Полтава
Шрифт:
— У полоні… — сумно відповів ранений генерал Маєрфельт.
— А полковник Ранк, а Сільвершпарре, а Нат і Врантель?
— На другім світі.
— Ульфшпарре?
— Також.
— Хоробрий Лагерберг?
— І він.
— Рост і Анреп?
— Погибли за вітчизну і за свого улюбленого короля.
Король усміхнувся гірко і рукою махнув, ніби їм «до побачення на другому світі» казав.
З боєвища недобитки вертали, баталіонами й полками ставали і щолиш тоді видно було, як їх багато погибло або
— А запорожці на лівому крилі? — спитав нараз король.
— Поруч забутих шведських баталіонів билися до останньої хвилини, як союзники вірні, — відповів Войнаровський.
— Хоробрі молодці! — похвалив король і стиснув шпаду, що все ще біля його лежала.
— А де ж мій канцлер ексцеленція Піпер?
Не вміли й боялися відповідати.
Канцлер Піпер з актами королівської канцелярії втікав і по дорозі, щоб його калмуки не переймили, під Полтаву скрутив і цареві піддався. Європеєць азійської дичі зжахнувся.
— Піпер не згинув, — схопився король. — Я бачив його, він жив, пішов до возів канцлерських. Певно, з ними в полон допався. Відіб'ємо! Нас ще досить. Левенгавпт, йдіть до своїх людей
Окружили його і благали, щоб понехав таку несамовиту гадку. Армія в крові. Амуніції нема, голод.
— Так що?
— Нам треба, — толкував Левенгавпт, — позбутися зайвого тягару, коней між піших роздати і рятувати останки армії і вашу найдостойнішу особу.
— Втікати? Ні, ніколи! — гарячився король у гарячці. Прийшов гетьман. Мовчки стиснули собі долоні.
— Ваша гадка яка? — спитав король.
— Відворот, — відповів одним словом гетьман.
— Робіть, що хочете, — відповів король і, вичерпаний до краю, примкнув безсилі повіки. Заснув. Усміхався крізь сон, як дитина, котрій сняться нові, не бачені доселі дива.
Цар чи так упився несподіваною і припадковою побідою, чи все ще ворога боявся, досить, що не кинувся на нього.
Тільки калмуки, як вовки під кошару, стадами підсувалися і вили: «І-і-і!»
Мручко зі своїми людьми відганяв їх від обозу, як встеклу тічню.
Цар справляв пир і знущався над раненими запорожцями.
— На палі їх саджає, — говорили собі в обозі. Січовий сивоусий дід люльку спокійно пикав.
— Нічого. Посидять. Все одно від ран померли б.
— Як черга прийде, посидим й ми, — відповів другий. Ті не боялися вже нічого.
Бралося під вечір, як обоз був до відвороту готовий. Рішили подаватися здовж Ворскли аж до її гирла. По дорозі прилучаться до них ті шведи, що залишилися в Нових Санжарах, Біликах, Кобиляках і Сокілках, та пристануть запорожці, розставлені відділами від Полтави до Дніпра.
Вже всьо стояло наготові, як гетьман спитав:
— А Мотря де?
Чуйкевич метнувся її шукати.
Полем ішла, до вмираючих припадала.
— Ідемо, Мотре! — сказав до неї Чуйкевич.
— Боже вас провадь, Іване. _ — А ти?
— Я лишаюся з ними, — і показала на трупів і на ранених, які, мов снопи на родючім лані, лежали кругом неї. — Їх і землі не лишу, я тутешня!
— Мотре! — крикнув Чуйкевич, і голос йому в горлі застряг.
— Чого стоїш? — спитала. — Тобі біля гетьмана місце. Їдьте!
— Моє місце теж тут, — відповів Чуйкевич і разом з жінкою пішов хресним шляхом.
В полтавських церквах усі дзвони грали, гайвороння зліталося, мов хмари, на палях сиділи запорожці і кривавими очима грізно водили кругом.
Кріпких сторожів поклав цар Петро біля меж завойованої країни.
Крізь пні дерев будищанського лісу проблискувало заходяче сонце, прощало шведів і козаків, що пускалися в далеку дорогу, назустріч невідомим подіям.
Мручко зі своїм відділом замикав похід. Козаки бралися співати якоїсь сумної пісні. Не дав. Чого? Невже ж не славно боролися наші? Невже ж осоромили себе? А що полягло їх багато, так що? Виростуть нові. Не бійсь! Ще козацька мати не вмерла…
Набивав люльку, підносився в сідлі і розглядався кругом.
Напереді в маєрфельтовім повозі лежав хорий король, а біля його гетьман.
— Таки їх не візьмуть! — сказав Мручко і торкнув острогою коня. — Били ми, били й нас, а таки побіда перед нами!
Озирнувся на своїх людей, підняв руку і голосом, щоб і мерці почули, гукнув:
— Бе-ре-жись!
ПОЯСНЕННЯ СЛІВ, ВИРАЗІВ, ВЛАСНИХ ІМЕН
абомінація— відраза, огида авдитор — член військового суду
адамашка— ґатунок шовкової тканини
ад'є(фр.) — до побачення
аз і буки— назви перших літер у старослов'янській абетці
Александр Великий— Александр Македонський (356–323 рр. до н. е.), цар Македонії. Перемігши персів, завоював Середню Азію і землі до ріки Інд.
алькир— альков; заглиблення в стіні, ніша для ліжка, відокремлена завісою
Альтранштадтський мир— сепаратний мирний договір, підписаний 1706 р. у селі Альтранштадт (Саксонія) між шведським королем Карлом XII і саксонським курфюрстом, королем польським Августом II, який зобов'язався зректися польської корони на користь Станіслава Лещинського і порвати союз із Петром I.
альтруїзм— готовність зректися власних інтересів на благо інших; безкорислива допомога іншим
анатема— анафема, відлучення від Церкви з оголошенням довічного прокляття