Празький цвинтар
Шрифт:
У книгарні я відразу познайомився з Ґуедоном — скептиком, який з іронією дивився на навколишній світ. Люблю безвірників. Ґуедон відразу радо відгукнувся на прохання Жолі, відправивши тому харчів та трохи грошей. Потім зіронізував щодо друга, на якого він витрачався. Навіщо писати книжку, ризикуючи потрапити за ґрати, коли ті, хто вміє читати книжки, за своєю натурою вже республіканці, а ті, хто підтримує диктатора, — неграмотні селяни, яких допустили до всенародного голосування з Божої ласки?
— Фур'єристи? Гарні люди, але як можна серйозно ставитися до слів пророка, який каже, що в переродженому світі у Варшаві ростимуть помаранчі, океани будуть з лимонаду, люди матимуть хвіст, а інцест та гомосексуалізм визнають за найбільш природний поклик людської істоти?
— То чому ж ви спілкуєтеся з ними? — спитав я.
— Та тому, що це єдині люди, — відповів Ґуедон, — які й досі відверто противляться диктатурі того негідника Бонапарта. Бачите он ту
Ґуедон показав мені ще одного персонажа — високого, привабливого, сповненого шарму: «Це — Туссенель [176] . Прославлений автор «L'Esprit des b^etes». Соціаліст, непохитний республіканець, по вуха закоханий у Жульєт, яка жодним поглядом його не вшановує. Але серед усіх присутніх у нього найблискучіший розум».
Туссенель розповідав мені про капіталізм, який отруює сучасне суспільство.
— А хто такі капіталісти? Євреї — господарі нашого часу. Революція, яка відбулася у минулому столітті, відтяла голову Капету [177] , а революція нашого віку повинна позбавити голови Мойсея. Я напишу про це книжку. Хто такі євреї? Всі, хто ссе кров з беззахисних, з народу. Це протестанти, масони й, певна річ, юдеї.
176
Альфонс Туссенель (1803–1885) — французький письменник, журналіст, редактор. Був палким послідовником Фур'є та утопічного соціалізму, англофобом та антисемітом. Згадана у тексті праця — «Вдача тварин».
177
Тобто французькому королю Людовіку XVI.
— Таж протестанти — не євреї, — насмілився заперечити я.
— Кажучи «протестанти», мають на увазі євреїв, так само, як англійських методистів [178] , німецьких пієтистів [179] , швейцарців та голландців, які вчать волю Божу з тієї самої книжки, що й євреї — Біблії: опису інцестів, звірячих убивств та дикунських воєн, де досягають перемоги виключно завдяки зрадам та шахрайству, де цар наказує повбивати чоловіків, щоб заволодіти їхніми дружинами, де жінки, яких називають святими, лягають у шлюбне ложе ворожих воєначальників, щоб повідтинати їм голови. Кромвель, відтинаючи голову своєму королю, цитував Біблію. Мальтус [180] , який відмовив у праві на життя дітям бідняків, був наскрізь просотаний Біблією. Це поріддя, згадуючи часи, коли вони були рабами, завжди напоготові коритися культу золотого тельця, нехтуючи провістями гніву Господнього.
178
Методизм (методистська церква) — протестантська церква головно у США та Великобританії. Виникла в XVIII ст., відділившись від англіканської церкви, вимагаючи послідовного і методичного виконання релігійних приписів.
179
Пієтизм — релігійний рух, який спочатку виник у лютеранстві. Його особливість була у тому, що велике значення надавалося особистому благочестю та переживанням вірян, відчуттю живого спілкування з Богом і відчуттю того, що повсякчас за ними спостерігає «Око Боже». На відміну від власне лютеранства, пієтисти не надавали великого значення догматиці, яку, вірячи, часто не розуміли, а тому пієтизм зазнав впливу інших релігійних груп. Наразі термін «пієтизм» не пов'язують з лютеранством.
180
Мальтус Томас Роберт (1766–1834) — англійський економіст і священик. У його роботі «Есе про принципи населення» наводяться докази необхідності контролю за приростом населення, оскільки населення росте за геометричною прогресією, а кількість продуктів харчування — за арифметичною. Мальтус розглядав війну, хвороби і голод як необхідні процеси для корегування чисельності населення.
Боротьба проти євреїв має бути головною метою кожного соціаліста, який гідний називатися соціалістом. Я не кажу про комуністів, бо засновник комунізму — єврей, адже проблема у тому, щоб розкрити змову капіталу. Чому яблуко у паризькому ресторані коштує у сто разів дорожче, ніж у Нормандії?
— Отже, для вас англієць і єврей — одне й те саме?
— Майже. Хто став першим міністром Англії? Лорд Біконсфілд, чиє дворянське звання демонструє його єврейське коріння, — Дізраелі [181] . І цьому Дізраелі, єврею, наверненому у християнство, стало нахабства написати, що євреї готуються домінувати у світі. Звісно, не під час парламентських дискусій, а у своєму романі.
Наступного дня він приніс мені книгу цього Дізраелі, в якій попідкреслював цілісінькі уривки: «Чи бачили ви таке, щоб у Європі з'явився хоч трохи значущий рух, де б не було євреїв і де б вони не грали значну роль?.. Першими єзуїтами були євреї! Ці загадкові російські дипломатичні органи, перед якими мліє вся Західна Європа, хто ж ними керує? Євреї! А революція, яка загрожує Німеччині, під чиїм покровительством розгортається? Єврея, тобто того-таки Карла Маркса та його комуністів. Хто в Німеччині майже цілковито заволодів усіма професорськими посадами?»
181
Бенджамін Дізраелі, граф Біконсфілд (1804–1881) — англійський політичний діяч, прем'єр-міністр Британської імперії.
Зважте, Дізраелі — не mouchard, який викриває свій народ. Навпаки, він вихваляє їхні чесноти. Він, не соромлячись, пише, що міністр фінансів Росії граф Канкрін [182] — син литовського єврея, а іспанський міністр Мендісабаль — син навернутого з провінції Араґон. У Парижі імператорський маршал — син французького єврея, генерала, маршала й міністра Сульта, так само євреєм був Массена [183] , якого по-єврейському звали Манасех…
182
Єгор Францевич Канкрін (1774–1845) — державний діяч і письменник, міністр фінансів Росії в 1823–1844 роках.
183
Андре Массена, герцог де Ріволі, князь Еслінґенський (1758–1817) — французький воєначальник, маршал Франції (1804).
Я не був певен, що Туссенель мав рацію, але його викривальні промови, у котрих, як на мене, говорилося те ж саме, що й у більш революційно налаштованих колах, наводили мене на певні думки… Досить сумнівно, що вийде комусь продати антиєзуїтські папери. Хіба масонам, але я ще не мав контактів з тим світом. Папери проти масонів, можливо, зацікавили б єзуїтів, але я ще не почувався спроможним їх виготовити. Проти Наполеона? Не можна сказати напевно, чи купить їх уряд, а що до республіканців, які, безперечно, складають значну частку потенційного ринку, після Жолі та Сю небагато кого можна згадати. Проти республіканців? І тут, здається, в уряду вже було все, що їм потрібно, а якщо я запропоную інформацію про фур'єристів Лаґранжу, він тільки розрегочеться, адже хто знає, скільки його агентів уже відвідують книгарню на рю де Боен.
То хто ж лишається? Євреї, хай їм грець. Власне, я гадав, що лише мій дід був одержимий ними, але, послухавши Туссенеля, я усвідомив, що антисемітський ринок відкривався не лише з боку всіх імовірних нащадків отця Баррюеля (а таких набереться чимало), але й з боку республіканців, революціонерів та соціалістів. Євреї були ворогами вівтаря, але водночас і ворогами плебеїв, з яких ссали кров, а також, на думку уряду, ворогами трону. Треба працювати над єврейським питанням.
Я усвідомлював, що завдання не з легких: може, в якихось церковних колах на когось би й справили враження матеріали абата Баррюеля про те, що євреї змовилися з масонами та тамплієрами, щоб розпалити Французьку революцію, але такого соціаліста, як Туссенель, таке анітрошечки не зацікавить, тож йому треба розповісти щось конкретне про стосунки між євреями, накопичення капіталу, британську змову.
Я почав жалкувати, що ніколи не зустрічав євреїв у своєму житті. Виявилося, що стосовно об'єкта моєї нелюбові, від якої я все більше просякав злобою, у мене значні пробіли.
Я аж скаженів через такі думки, і тут Лаґранж показав мені просвіт. Уже цілком зрозуміло, що Лаґранж завжди призначав зустрічі у найнеймовірніших місцях, і цього разу ми зустрілися на цвинтарі Пер-Лашез. Урешті, він мав рацію: ми були схожі на людей, які шукають, де похований прах їхнього любого покійного родича. Або ж на романтиків, які повертаються у минуле, тож у цьому випадку ми зажурено кружляли навколо могили Абеляра та Елоїзи: мета усіх митців, філософів та закоханих створінь, примари поміж примар.