Перше Правило Чарівника
Шрифт:
— Ти впевнений, Карл? — Хрипко запитав він. — Можу я довірити тобі своє життя?
— Я приніс тобі клятву вірності, Отець Рал. Навіки.
Глибоко зітхнувши, Рал закрив очі. На обличчі проступив піт, біле облачення прилипло до тіла. Рал відчув жар, що йшов від тигля. Він додав магічного вогню, не даючи охолонути вмісту тигля.
Магістр почав тихо, співуче вимовляти на стародавній мові слова заклинань. Чари і закляття наповнили Сад примарними шерехами. Рал відчув, як у ньому наростає могутність. Спина його вигнулась. Він затремтів. Тепер
Блакитні очі злегка прочинилися, в них спалахнуло безумство пристрасті. Дихання переривалося, руки злегка тремтіли. Він втупив у хлопчика погляд.
— Карл, — хрипко прошепотів він, — я люблю тебе.
— Я люблю тебе, Отче Рал.
Рал повільно опустив повіки.
— Затисни ріг губами, хлопчику мій, і тримай його міцно.
Карл послухався. Рал вимовив останнє заклинання. Серце його скажено забилося. Смолоскипи сичали і розкидали білі іскри. Їх тріск зливався зі словами заклинання.
І тоді він вилив вміст тигля в ріг.
Очі Карла злякано відчинилися, він одночасно вдихнув і зробив судомний ковток. Розплавлений свинець потік в його горло, спалюючи нутрощі.
Рала била дрож. Він розтиснув руки. Порожній тигель впав на землю.
Магістр перейшов до наступного кола заклинань, які відправляли дух хлопчика в підземний світ. Він вимовляв слова, одне за іншим, в належній послідовності, відкриваючи шлях до підземного світу, відкриваючи безодню, темну порожнечу.
Руки Магістра зметнулися вгору і навколо нього закружляли чорні тіні. Гучні завивання наповнили нічне повітря жахом. Даркен Рал підійшов до холодного кам'яного вівтаря, став на коліна, простяг над ним руки і опустив голову. Він говорив на стародавній мові слова, які повинні були пов'язати його з духом хлопчика. Швидко вимовивши необхідні заклинання, Рал піднявся. Він стояв, вперши в боки стислі кулаки. Обличчя його палало. З тіні виступив Демміні Насс.
Рал спрямував на нього нерухомий погляд.
— Демміні, — хрипко прошепотів він.
— Мій пане, — відповів той, нахиливши голову.
Рал підійшов до Демміні. По його лиці стікали струмки поту.
— Відкопай його тіло і поклади на вівтар. Візьми відро води. Обмий його. — Він подивився на короткий меч, що висів у Демміні на поясі. — Розколи йому череп. Це все. Коли закінчиш, можеш вийти і почекати в Саду.
Він провів руками над головою Демміні. Повітря навколо поплило і затремтіло.
— Це заклинання охоронить тебе. Чекай тут. Перед світанком я повернуся. Ти мені знадобишся. — Рал відвернувся, занурений в думки.
Демміні зробив все, як велів Магістр. Поки він займався брудною роботою, Даркен Рал, немов у трансі, повторював співучі дивні слова, похитуючись з боку в бік.
Демміні витер меч і прибрав його в піхви.
— Ненавиджу цю частину, — пробурмотів він. Кинувши останній погляд на Рала, Демміні повернувся і відійшов у тінь, залишивши Магістра наодинці з його заклинаннями.
Даркен Рал, глибоко дихаючи, встав позаду вівтаря. Він різко викинув руку до заглиблення для вогнища, і язики полум'я з ревом зметнулися вгору. Рал простяг вперед руки, стискаючи пальці, і залізна чаша піднялася з постаменту, повільно попливла в повітрі і опустилася на вогонь. Діставши з піхов кривий кинджал, він поклав його на мокрий живіт хлопчика, скинув з себе одяг і відкинув його ногою. Піт покривав струнке тіло, струмками біг по шиї.
Під гладкою, пружною шкірою виступали треновані м'язи. Зліва від живота до коліна спускалися потворні шрами. Там його торкнулося полум'я, надіслане старим чарівником, чарівний вогонь, який поглинув батька. Даркен Рал стояв тоді по праву руку батька. Полум'я лизнуло і його, обпаливши магічним болем.
Це було полум'я, не схоже ні на яке інше: пекуче, обпалююче, всеохоплююче, живе, і він кричав до тих пір, поки не пропав голос.
Даркен Рал лизнув кінчики пальців і простягнув руку, щоб змочити виступаючі шрами. Як йому хотілося зробити це тоді. Як хотілося позбавитися від жаху безперервного болю.
Але лікарі не дозволяли. Говорили, що він не повинен чіпати опік, і зв'язували йому руки. Рал лизнув пальці і провів ними по губах, намагаючись зупинити сльози, відігнати образ батька, спаленого живцем. Місяцями він кричав, задихався, благав дозволити йому доторкнутися до опіків і полегшити біль. Але йому не дозволяли.
Як він ненавидів того чародія. Як бажав вбити його. Як жадав, дивлячись Чарівникові прямо в очі, запустити пальці в живу плоть і вирвати звідти серце.
Даркен Рал відняв руку від шрамів і, взявшись за ніж, відігнав спогади. Тепер він чоловік. Тепер він Магістр. Він повернувся думками до сьогодення. Сказавши потрібні заклинання, він занурив ніж в тіло хлопчика.
Рал обережно вийняв серце і опустив його в чашу з киплячою водою. Потім витягнув мозок і кинув туди ж. Нарешті відрізав яєчка і теж поклав їх в чашу. Рал опустив ніж. Кров змішалася з потом, що покрив його тіло. Кров капала у нього з ліктів.
Рал поклав руки на тіло і закликав до духів. Потім підняв обличчя до темних вікон, закрив очі і почав творити заклинання. Він чітко пам'ятав кожне слово і виголошував їх одне за іншим, рівно, без пауз, в потрібні моменти розмазуючи по грудях кров. Обряд тривав близько години.
Прочитавши заклинання, вибиті в усипальниці батька, Даркен Рал підійшов до магічного піску. Він нахилився і долонями розрівняв поверхню. Закривавлені руки вкрилися білою кіркою піску. Магістр присів на навпочіпки і почав ретельно креслити чаклунські знаки, що розходилися з центру подібно радіусам і розгалужувалися складними переплетеннями. Довгі роки присвятив Даркен Рал вивченню магічних фігур. Будь-яка, сама незначна помилка негайно спричинила б за собою його смерть. Він зосередився. Довге світле волосся обвисло брудними клаптями. Лоб прорізали глибокі зморшки. Рал напружено працював, додаючи все нові й нові лінії, штрихи, дуги. Все в суворій послідовності. Наближалася північ.