говорили, і я сам. Вони старі, а зачить вірні традиціям минулого. Чужоземцеві ніколи не дозволялось скликати раду і тривожити духів наших предків. Скоро ці шестеро приєднаються до духів предків, і вони не можуть дозволити, щоб їх закликали на прохання чужака. Якщо вони порушать традицію, то тягар наслідків ляже на них. Я не можу наказати їм зробити це.