Пригоди бравого вояка Швейка
Шрифт:
– Ще й до якої політики! – усміхнувся Швейк.
– А чи ти часом не національний соціаліст [116] ? Тепер товстун став обережний і втрутився в розмову.
– А що нам до нього? – сказав він. – Дивіться, всюди повно людей, і всі витріщаються на нас. Коли б принаймні ми могли в якомусь під’їзді зняти багнети, щоб не так упадати в очі. Ти не втечеш? А то ми матимемо неприємності. Правда ж, Тоніку? – звернувся він до довганя; той тихо промовив:
116
…національний соціаліст – член чеської радикальної партії, яку в 1898 р. заснував Й. В. Клофач (1868—1942) – міністр оборони Чехословаччини (1918—1920). Метою її створення були соціальні реформи і зближення всіх верств населення на національному ґрунті. До неї входили, переважно, робітники, дрібні підприємці, державні службовці та вчителі. Її членом (з 1922 р.) був Е. Бенеш – президент Чехословаччини (1935—1948). Головними засадами політики партії на початку її існування був антимілітаризм і чеський національний радикалізм. З фашизмом нічого спільного не має.
Після початку Першої світової війни членів партії було піддано репресіям (деяких навіть страчено), а самого Клофача заарештовано. Так що запитання конвоїра Швейка було цілком обґрунтованим.
– Багнети можна було б зняти. Адже він наш.
Тонік перестав бути скептиком і сповнився співчуттям до Швейка.
Вони знайшли під’їзд, де зняли багнети, і товстун дозволив Швейкові йти поруч нього.
– Ти б, може, закурив, га? – спитав він. – А чи… – Він хотів спитати: «А чи дадуть тобі покурити, перш ніж повісять!» – але не докінчив речення, відчуваючи, що це було б нетактовно.
Вони закурили, і конвоїри почали розповідати Швейкові про свої родини, які живуть в районі Градец Кралове, про жінок, дітей, про шматок поля, про єдину корівчину.
– Пити хочеться, – заявив Швейк. Довгань і малий перезирнулися.
– Десь на один кухоль і ми знайшли б, – сказав малий, відчуваючи, що довгань не проти. – Але куди-небудь так, щоб не впадало в вічі.
– Ходімо в «Куклік» [117] , – запропонував Швейк, – гвинтівки можна лишити в кухні, шинкарем там Серабона, сокіл [118] , його можете не боятися. Там грає скрипка і гармонія, – говорив він далі, – заходять туди і вуличні дівчата та інші пристойні люди, яких не пускають в «репрезентяк». [119]
117
«Куклік» – празька пивниця.
118
сокіл – член відомої чеської гімнастичної організації «Сокіл», засн. в 1862 р. М. Тиршом. Її осередки існували по всій Австро-Угорщині, зокрема і в Галичині.
119
…яких не пускають в «репрезентяк» – розм. назва «Репрезентаційного Дому» – («Палац для урочистих зустрічей і репрезентаційних концертів»). Первісна назва «Празький Репрезентаційний Дім». В народі його дотепно називали скорочено «ПРД», що по-чеськи звучить не дуже пристойно. Тому згодом цей будинок перейменували на «Obecn`u D'im» («Громадський дім»).
Довгань ще раз перезирнувся з малим і сказав:
– Що ж, ходімо, до Карліна ще далеко.
Дорогою Швейк розповідав їм різні анекдоти; вони прийшли в «Куклік» у доброму настрої і все зробили так, як порадив Швейк. Гвинтівки сховали на кухні й зайшли до залу, де скрипка і гармонія наповнювали все приміщення звуками улюбленої пісні «На Панкраці є горбочок, там алея, як шнурочок…».
Якась дівчина сиділа на колінах у підтоптаного на вигляд молодика з рівненьким проділом і співала хрипким голосом: «Я нагледів дівчиноньку, та у неї інший є».
За одним столиком спав п’яний торгівець сардинами. Вряди-годи він прокидався, грюкав кулаком об стіл і бурмотів: «Так не годиться!» І знову засинав. За більярдом під дзеркалом сиділо ще троє дівчат, що гукали якомусь залізничному кондукторові: «Кавалере, почастуйте нас вермутом!» Біля музикантів двоє сварилися, з’ясовуючи, чи зацапав учора патруль якусь Марженку, чи ні. Один казав, що бачив це на власні очі, а другий запевняв, що вона пішла переспати з якимось солдатом у готель «Вальшум».
Біля самих дверей сидів солдат із кількома цивільними й розповідав їм, як його поранили в Сербії. У нього була перев’язана рука і повні кишені сигарет, які він дістав від співрозмовників. Він усе говорив, що не може більше пити, а один з цієї компанії, лисий дідок, безперестанно його заохочував:
– Та пийте, пийте, солдатику, хто зна, чи ще колись зустрінемось. Замовити для вас якусь пісню? Ви любите «Сирітку»?
Це була улюблена пісня лисого дідка, і коли за хвилину скрипка і гармонія заквилили її, очі старого налилися слізьми, і він завів деренчливим голосом:
Розуму набрала, і все маму звала, і все маму звала.Від сусіднього стола хтось гукнув:
– Та годі ж бо! Йдіть під три чорти! Забирайтесь вже з цією своєю сиріткою!
І наперекір старому за ворожим столом почали співати:
Розлука, розлука,для серця розпука, розпука…– Франто! – покликали вони пораненого вояка, заглушивши «Сирітку» і доспівавши «Розлуку». – Кинь ти вже їх до бісового батька та ходи до нас. Плюнь на них і тягни сюди сигарети. Годі тобі розважати овечок Божих.
Швейк із своїми конвоїрами зацікавлено дивилися на цю сцену.
Швейк – він часто бував тут до війни – поринув у спогади, як налітав сюди, бувало, з облавою комісар поліції Драшнер, як його боялися повії, але все ж таки складали про нього пісні, де все було навпаки.
Якось вони навіть хором заспівали:
За Драшнера-панаПригодонька сталась, [120] Марженка упилась,Його не боялась.120
«За Драшнера пана пригодонька сталась» – Драшнер Ладіслав – начальник 4-го департаменту празького управління поліції (відділення гром. порядку – скор. «четвірка»; аналог сучасної «поліції моралі»). На фотографії дійсно виглядає суворим і невблаганним.
Цієї миті несподівано ввійшов Драшнер у супроводі свого почту, страшний і невблаганний. Всі сіпонулись, як куріпки від пострілу. Таємні агенти зігнали всіх докупи, і Швейк теж опинився в цій компанії, бо на свою біду, коли комісар Драшнер зажадав від нього посвідчення особи, спитав: «А чи маєте ви на це дозвіл управління поліції?»
Швейк пригадав також одного поета, який висиджував тут під дзеркалом, і під невгамовну метушню та звуки гармонії писав віршики й тут же, у «Кукліку», читав їх повіям.
Швейкові конвоїри, навпаки, ніяких спогадів не мали. Для них це було щось зовсім нове, і це нове починало їм подобатися. Першим оговтався маленький товстун, бо такі люди не тільки оптимісти, але мають нахил і до епікурейства [121] . Довгань ще якусь хвилину боровся сам із собою, але, позбувшися свого скептицизму, поволі втрачав також і стриманість та розсудливість.
121
…нахил до епікурейства – система поглядів давньогрецького філософа Епікура (341—270 рр. до н. е.), яка в повсякденній уяві асоціюється з потягом до земних насолод життя.