Повна темрява. Без зірок
Шрифт:
Тим часом сам час збігав.
Вона вирушила коридором у гараж, поспішаючи, але не бігом. Залізла під верстат, відкрила його особистий сховок і засунула туди вимазаний в кров пластиковий пакет з мачулкою всередині нього. Зачинила сховок, підсунула до нього коробку з каталогами, а тоді повернулася в дім. Поклала ліхтарик на місце. Взяла телефонну слухавку, зрозуміла, що вже не плаче, і знову поклала її на лоток. Пішла до вітальні і знову подивилася на нього. Згадала про троянди, але це не подіяло. «Троянди, а не патріотизм, останній прихисток негідників», — подумала вона і була шокована, почувши власний сміх. Потім вона подумала про Донні і Петру, котрі обоє обожнювали
— Алло, мене звуть Дарселлен Андерсон, мені потрібна швидка медична допомога за адресою ...
— Не так поспішливо, мем, — перебила її диспетчерка. — Я вас ледве розумію.
«Це добре», — подумала Дарсі.
Вона прокашлялася.
— Так краще? Ви мене тепер розумієте?
— Так, мем. Тепер так. Тільки не хвилюйтесь. Ви казали, що потребуєте медичної допомоги?
— Так, за адресою Цукроварна алея, 24.
— Ви поранилися, місіс Андерсон?
— Не я, мій чоловік. Він упав зі сходів. Можливо, він лише знепритомнів, але я боюся, що він уже мертвий.
Диспетчерка сказала, що негайно надішле швидку допомогу. Дарсі припустила, що вона також пошле місцевих поліцейських з Ярмутського відділку. І машину поліції штату також, якщо така зараз є десь в їхньому районі. Вона сподівалася, що її зараз нема. Вона повернулася у передпокій і сіла на кушетку, але посиділа там недовго. Там були його очі, вони дивилися на неї. Звинувачували її.
Взявши його плащ, вона закуталася в нього і вийшла на під’їзну алею чекати на допомогу.
— 17 —
Полісменом, котрий приймав її заяву, був Гаролд Шрусбері, місцевий. Дарсі його не знала, але була, так сталося, знайома з його дружиною; Арлін Шрусбері належала до «Франтих плетива». Він балакав з нею у кухні, поки медики швидкої допомоги спершу оглянули тіло Боббі, а потім забрали його, несвідомі того, що всередині нього ховається ще один труп. Парубок, набагато небезпечніший за сертифікованого громадського бухгалтера Роберта Андерсона.
— Бажаєте кави, офіцере Шрусбері? Мені неважко приготувати.
Він поглянув на її тремтячі руки і відповів, що сам залюбки зробив би каву для них обох.
— Я дуже вправний у кухні.
— Арлін ніколи про це не згадувала, — промовила вона йому вслід, коли він підвівся. Залишений ним на столі записник лежав відкритим. Наразі він туди записав тільки її ім’я, ім’я Боба, їхню адресу та телефонний номер. Вона сприйняла це за добрий знак.
— Авжеж, їй подобається тримати мій світильник під посудиною [310] , — усміхнувся він. — Місіс Андерсон, Дарсі, мені дуже жаль через вашу втрату, і я не маю сумнівів, що Арлін сказала б те саме.
310
Біблійна алюзія: «Засвіченого світильника ніхто в сховок не ставить, ані під посудину, але на свічник, щоб бачили світло, хто входить» (Лука 11:33).
Дарсі знов почала плакати. Офіцер Шрусбері відірвав цілу жменю від рулону паперового рушника і подав їй.
— Це надійніше за клінекс.
— Ви маєте в цьому досвід, — відгукнулася вона.
Він перевірив «Банн» [311] , побачив, що той повний і ввімкнув апарат.
— Там навіть більше, ніж треба, — повернувся він на свій стілець. — ви можете розповісти мені, що трапилось? Ви зараз почуваєтеся здатною на це?
Вона розповіла про знайдений Бобом у решті з «Сабвею» пенні «подвійного штампу», про те, яким
311
«Bunn» — заснована 1963 року винахідником крапельної кавоварки Джорджем Банном компанія, що випускає професійні і домашні кавоварні автомати.
Офіцер Шрусбері почеркав щось у своєму блокноті, потім його закляпнув і подивився їй прямо в очі.
— Гаразд. А тепер ви поїдете зі мною. Одягніть плащ.
— Навіщо? Куди?
До в’язниці, звісно. Поле «Вперед» не проходиш, двісті доларів не отримуєш, потрапляєш прямо в тюрму [312] . Боб упорався мало не з дюжиною вбивств, а вона не змогла чисто викопати й одного (звісно, свої він планував, та ще й з бухгалтерською увагою до деталей). Вона не знала, де схибила, але без сумніву, це виявиться щось зовсім одіозне. По дорозі до поліцейського відділку офіцер Шрусбері їй розкаже. Це буде, як остання сторінка у Елізабет Джордж [313] .
312
Дарсі уявляє свою подальшу долю в термінах настільної гри «Монополія».
313
Susan Elizabeth George (нар. 1949 р.) — американська авторка численних детективних романів, дія яких зазвичай відбувається в Англії; наскрізний її герой — шляхетний інспектор Скотланд-Ярда Томас Лінлі.
— До мене додому, — пояснив він. — Перебудете цю ніч у нас з Арлін.
Вона дивилася на нього, роззявивши рота.
— Я не... не можу...
— Можете, — перебив він її голосом, що не терпів заперечень. — Вона мене вб’є, якщо я залишу вас тут саму. Ви бажаєте взяти на себе відповідальність за моє вбивство?
Вона втерла сльози з обличчя й слабенько посміхнулася.
— Ні, гадаю, що ні. Але... офіцере Шрусбері...
— Гаррі.
— Я мушу зателефонувати. Моїм дітям... вони ще нічого не знають.
Думка про це викликала свіжий приплив сліз, і вона використала рештки паперового рушника, щоби з ними впоратися. Хто міг знати, що в людині міститься стільки сліз? Вони не торкалася своєї кави, а тепер випила півчашки трьома довгими ковтками, хоча кава все ще була гарячою.
— Я гадаю, ми здатні витримати вартість дальніх дзвінків, — промовив Гаррі Шрусбері. — Але слухайте-но. Чи є у вас щось, що ви могли би прийняти? Що-небудь таке, заспокійливе?
— Нічого такого, — прошепотіла вона. — Тільки амбіси.
— Ну, тоді Арлін позичить вам валіуму зі своїх запасів, сказав він. — Вам треба випити одну пігулку щонайменше за півгодини перед тим, як почнете робити ті важкі дзвінки. А зараз я її попереджу про наш приїзд.
— Ви такий чуйний.
Він висунув першу з кухонних шухляд, потім другу, потім третю. Дарсі відчула, як серце стрибнуло їй у горло, коли він відкрив четверту. Дістав звідти ганчір’яну мачулку і вручив їй.
— Ще краще за паперовий рушник.
— Дякую, — мовила вона. — Щиро дякую.