Повна темрява. Без зірок
Шрифт:
«Так! Вечір у місті! Саме тому я така щаслива! Саме тому в мене усмішка від вуха до вуха! А ти звернув увагу, яка червона в мене помада на губах, Вілфе? Я ніколи не дозволяла собі цей тон до церкви, хіба ні? Ні, це той тон, що його накладає жінка, коли хоче зробити своєму чоловіку оте непристойне. Спускайся сюди, Вілфе чого ти соромишся? Не марнуй часу з драбиною, просто плигай! Покажи, як шалено ти хочеш мене! Ти ж уже зробив мені непристойність, дозволь тепер і мені тобі зробити!»
— Татуню? — Генрі стояв лицем до корівника, зсутулений наче хлопчик, котрий чекає, що його ось-ось почнуть бити. — Чи все гаразд?
— Так.
Я ривком зсипав із вузла всю білизну, сподіваючись, що та потрапить прямо на неї і сховає той її жахливий, задертий угору вищир, але натомість примха протягу спрямувала все їй на коліна. Тепер вона вже сиділа в якихось дивних, заплямованих кров’ю покровах.
— Вона прикрита? Вона прикрита, татуню?
Я вхопив матрац і теж угніздив його туди. Він спершу упав одним кінцем у темну воду, а тоді нахилився до круглої, викладеної каменем стіни, утворивши щось на зразок балдахіна над нею, приховавши нарешті її відкинуту назад голову з кривавою усмішкою.
— Тепер так.
Я опустив стару дерев’яну ляду на її місце, розуміючи, що попереду ще багато роботи: колодязь мусить бути засипаний. Ах, я й так припізнився з цим, взагалі. Він давно становив небезпеку, тому-то я й обгородив його колом з кілків.
— Ходімо до хати, поснідаємо.
— Я не зможу і крихти проковтнути.
А проте він зміг. Обидва ми змогли. Я насмажив яєць з беконом і картоплею, і ми з’їли все до останньої крихти. Важка праця робить людину голодною. Це кожен знає.
Генрі спав до надвечір’я. Я не лягав. Деякий час просидів у кухні за столом, чашку за чашкою п’ючи чорну каву. Деякий час провів у полі серед кукурудзи, ходячи між рядами, слухаючи, як лопотить під легким бризом її подібне до мечів листя. У червні коли кукурудза зростає, вона балакає, це так схоже, ледь не людською мовою. Декого це бентежить (є такі дурні, котрі кажуть що це саме звук зростання кукурудзи), а для мене завжди це тихе лопотання було втішливим. Воно прочищало мені розум. Тепер, сидячи в місті, у готельному номері, я журюся за ним. Міське життя — не життя для сільської людини; для такої людини таке життя само по собі є різновидом прокляття.
Сповідь, я вважаю, це теж важка робота.
Я ходив, слухав кукурудзу, намагався планувати, і нарешті я придумав план. Бо мусив, і не тільки заради себе.
Були часи, якихось років двадцять тому, коли чоловік у моєму становищі не мав би причин для неспокою; в ті дні чиїсь справи були тільки його справами, особливо, якщо це поважаний фермер: людина, котра сплачує всі податки, ходить до церкви в неділю, підтримує бейсбольну команду «Зірки Гемінгфорда» і голосує просто — за весь список Республіканської партії.
Мені здається, в ті часи всякі речі траплялися на фермах у нашому краї, який ми звемо «серединним». Речі, які проходили не зауваженими, не кажучи вже про те, щоби про них кудись там доповідалося. У ті дні дружина чоловіка вважалася винятково його власною справою, і якщо вона зникала, по тому й кінець.
Але ті часи відійшли, ба навіть якби вони й затрималися... існувала ж іще земля. Сто акрів. Компанія «Фаррингтон» бажала тієї землі під свою Богом прокляту свинобійню, а Арлетт підвела їх до думки, що вони її дійсно отримають. Це означало небезпеку, а небезпека означала, що марення й напівплани більше не годяться.
Коли я після полудня повернувся до хати, я почувався втомленим, але нарешті був з ясною головою і заспокоєний. Наші кілька корів ревли, пропущено бо було вранішнє доїння. Я виконав цю роботу, а потім вигнав їх на пасовище, де й залишив до заходу сонця, замість того щоби приганяти назад для доїння зразу після вечері. Їм було байдуже — корови сприймають усе таким, яким воно надається. Якби ж то Арлетт була хоч трохи схожою на якусь із наших корівок, міркував я, вона й зараз була б живою і мукала мені про купівлю нової пральної машини з каталогу «Мавпячий Ворд» [12] . І я, очевидно, їй її купив би. Вона завжди вміла мене вмовити. Окрім, коли зайшлося про землю. З цим вона мала б бути розумнішою. Земля — чоловіча справа.
12
«Monkey Ward» — народна назва каталогу заснованої 1872 року бродячим торговцем Аароном Монтгомері Вордом (1843-1913) першої в світі компанії «Товари поштою», а потім і мережі супермаркетів «Montgomery Ward», яка сьогодні провадить торгівлю онлайн.
Генрі все ще спав. У наступні тижні він узагалі багато спав і я йому дозволяв, хоча будь-якого іншого літа я заповнив би його дні вщент роботою зразу після закінчення занять у школі. А свої вечори він заповнював би навідуванням Коттері або прогулянками степовим путівцем із Шеннон, вони тримали б одне одного за руки, дивлячись на схід місяця. У вільні від поцілунків моменти, тобто. Я мав надію, що зроблене нами не зіпсує йому цієї солодкої розради, але боявся, що виявиться навпаки. Що я все зіпсував. І звісно ж, я виявився правий.
Викинувши з голови ці думки, я сказав собі, що наразі достатньо вже й того, що він зараз спить. Мені треба знову навідатися до колодязя, і краще зробити це самому. Наше голе ліжко, здавалося, просто волає про вбивство. Я підійшов до шафи роздивитися на її одяг. У жінок його завжди так багато, еге ж? Спідниці, і сукні, і блузи, і кофти, і спідня білизна — дещо з останньої таке складне й дивне, чоловікові навіть не розібратись, де там перед, де зад. Прибрати все звідти було б помилкою, бо пікап так і стояв у сараї, і «Модель-Т» [13] під в’язом. Вона пішла пішки, взявши з собою тільки те, що могла понести. Чому вона не поїхала на «Т»? Бо я почув би, як заводиться мотор і зупинив її. Це виглядало доволі правдоподібним. Отже... одна валізка.
13
«Ford Model Т» — автомобіль, що вироблявся компанією Генрі Форда у 1908-1927 рр.; перша доступна широким масам американців модель легкової машини, якої продано в кількості понад 15 млн екземплярів.
Я напакував до неї все, що, як я гадав, необхідне жінці, чого вона нізащо не полишила б. Поклав туди дещо найкраще з її біжутерії та фотокарточку її тата і мами в золоченій рамці. Я завагався перед туалетним причандаллям у ванній кімнаті, та вирішив полишити все на місці, окрім флакончика парфумів «Флоріент» [14] з пульверизатором і її щітки для волосся з роговим держалном. На її нічній тумбочці лежав колись подарований їй пастором Гокінсом Новий Заповіт, але я ніколи не бачив, щоб нона його читала, отже, залишив його на місці. Зате взяв слоїк із пігулками вуглекислого заліза, котрі вона приймала під час місячних.
14
«Florient» — парфуми, що з 1912 року випускалися заснованою 1806 року компанією «Колгейт».