Побачити Алькор
Шрифт:
— Кажи, які твої умови.
— Правда ж, Бекі мене не здавала? — Мармура присіла біля Лавра і спробувала зазирнути йому в очі.
Він зустрів її погляд своїм і вкотре зауважив, що у великих очах дівчини присутня якась дивна ваблива магія. Він доклав зусилля, щоби ці очі не затягнули його у своє задзеркалля, і сказав:
— Правда. Які умови?
— А я знала, знала, знала, що Бекі мене не здавала! — переможно застрибала Мармура. — Бекі —
— Не здавала. Ти правильно здогадалась. Але ти почала про умови, кажи.
— Але це будуть справжні умови, дорослі, — дівчина хитро примружилась.
— Я інакших й не очікую.
— Правда?
— Truth.
— Перша умова: я хочу за неї три тисячі доларів. Готівкою.
— Ого, круто. Дорогоцінний матеріал?
— Ні, вона не дорогоцінна. Але дуже древня. Стопудовий антикваріат.
— Добре, припустимо. А друга умова?
— Ви зі мною одружуєтесь.
«Оп-па! — подумав Лавр. — Це ж зараз у директорському кабінеті всі під столи попадали».
Ще вчора, перед приїздом Корецьких, у кімнаті для відпочинку встановили відеокамеру. Його розмову з дівчиною тепер транслювали на директорський лептоп. Лавр відчув, що червоніє.
— Наталю, ти мене шокувала.
— Невже?
— Ти ж казала, що ти лесбіянка.
— Я так приколювалася. Мені лесбіянство до одного місця. Ніякого кайфу.
— А Інні Корецькій? Теж до одного місця?
— Бекі? — Мармура посміхнулась. — Бекі мене любить. Бекі буде страждати.
— От бачиш.
— Страждання вдосконалюють людину.
— Ти жорстока.
— Це не я жорстока, це життя жорстоке, — впевнено заявила дівчина. — А що це ви раптом так за Бекі запереживали? Вам її шкода?
— Ні, не шкода. Але ж ти ще дуже молода.
— Я повнолітня. Все нормально.
— Знаєш, Наталочко, це все ж таки трохи несподівано…
— Не називайте мене Наталочкою. І ви б мали знати: кохання завжди несподіване.
— Несподіванка — це іноді пастка, Наталю. У старовинному китайському романі «Епоха трьох царств» є навіть такий спеціальний вираз: «мейджен дзюй» — пастка несподіваної плоті.
— Китайський роман? До чого тут якась китайська епоха, якісь там царства? — щиро обурилася Мармура. — Що в тебе за такі базари гнилі? Я що, не подобаюсь тобі? Не подобаюсь? Ні? — вона скинула сорочку швидше, аніж Лавр встигнув зреагувати. — Ну як?
— Негайно одягнись!
— Гарні стрінги, правда? Це ж краще за китайські романи. А без них ще краще, дивись. — Стрінги полетіли на крісло услід за сорочкою.
—
— Вам вже не потрібна та штука? Ні?
— Одягнись, кажу тобі. Давай поспілкуємось без стриптизів, спокійно.
— А я не хочу спілкуватись, — дівчина наблизилась до Лавра і спробувала поцілувати. — Я тебе хочу.
Він відчув її дихання, її гарячі губи і руку, яка ковзнула до його ременя, намацала і почала його розстібати.
— Лавре Станіславовичу! Вас шеф викликає, — почув він голос Кабарди з коридору. Микола Семенович прийшов йому на допомогу.
Мармура блискавично застрибнула на диван і сховалась під ковдрою.
— Двері, до речі, не зачинені, — зауважив Лавр. — А якби він увійшов?
— Ну увійшов би. І що? Так я тобі зовсім-зовсім не подобаюсь?
— Ти мені дуже подобаєшся, — сказав Лавр і раптом зловив себе на тому, що сказав правду.
— Про що ти зараз подумав?
— Про те, що ти дуже красива.
— А ще про що?
— Що обнімання із голою, навіть і повнолітньою, дівчиною у службовому приміщенні не сприяють службовій кар'єрі.
— Злякався?
— Краще не будемо про це.
— Гаразд, не будемо. Друга умова приймається?
— Це ультиматум?
— Ага.
— Мені треба подумати. І шеф, бачиш, викликає.
— Ну то йди.
— Ти, мала, граєшся в небезпечні ігри.
— Все наше життя — гра. І «малою» мене теж не називай.
Кабарда чекав його в коридорі. Разом вони піднялися до кабінету шефа.
— Привіт нареченому! — помахав рукою Олег Маркович.
— Ну ти даєш, — простягнув для вітання руку директор. — Я, Лавре, всякого за життя набачився, але такого… Прийшов, побачив, переміг. Казанова!
— Це все Микола Семенович, — сказав Лавр. — Дав мені свого одеколону, а він у нього, напевно, з феромонами.
— Так ось у чому справа, — старший технік тихо трясся від сміху. — Ментовські штучки! Це вони так у ментовні пацанок розколювали.
— Ти звідки знаєш, що в ментовні роблять? — незлобно огризнувся Кабарда. — В ментовні таке роблять, що тобі й не снилось. Але мент ти чи не мент, а до жінок треба грамотно підходити. Я його навчив — і ось результат. Самі бачили.
— Масони дадуть малій три штуки? — поцікавився Лавр.
— Запитаємо, — директор дивився на екран лептопа. — Гаряча дівка. Може, й справді, Лавре? Давно у нас весілля не було. Років зо три вже.