Повернення з зірок
Шрифт:
— А що вам про неї відомо?
Я розповів йому.
Не сказав лише, при яких обставинах і від кого про це довідався.
— Так, — сказав він. — Більш-менш… це так.
— А як зі мною?
— Статут передбачає для вас виняток, оскільки бетризування дорослих не минає безслідно для їхнього здоров’я. Правильніше навіть сказати, воно небезпечне. Крім того, вважають, і, я гадаю, не без підстав, що ви витримали випробування… морального кодексу. До того ж вас… небагато.
— Лікарю, ще одне. Ви згадували про жінок… Навіщо ви мені це говорили? Пробачте, може, я забираю у вас час?
— Ні, нічого.
— Чому?
— Я не маю на думці ваших товаришів, хоч і не знаю, чи. хотіли б ви постійно бути в їхньому колі, згадувати…
— Боронь боже! Нізащо!
— Ну от. Ви знаєте дві епохи. У тій минала ваша молодість, а з цією незабаром познайомитеся. Коли додати ще й тих десять років, ваш досвід незрівнянно більший від досвіду ваших теперішніх ровесників. Значить, вони не можуть бути для вас рівноцінними партнерами. То що ж, вам серед дідів жити чи як? Залишаються жінки, Брег. Саме жінки.
— Може, жінка, — буркнув я.
— З однією нині важко.
— Тобто?
— Ми живемо в епоху добробуту. В перекладі на еротичні поняття це означає — жодних умовностей. Оскільки не можна здобути любові, ані жінок за… гроші. Матеріальні критерії втратили тут своє значення…
— І це ви називаєте зникненням умовностей? Лікарю!
— Так. Ви, напевне, думаєте, що оскільки я згадував про купівлю любові, то йдеться про проституцію, приховану чи відкриту. Ні. Це вже дуже давня історія. Раніше жінку вабив успіх. Чоловік імпонував їй високим заробітком, професією, суспільним становищем. В егалітарному суспільстві це неможливо. За небагатьма винятками. Коли б ви, наприклад, були реалістом…
— Я реаліст.
Він посміхнувся.
— Це слово зараз має інше значення. Так називається актор, що виступає в реалі. Ви вже побували в реалі?
— Ні.
— Ви все-таки подивіться кілька п’єс, тоді зрозумієте, які тепер діють критерії еротичного добору. Найважливішим з них є молодість. Тому всі так за нею побиваються. Зморшки, сивина, особливо передчасна, викликають майже такі самі почуття, як колись — проказа…
— Чому?
— Вам важко це зрозуміти. Але аргументи розуму безсилі проти пануючих звичаїв. Ви все ще не усвідомлюєте, як багато вирішальних колись стимулів зникло, тепер, в еротичній сфері. Візьмемо хоч би те, з чим ви так зжилися, що перестали вважати винятковим: риск. Нема його вже, Брег. Чоловік не може вразити жінку хоробрістю, відважним вчинком, а тимчасом ви знаєте, що література, мистецтво, уся культура віками живилися з цього джерела: любов перед лицем небезпеки. Орфей спустився за Еврідікою в підземне царство, Отелло вбиває з ревнощів. Трагедія Ромео і Джульєтти… Сьогодні вже нема трагедій і немає навіть умов для їх виникнення. Ми знищили пекло пристрастей, а тоді виявилося, що одночасно перестав існувати і рай. Усе тепер урівноважене, Брег.
— Урівноважене?…
— Так. Ви знаєте, що роблять тепер навіть найнещасливіші коханці? Не втрачають здорового глузду. Ніяких пристрастей, суперництва…
— Ви… хочете сказати, що все це… зникло?! — запитав я. Вперше я відчув якийсь забобонний страх перед цим світом. Старий лікар мовчав.
— Лікарю, це неможливо. Невже… це правда?
—
— Лікарю, я не хочу більше забирати вашого часу. Що ви мені порадите?
— Те, про що я вже згадував: відновлення колишнього кольору волосся… Це, мабуть, звучить тривіально, але це важливо. Мені не зовсім зручно радити вам таке. Але що ж я…
— Я вам вдячний. Справді. І останнє: скажіть мені, будь ласка… як виглядаю я на вулиці? В очах пішоходів. Що є в мені такого…
— Брег, ви вирізняєтесь. По-перше, ваш ріст. Щось із «Ілліади». Стародавні пропорції… ба, можливо, це навіть певний шанс, хоч ви й знаєте, яка доля тих, хто занадто вирізняється?
— Знаю.
— Ви надто великий… таких я не пам’ятаю навіть замолоду. Зараз у вас вигляд людини дуже високої і жахливо одягненої, хоч справа тут і не у вбранні, а просто ви надто мускулистий. Чи перед подорожжю ви теж мали такий вигляд?
— Ні, лікарю. Це ті два «g».
— Це можливо…
— Сім років. Сім років подвійного тиснення. М’язи у мене мусили збільшитись — грудні, на животі; я знаю, яка в мене шия. Але інакше я задихнувся б там, як щур. М’язи працювали навіть тоді, коли я спав. Навіть під час гібернації. Все важило вдвоє більше. Ось від цього.
— А інші теж?… Вибачте, що запитую, але це мене цікавить як лікаря… Такої тривалої експедиції, як ваша, ще не бувало. Ви ж знаєте.
— Знаю. Інші? Олаф майже такий, як я. Це залежить, мабуть, від кістяка. Я завжди був широкий. Ардер був вищий за мене. Понад два метри. Так, Ардер… Про що я говорив? Ага, що я був наймолодший і тому мав найкращі адапційні здібності. Так, принаймні, твердив Вентурі… Чи вам відома праця Янссена?
— Чи відома? Це для нас класика, Брег…
— Так? Смішно, то був такий жвавий чоловічок… Знаєте, я витримав у цього лікаря сімдесят дев’ять «g» за півтори секунди.
— Що ви кажете?
Я посміхнувся.
— У мене є довідка. Але це було сто тридцять років тому… Зараз і сорок для мене багато.
— Брег, нині й двадцяти ніхто не витримає!
— Але чому? Може, це через бетризацію?
Він мовчав. Мені здалося, що він знає щось таке, чого не. хоче мені сказати. Я підвівся.
— Брег, — сказав він, — якщо ми вже про це говоримо, то ви все-таки зважайте.
— На що?
— На себе і на інших. Прогрес ніколи не дається задарма. Ми позбулися тисяч небезпек, конфліктів, але за це довелося платити. Суспільство розм’якло, а ви… ви можете бути… твердим. Ви мене розумієте?
— Розумію, — сказав я, пригадавши того чоловіка, що сміявся в ресторані й замовк, коли я до нього підійшов.
— Лікарю, — вихопилося раптом у мене, — знаєте… я напоровся вночі на лева. Навіть на двох левів. Чому вони нічого мені не зробили?…
— Тепер уже немає хижаків, Брег… бетризація… Ви їх зустріли вночі? І що ви зробили?
— Я почухав їм підгорля, — відповів я й показав як. — Але з тією «Іліадою», лікарю, перебільшення. Я здорово злякався. Скільки я вам винен?
— Прошу навіть не думати про це. І якби ви коли-небудь забажали…