Прес-центр
Шрифт:
Після цього він подзвонив у шифроуправління, спитав, чому немає нової інформації про Гаривас, запросив до себе начальника сектора, який відав розробкою відомостей на біржах, обговорив з ним імовірності, допустимі в зв’язку з погіршенням обстановки на ірано-іракському кордоні, страйками в Чілі й економічними труднощами Гаривасу, викликаними тим, що припинено реалізацію енергопроекту, задуманого полковником Санчесом; на ленч він запросив одного з керівників відділу валютного управління по контролю за іноземним капіталом, порадив йому (сугубо секретно) негайно зажадати арешту активів Граціо, тому що цілком перевірені джерела вважають, що він збанкрутував,
— Я все-таки вирішив спробувати кілька варіантів з Гаривасом… Ситуація така, що ми, особливо нічим не ризикуючи, можемо мати все…
Він так сформулював цю фразу, вона здавалася йому такою литою й нерозривною, що, думав Велш, відповідь шефа буде однозначна, йому нічого не лишиться, як сказати «згоден».
Однак директор відповів не зразу, запитав чомусь, чи не тисне на скроні у Велша, синоптики погрожують різким падінням барометра, порадив постійно пити сік шовковиці, а ще краще — їсти натщесерце ці дивовижні чорні ягоди, «розріджує кров»; поцікавився, чи не бачив Майкл нової стрічки Френсіса Копполи, «страшенно талановитий, б’є в дошкульні місця, честь йому за це й хвала», і тільки потім ліниво й без усякого інтересу сказав:
— А щодо «варіантів» подумайте… Підготуйте записку на моє ім’я, нехай буде під рукою, я при нагоді погляну…
— Втратимо час… Без вашої санкції всі озиратимуться, ждатимуть вашого слова…
— Так ви всі й ждете мого слова, — засміявся директор, — так я вам і повірив…
На цьому розмова закінчилась, і тон її здався Велшу дивним.
Він досить довго прослухував кожне слово директора, ввімкнув автоматичний запис розмови (всі розмови, навіть по внутрішньому телефону, записуються), не знайшов чогось загрозливого для себе, але все одно якийсь осадок лишився на душі, і він поринув у роботу, тільки вона й давала йому втіху.
21
14.10.83
У бібліотеці Сорбонни було ще тихо й порожньо; Степанов сів біля вікна; працював з довідниками й підшивками газет з захватом; пристрасть до документа — поглинаюча пристрасть; коли вона по-справжньому захопила людину, то вийде книга під назвою «Історія Пугачова» і водночас «Капітанська дочка». Але Пушкін був тільки один раз, більше не буде, відтоді ніхто не зміг так зрозуміти документ, як він, подумав Степанов, такі, як Олександр Сергійович, народжуються раз на тисячоліття. Він застерігав владу, коли писав «Пугачова», але потрібна розумна влада, для того щоб збагнути тривожне передчуття генія, а звідки їй було взятися тоді в Росії…
Степанов копався в довідниках про американські корпорації; британська школа аналогів здавалася йому цікавою і не до кінця ще зрозумілою сучасниками.
Чому, думав Степанов, і Марі Кровс на словах, і кілька провінціальних американських газет у статтях з різних сторін, виходячи, мабуть, з різних посилань, зачіпають ім’я Дігона саме в зв’язку з Гаривасом?
Він шукав і знайшов у старих документах справу Чарлза Уїлсона, міністра оборони в кабінеті Ейзенхауера. Довірена людина групи Моргана, один з блискучих президентів «Дженерал моторе», різко змінив свій попередній курс, виступив за обмеження гонки озброєнь, звинуватив у політичній сліпоті своїх колег в уряді, а потім подав у відставку.
Причина несподіваної зміни орієнтирів стала зрозумілою значно пізніше — це була одна з форм прихованої боротьби за владу у Вашінгтоні між імперіями Морганів і Рокфеллерів. Якщо людина Моргана наполягає на необхідності «мирних переговорів» з росіянами, на розвиткові з ними добрих відносин, на припиненні воєнного психозу, отже, логічно, що саме Моргани дуже добре відчувають настрій народу, виходить, їм належить одержати ключові позиції в адміністрації; ніщо «просто так» за океаном не робиться, за всім, коли пошукати, криється глибокий і таємний зміст.
Степанов знайшов документи і про одного з лідерів республіканців Гарольда Стассена. Зв’язаний з тим же Морганом, саме він, Стассен, почав у свій час гучну кампанію проти братів Даллесів — державного секретаря Джона й директора ЦРУ Аллена. Причиною цього скандалу, в який утягли найвідоміших політиків і журналістів, була знову ж таки боротьба Морганів з Рокфеллерами.
Але це бійка на Уолл-стріті. А є ще глибинне могутнє протиборство банкірів Півдня й Середнього Заходу проти твердинь банківського Нью-Йорка. Група Джаніні вимагає повороту Вашінгтона до Латинської Америки за рахунок західноєвропейської активності. Чому? Мабуть, банки Півдня і Середнього Заходу не встигли закріпитися в Західній Європі, їм потрібен новий ринок — Латинська Америка і Азія, вони хочуть одержати свій профіт, вони готові воювати проти «старих монстрів» Уолл-стріту, які захопили все, що можна було захопити, і в цій їхній боротьбі зі старими заручилися підтримкою і генерала Макартура, і могутнього сенатора Тафта.
«Дігона виштовхують на перший план, — подумав Степанов, — надто вже його виставляють напоказ. Кому це вигідно? Спробуй знайди; не знайдеш, старина, таке стає ясним тільки після того, як закінчено діло, коли воно стало історією».
Степанов раптом згадав, як Гете пояснював пейзажі Рубенса. Його співрозмовники вірили, що таку красу можна намалювати лише з натури, а великий німець посміювався й здвигав плечима; таких викінчених картин, заперечував він, у природі не побачиш, усе це плід уяви художника. Рубенс мав феноменальну пам’ять, він природу носив у собі, і будь-яка її дрібничка була до послуг його пензля, тільки тому й виникла ця правдивість деталей і всього полотна; нинішнім художникам бракує поетичного відчуття світу…
«Чи маю я право у цьому конкретному випадку з Лиском, який чомусь — так, принаймні, твердить Марі Кровс — підняв голос проти дігонів, уявляти можливість якоїсь колізії, в котрій до кінця не впевнений, бо не маю під рукою фактів? Мабуть, ні. Адже я не пейзаж малюю, — подумав Степанов, — я намагаюсь вибудувати концепцію, через що сталося все те, що так цікавить мене, і чим далі, тим більше».
Він хмикнув: ніщо так не загострює і страждання, і водночас найбільшу насолоду, як активна робота розуму, будь вона тричі неладна; добре живеться кабану — наївся, поспав, потішився з кабанихою, та й усе…
22
14.10.83 (9 годин 05 хвилин)
Інспектор Шор підсунув фрау Дорн, секретарці покійного Граціо, чашку кави.
— Я заварив вам міцної… Хочете молока?
— Ні, дякую, я п’ю без молока.
— З сахарином?
— Мені не треба худнути, — сухо, якось завчено відповіла жінка.
— Тоді заждіть, я пошукаю, може, десь є цукор…
— Не треба, інспекторе, я п’ю гірку каву…